Daewoo Lanos Pojar

(Обережно, лонг рід)

Історія цього автомобіля - як довгий, але сповнений видовищ серіал, де в кожній новій серії може бути плот-твіст, що переверне хід сюжету з ніг на голову. Це серіал про любов і ненависть, про відчай і піднесення, про проблеми, проблеми, проблеми, і невеликі віконця між проблемами. За все своє недовге, але нелегке життя цей автомобиль пережив багато - побував в люблячій сім'ї, побував в ролі головного актора на широких екранах, бачив пил, бруд, болота. І коли здавалося б, все, що йому хочеться - це з миром спочити, він потрапив до моїх кривих, але дуже амбіційних рук. І я вже точно впевнений, що так просто я його не відпущу. 

Назва машини алегорична. На щастя, в "пожарі" цей малюк зафіксований не був, ця назва - скоріше дань його розкрасці, що за кольоровою гамою нагадує пожежний автомобіль (або раніше нагадувала, коли смуги на капоті ще були білими), а також відсилка до емоції, що охоплюють те моє місце, котрим я думав, коли обирав цього звіра. А припікає моментами добряче)

Невелика лірична частина добігла кінця, і тепер трохи суворої, втім моментами потішної реальності. До вибора свого першого автомобіля я підійшов максимально серйозно, як і варто було: читав статті, як правильно обирати б/в автомобіль, як оглядати його перед купівлею, на що звертати увагу, як розпізнати "трупака". Навіть мав декілька машин збережених в блокноті - залишалося лише оглянути і обрати одну з них. Багато вимог до машини в мене не було - аби був двигун, і щоб при їзді не треба було гальмувати ногами або сідницями. Ну і машина мала бути цікавою, тобто ніякі Кіа або Логани я не розглядав, да пробачать мене їх власники. Я був готовий, що вона буде ламатись, бо в мені горів азарт докладати до неї руки і постійно щось крутити. В цьому списку були і Омеги, і старі Скорпи, і навіть пару Бумерів затесалось (як добре, що доля відвела мене від цього). Ланоса до покупки я якось і не розглядав - ніколи душа в мене до них не лежала, і я не бачив себе за кермом цього пепелаца. Не моя тачка та і всьо. 

Але найкмітливіші з читачів вже мабуть здогадалися, що не так сталося, як гадалося. Одним ранком я, прокинувшись, одразу поліз на AutoRia - така собі традиція - перевірити блокнот і нові пропозиції. І хрін мене смикнув зайти на це оголошення... Я побачив цього красеня. навіть по його зовнішньому вигляду було видно, що він втомлений. На таких оголошеннях треба писати попередження, як на пачках сигарет: Володіння такими корчами вбиває і викликає нестерпний попобіль. Втім, я ніколи не відзначався слабким характером. І на диво навіть для самого себе, я зв'язався з продавцем і забив "стрілу". Чесно кажучи, на фото він виглядав краще. Вже на цьому моменті варто було б розвернутися і поїхати геть, але якесь дивне відчуття всередині просто не відпускало мене. Я оглянув кузов. Послухав мотор. Ще трохи побігав навколо машини. Перекинувся парою слів з продавцем. Думав недовго. Хвилин за 10 я вже вирішив, що я точно забираю його. Так, я забив на інші варіанти. Наче невидима сила штовхала мене до цієї покупки. І я здався. Забрав за ціною "Тут є мотор - спасибі і на тому". Пару днів очікування, переоформлення в МРЕО, і ось я вже власник цього чудового агрегату. 

Вже з перших днів я відчув, що десь шлях, який я обрав, не те, що тернистий, а порівняний з марафоном босим по лезах. Десь підкапує там. Десь підтікає з іншого боку, десь підгримує, десь відвалюється і далі далі далі. Але відмовлятись було вже пізно. Та і якщо дивитись на картину в цілому, машина мені сподобалась. Вона прудка (як для Ланоса), відзивчива до керма, не тупить (не плутати з не гальмує), і, будемо чесними, дуже багато помилок вона пробачила водію-початківцю. Навіть коли я глох в центрі міста, бо надто рано відпустив сцепу, вона заводилась з пів-пинка і несла мене далі. 

До чого це все? Вже майже рік я і в хвіст, і в гриву цю красотку. А вона мене. Декілька разів були думки кинути це все. Декілька разів здавалось, що всьо, цього разу я за##ався тотально і це остання крапля. Але ні, кожного разу я переживав щось, що змушувало мене повертатись і продовжувати. Машинка дійсно з характером. Але за що я і справді вдячний - вона ніколи мене не підвела. Як би важко не було - вона щоразу доставляла мене до місця призначення. 

Гра продовжується. Правила незмінні - той, хто здається першим - програє. Чи відмовлять у мене нерви, або щось відригне під капотом у Пожарчика - фінал цієї історії ще не написаний. Одне відомо точно, це буде цікава історія, і так просто здаватись не хоче ніхто.