Про серпантинну хворобу та інші недуги. І перемогу над електричним майбутнім )

Привіт, браття по недузі та інші пацієнти нашої клініки.
Прогноз погоди минулого тижня вселяв надію дати другий шанс Кривопільському перевалу завоювати моє серце, та всьо ся мінєє, як в тому анекдоті, і погода теж: спершу прогнозований безхмарний тиждень перетворився на безхмарні декілька днів, а потім взагалі на неділю й понеділок, при чому неділя все рівно з короткочасними дощами. А їхати туди з однією ночівлею трохи далекувато, знову вийде галопом по європах, хотілось нарешті ретриту і плавності в русі. Тому вибрав по windy найбезхмарніший напрямок у неділю-понеділок, й ним виявилась серпантинна мекка українського петролхеда - Східниця. Вона як базова терапія: щороку треба пройти курс цього лікування, аби не було рецидивів. 
І в неділю не дуже рано, навіть скоріше в обід, почопав. Трускавець аж розплакався від радощів, побачивши мене, довелось витягати парасольку. Але не на довго, літній дощик був короткочасним та теплим. Доля знову виділила спеціальне місце для паркування, біля іншого старого хламу ))

Перекус в ресторанчику, карамельне лате в майстерні шоколаду, насолода атмосферою курортного містечка. Несподівано усвідомив, що за своїми покатеньками я упустив з виду цей вайб, де все неспішно, де повільні прогулянки центром, де вибір - гарячий шоколад, чи карамельне лате... Може поїздка в санаторій не позбавлена смислу? На який тиждень, щоб зупинитись, щоб заскучити за діяльністю... Тим більше, що цей, як його, гастро якийсь дуоденіт у мене є, точно за свого приймуть )

Але я ж пацієнт не лише гастроентерологічного відділення, тому реабілітаційний центр для недужих серпантинною хворобою чекав свого хворого. Як і належить порядній клініці, треба зареєструватись в приймальному покої, тобто проїхати Бухівський перевал. Там як правило черга, купа народу, але такий порядок. Та будучи уже своїм, знаючи місцеві порядки, чергу трохи пообганяв, розлякавши новеньких лев'ячим риком М104, і ось він я, готовий до процедур - привіт, Східниця!
Заселення в палату готель, де я ще на під'їзді розумію, що я дома, я серед своїх, таких самих:

Та вперед, на лікування. Перша процедура легенька, щоб втягнутись, після річної перерви:

В якості перепочинку відвідав локацію зі списку "ще не був" - поїхав на море. Карпатське море. Ви його не бачите? А воно є. Це ж псіхіатрічеська клініка, я вже натякаю, як можу! 

Воно вражає масштабністю. І "продуманістю". Типу, ми почнемо будувати, а потім розрахунки покажуть, що навколишні гори можуть не витримати такого об'єму води. 
Та поклавши руку на хворе місце, мушу визнати: трохи шкода, що в Карпатах немає моря. Море, гори і серпантини - яке поєднання може бути кращим?? 
Не був би порядним психом, якби не поліз на верх дамби. І картинка, коли за мною ринулись інші хворі мандрівники, трохи нагадала кадр з фільму жахів: головний герой втікає від армії зомбі ))

По дорозі зловив флеш-беки з моєї давньої мандрівки Індією. Чорний асфальт, сухі височенні борщівники на обочинах створили якесь враження екзотичності, бракувало лише червоного ґрунту і неповторного запаху індійських смітників спецій для повноти картинки:

А потім була основна процедура, для якої мені приготували другого пацієнта, за компанію. Нагнав я його вже перед серпантином, і, схоже, він виявився теж з наших, буйних. Бо коли побачив, що його наздоганяє, придавив тапку. І по прямій у нього точно були б шанси, але це ж серпантин!

До честі водія, коли після серії поворотів він зрозумів, що це без шансів, культурно моргнув правим повороником і пропустив древній викопний хлам вперед )
І ще на відео у нього ніби моргає аварійка, але це розсинхрон частоти кадрів при відеозаписі з частотою роботи діодних фар.

На цьому серпантинні процедури не завершились, бо я поїхав досліджувати околиці. І це теж можна зарахувати за серпантин, напевно ))

Палату Номер спеціально бронював з балкончиком, щоб увечері, під кухлик петролхедського Портера спостерігати малюнки уяви природні дива.

Наступного дня мав напад біполярного розладу: Синевир, чи Турка? Але Синевир після Східниці уже був минулого року, а Турки не було. Дорога Т1402 загадкова. Скільки не пробував знайти інформацію про її стан - все неоднозначно. Навіть розпитування місцевих у Східниці нічим не допомогло: "я туди не їжджу", "давно там не був"...
Значить треба їхати. Одразу анонсом: більша частина її - гравійка, але доглянута. Трохи стрьомна лише на перевалі, але в суху погоду точно безпроблемна. Я проїхав, гуму не погнув. 
Ідеальний асфальт від Східниці практично до Рибника, і від Ісаї вже до Турки. Решта гравій, місцями втрамбований відходами старого асфальту, тобто ідеальний гравій, але є невеликі фрагменти старого дірявого асфальту, проте це не найгірша дорога, якою я їздив цього року )

Так, так, знов дурне поїхало в турне на гравійки і казна-куди, хоч уже 4 шини поміняло за крайні 10 ткм, але то моє життя, мої рульки )
Ну а в Турці мене спалили. Ніколи не був у центрі, то ж вирішив знайти де перекусити, і припаркувався в околицях. І що ви думаєте? Увечері, уже дома, відкриваю драйвертоп, і в приваті повідомлення від @FuryUKR - "Я стою за 30 метрів від тебе!". І фотосесія від нього:

Халепа, що я не читаю ДТ в поїздках, а він не здогадався запхати записку мені під двірник, бо було б тут ще декілька фотографій двох достойних автомобілів разом )
Нічого, ще буде, маю надію. 

А далі я знову випив кави на Ужоцькому перевалі, і спокійно покатосив додому.

ПС. Фото, які варто публікувати справжнім хворим петролхедам, а не оці "фото з мийки", "фото з СТО", "фото з фестивалю" )))

ПС2. Так, я вредний. Але чесний ))