Італія 🇮🇹 Доломіти ⛰️ частина 1

Я давно чув про Альпи, десь ще в своєму совковому дитинстві, читаючи дитячу радянську літературу типу "Книга будущих командиров", де бравий Суворов кудись пхався, штурмуючи ці самі гори. Але про Доломітові Альпи якось дізнався вже в досить зрілому віці.

Суха статистика Вікіпедії вам дасть опис, що Доломі́ти, Доломітові Альпи (італ. Dolomiti) це гірський масив у Східних Альпах на північному сході Італії. Довжною 120 км і висотою до 3342 м (гора Мармолада). Назва Доломітових Альп та характерної для них породи (доломіта) походить від прізвища французького геолога XVIII століття Деода Грате де Долом'є, який провів перше наукове дослідження району. У 2009 році Доломітові Альпи були включені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Найменування «доломіт» походить від прізвища знаменитого французького мінералога Дьєдоньє Сільвена Гі Танкреда де Дольмьє, який першим, описав доломіт. Осьова зона складена переважно доломітом і вапняками, що утворюють прямовисні схили й химерні вершини. Є льодовики. Гірські луки, на нижніх частинах схилів — соснові й листяні ліси. Доломітові Альпи є популярним районом туризму та зимових видів спорту. Головними долинами можна дістатися до багато місць масиву. Курортні селища: Кортіна-д'Ампеццо, Рокка-Пьеторе, Аллеге, Фалькаде, Ауронцо-Кадоре та Ортизеї, через який проходить вузькоколійка. На околицях масиву розташовуються міста Больцано, Тренто (із заходу) та Беллуно (з південного сходу). Не суха статистика вам підкине купу прекрасних фото з гугла і бажання побачити то на власні очі. Так сталося десь і зі мною.

В минулому своєму дописі про Трансфагараш я писав, що мало не проміняв його на Доломіти, але Трансфагараш відкрили, на щастя, тож все склалося як і планувалося. Отже, ще в червні цього року для подорожі в Доломіти був запланований вересень, а на початку серпня вималювалися дати з 07 по 15 вересня: по два дні на дорогу туди й назад і пʼять днів там на місці.

Тож 06 вересня ввечері, після роботи, закинувши свою сумку в багажник Ески я став на вже звичний мені і, навіть рутинний за ці роки, маршрут трасою М-06 Київ-Чоп.

Задача максимум цього дня - доїхати до мотелю 4х4 на обʼїзній в м. Рівне, щоб звідти на світанку вирушити на КПП Астей. Він же Лужанка - Берегшурань. Бо в наступний день не пізніше 18 години вечора я мав бути в Будапешті, де на автовокзалі мав зустріти свою чудову попутницю яка, по факту і спланувала весь цей вояж.  Дякувати небесам, астрологам та окремим не згадуваним у цьому блозі людям, хто доклав до цього руку, зірки стали в чудові позиції тож відрізки маршрутів: Київ - Рівне - Берегшурань - Будапешт були подолані в межах встановлених часових проміжків та без будь-яких ексцесів.

07 вересня, зустрівшись з Танею, ми погнали в готель залишити речі і, ну як же не погуляти центром вечірнього Будапешта та не повечеряти? Запаркували авто поруч з парламентом і поспішили на вечірній променад Дунаєм на одному з річкових катерів, помилуватися видом на місто з води.

До речі, паркування в Будапешті мене вкотре досить приємно вражає. По-перше воно діджиталізовано: на кожному паркоматі є QR-код для завантаження додатку, де ти вбиваєш номер авто, привязуєш картку і за геолокацією воно визначає місце парковки, її вартість і сповіщає про необхідність продовження. Не має цього проміскуїтету з обміном євро на форинти танцями перед паркомптом. В вихідні приємний бонус: паркування безкоштовне, а в історичному центрі міста навіть можливе фізично. 

Покатавшись корабликом, вирушили в уже відомий нам обом з минулих поїздок ресторан Akademia Italia, після чого поїхали відпочивати в готель. Добре, що через кілька хвилин згадав, що залишив в ресторані гаманець :) бо поїздка могла бути трохи сумнішою.

08 вересня поснідали вранці і, заправивши Еску угорським 95-м, ми вирушили до першого нашого місця подорожі дорогою в Італію австрійське містечко Галльштатт. Туди в нас було майже 6 годин класної дороги. Вангую, Галльштатт ви бачили на різного роду інстаграмних картинках. А в мене на роботі він як заставка на всіх телевізорах в кімнатах для нарад.

