Взяли в сім'ю ось такого пройдисвіта в листопаді 2009. Брали Татові (ну і з розрахунком, що мені треба ж на чомусь у гори та Крими їздити :), а моя Volvo S40 не сильно придатна, кліренс не той). Вибір був серед Хонди СРВ, Форіка Лісника, Фольца Тігуана.
Я поїздив на всіх, а Тато не захотів, сказав, що йому після совкопрому будь-яка машинка буде для нього дуже і дуже, а Вітарка йому подобатися вже давно.
Я його звичайно змусив потестдрайвити Вітарку з автоматом, але він сказав, що це нам, молодим, ліньки мішалкою працювати, а йому звично.
По мотору вирішили не брати 2.0 так як особливої віри, що такий мотор може весело машинку вести у мене не було. Батьку було однаково. Ми проголосували і я вирішив :) – лише 2.4.
На тому і вирішили, що комплектацію взяли JLX-E (без люка, ксенону і шкіри). Власне, комплектація зважилася сама собою, оскільки стояла в автосалоні :).
Додатково відразу поставили всі захисти, гнучкі бризковики, килимки, чохли на крісла взяли, автохімію всяку і т.д.
Поки наїздила машина близько 100 000 км, витрата 11.5 л/100км у змішаному циклі, що не так уже й погано. Моторчик везе нормально і йому все одно скільки людей у салоні, тяги достатньо, але це все, якщо стрілка тахометра за 2500 об/хв. До 2-х тисяч мотор дуже ніякий, що як у всіх японців. Якщо включити другу передачу на 20 км/год, то двигун незадоволено так відповість вібраціями по кузову. І на швидкості за 100 км/год високі оберти двигуна як на мене.
Також невеликий мінус є в механічних зачепах всіх шестерень і телескопічних карданів у трансмісії, що видає зарактерний звучок під час подачі навантаження.