Кінець початку...чи початок кінця?

Кілька разів намагався написати цей пост — і щоразу відкладав. Підкочувало.

Спробую коротко. Пожарка розбита.

Сука, короткість — сестра таланту.

Коротше, є одна дурна ділянка дороги: спуск, поворот праворуч, а нахил покриття — не в бік повороту, а навпаки. Не розумію, хто таке спроєктував і як це узагалі здали.
Додаймо до цього дощ, слизький асфальт, втому, неуважність — і маємо результат на обличчя.

Машину закрутило, передньою лівою стороною виніс стовп, потім знову закрутило — задом виніс ще один. Потім ще кілька обертів, майже перевернуло, і врешті вліпився в відбійник. Швидкість була десь 90–100 км/год. Телефон у руках не тримав. Просто збіг критичних факторів. Думаю, якби швидкість була ще на 20–40 км/год вища — мене б уже збирали по шматках у травматології.

А так — живий, цілий, тільки по шиї хльоснуло добряче.
Машина — в хлам.

Морда — в труху. Підсилювач бампера — вирвано. Лонжерони — знищено. Радіатор і інтеркулер — вирвано. Обидва передні колеса — відірвані разом із півосями та ступицями. Задня частина — розвалена. На даху — вм’ятина. Двері — в різні боки. Кузов — повело. Що з мотором і КПП — без поняття.

Отже, машиндос, у який я вклав стільки сил, душі й грошей, за одну мить пішов у тотал.

Добре в усьому цьому одне — нікого не зачепив. Дорога була пуста. Передвеликодній вечір, усі вдома — фарбували яйця, молилися. Я теж молився ці кілька секунд. Хотілося вижити. Хотілося ще раз побачити свою родину.

Дякую Богу — почув.

Спочатку обмацав себе — чи все на місці, чи цілі кістки, чи нема крововиливів. Не виявив несправностей. Виліз із машини, скинув клеми з акумулятора й почав прибирати з дороги деталі — бампер, радіатор, уламки, обривки, вентилятор тощо.

Подзвонив дружині. Сказав, що люблю й живий.

Викликав евакуатор.

Через 5 хвилин приїхала "швидка" — люди викликали. Відмовлявся від огляду — змусили. Подивилися, підтвердили мій діагноз: усе в нормі. Підписав протокол — поїхали.

Ще за 10 хвилин приїхала поліція — три машини. Думав, зараз почнеться: протоколи, права, головомийка. Але ні — написав відмову від претензій, усе. Відрегулювали рух до приїзду евакуатора, допомогли завантажити й роз’їхались.

Машину — точніше, те, що від неї залишилось — привіз на стоянку, згрузив, накрив тентом. Потрібно прийти до тями.

Увечері вдома — накрило. Налив собі, не відпустило. Ще налив — все одно не відпустило. Хотілося ридати. Ридав. Заснув.

Минуло три дні. Сьогодні навідався. Ком у горлі. Глухий біль. Не передати. Накрив знову й пішов. Потроху починаю приймати ситуацію як є.

Зараз це схоже на кінець. Бо немає сенсу відновлювати машину за $7, якщо вона коштує $10. Це ні розумно, ні доцільно. Та й у мене більше немає ні сил, ні часу, ні бажання витрачати на це гроші. Принаймні — поки що.

А шкода. Я ж тільки-но довів її до ідеалу: пофарбував, зробив детейлінг ззовні й усередині, перешив стелю… Лишилось тільки диски відновити. Але, мабуть, уже й не треба. Гештальт і так закрито.

Що ж… що сталося — те сталося. Спочатку поставив крапку, але потім додав ще дві — і вийшло трикрапка.
Залишу ці двері трохи прочиненими… а раптом відпустить…