Якщо вірити Вікіпедії та іншим сайтам, там проживає десь 700-900 жителів, розташоване містечко на березі Галльштатського озера і там просто до біса туристів. За рік туди приїзжає їх до мільйона. Поселення маленьке, там є стара, вже не працююча соляна шахта-музей, а саме воно дивовижно-іграшкове, лампово-тепле. Запаркувавши фініка на одній з платних парковок, піднялися фунікулером на гору де і розташована соляна шахта-музей. В цілому соляні печери нас цікавили мало. Я, наприклад, був у Соледарі, а з ним мало, що може зрівнятися, Таня теж не висловила бажання туди йти. Тож ми оглянули місто з оглядового майданчика, зробили кілька фото і пішли серпантином пішохідної доріжки вниз, пройшлися містом, зробили ще дофіга фото, дійшли до головної площі розміром, здається, метрів 40 на 40 і від неї попрямували до ресторану, що коло води.

В озері біля помосту, на якому розставлені столики, накриті білосніжними хрусткими скатертями, плавала пара лебедів. Один з них, видно шукаючи чим поживитися, весь час підпливав до столиків та випрошував щось поклювати. 

Частування було чудове тож пообідавши, скуштувавши пива та десерт, ми пішли назад на площу та до авто. По дорозі зустріли знову лебедя, який був не проти познайомитися. 

Всього в Галльштатті ми провели десь годин коло чотирьох і взяли курс на Австрійське містечко Асслінг, майже на самому кордоні з Італією, де в нас був заброньовані апартаменти. Саме звідти в нас і мали початися Доломіти. Прибули туди майже опівночі, попередньо заливши повний бак бензину, бо в Італії він на 40 центів за літр дорожче. Йшов дощ, а навкруги темінь… Щоб знайти ключі, довелося пройти невеликий квест, час на душ і сон.

Ранок 09 вересня видався теж дощовим. Але ми вирушили в дорогу.

Нашою наступною точкою прибуття була перлина Доломітів - озеро Брайес. Кинули маршрут на навігатор і поїхали. Кордон між Австрією та Італією виглядав десь так

І щойно ми вʼїхали до Італії як небо почало світлішати, дощ скінчився, а хмари негоди залишилися позаду. 
Вид на Італію:

Вид на Австрію;

Отже. Озеро Брайес. Одне з найдоступніших і наймальовничіших озер в Доломітах. Прямо біля озера кілька парковок для авто, готель, є ресторан, відтак і людей там багацько. Озеро розташоване на висоті 1496 метрів над рівнем моря і має площу десь 31 га. На озері є причал з деревʼяними човниками, оренда коштує 50 євро за 45 хвилин. За ці 50 євро ще й надають два міні-магнітики з зображенням озера. Я не памʼятаю, чи є там завчасне бронювання лодочок, але ми відстояли в черзі і купили квиток на місці. А от з парковкою все інакше. Найближче до озера знаходиться паркувальний майданчик № 4 вартістю, здається, 38 євро за весь день. І придбати туди квиток можна тільки онлайн за цим посиланням https://www.pragsparking.com/ Ми, чесно кажучи, це провтикали, тому танцювали з бубном, щоб зловити бодай якийсь вайфай чи мобільну мережу і придбати на місці. До речі, помітив, що Доломіти не люблять мобільний звʼязок, тому він, зазвичай там був або поганий, або його не було. Квиток (QR-код) одночасно є купоном  на 20 євро на їжу. Їли, смачно. Тірамісу замовили двічі. Навколо озера є легкий трекінговий маршрут доступний здоровій людині, який ми теж подолали.

Наробивши купу фоток, ми поїхали на Passo Gardena - високогірний перевал 2136 метрів над рівнем моря, що з'єднує Сельву в Валь-Гардені з Корварою в Валь-Бадії. Не сказати, щоб ми там проявили якусь активність, просто зупинилися на парковці та гуляли споглядаючи красоти.   

Погулявши на перевалі, поїхали вниз до міста Сельва на ночівлю. Їхали ми довго, бо перевал дуже мальовничий ставали для фото ще не один раз. Одна з зупинок була гора Sassolungo. 

Це головна вершина гірської групи Сассолунго в Південному Тіролі вік якої налічує близько 230 мільйонів років. Є однією з найбільш вражаючих і найкрасивіших гір у Доломітах. Її висота ягає 3181 метр. На східній стіні гори вирізана скульптура Мадонна висотою 3,20 метра.

Нагулявшись і нафотографувавшись, спустилися в Сельву, де в нас був зарезервований готель Armin. По приїзду на місце нам безкоштовно апгрейднули номер вищої категорії та, за 20 євро з людини, запропонували вечерю. Мабуть з усіх готелів та вечерь цей коштував кожного цента (168+20+20) і просто перевершив всі очікування. Тож сміливо можу його рекомендувати. https://www.hotelarmin.com/it.html

Далі буде... (: