Моє море на ГАЗ-24 1978 року ч.1

Не планував так багато писати, це мав бути пост, про подорожі на ГАЗ-24 до моря.
Але, все згадалось відразу, і захотілось зберегти все в одному, ніж створювати нові темки.
Поїхали!

#1
Як і писав раніше, море для мене це не відпочинок, купаючись чи засмагаючи на пісочку.
Це інший світ.
Перезагрузка від роботи, та підзарядка енергією.
Велична даль, яка не має ніби меж.
Я люблю, просто дивитись море.

Був 2016 рік.
Я працював тоді ще на шефа, і відпустки, як такої, в мене не було.
Останнє море, яке я бачив, а не відпочивав, було в Криму, і я завжди хотів саме туди поїхати, колись.
А відпочинок, взагалі був в 2002 році, на Батьковій Волзі поїхали під Одесу.
В Криму, були круті гори.
Особливо, мені подобалась, староялтинська траса.

Колишня траса, Севастопіль-Ялта, яку закрили через часті обвали, бо гори там були дуже близько до дороги.
І так, як автомобілей там майже не було, я мріяв катнути нею на мотоциклі.

Колись, тут проводили ралі Ялта.

Я мав змогу, побігати тією трасоою.
Запах хвої, зранку сонце сходить прямо з моря.
І вже в 7 ранку, на пробіжці бачиш його красу, та відчуваєш запахи Криму.
Десь далі, невеликий водоспад з дуже свіжою водичкою, йде через невелику гору, та переходить дорогу.
Можна було попити з нього свіжої води, ще раз помилуватись видом, та продовжити пробіжку.

Гарні були часи.
Дуже сумую за Кримом.
І їхати туди, я поки точно не планував.
Казали, що це можливо, але він був вже не таким "чистим", як раніше, і ризикувати не було бажання.
Так от, моря я не бачив давно, і то мене сильно ломало.
Хотілось до моря.
Не потягом, не автостопом, а своєю автівкою.
В мене була ГАЗ-24 1978 року, вже на газу.
Балон газівник втулив мені туди 80 літрів, не знаю нафіга, але більше 20л ніколи не задував)
І тут, весь його обєм зіграв роль на дальню поїздку.
Волга була не проста, тому страху їхати на ній точно не було.
Я потестив її вдосталь по області, щоб зрозуміти, що доїхати дуже велика вірогідність.

Десь в році 2002, ми їхали сімєю на батьковій Волзі в сторону Затоки.
Все було стокове, тож вона закипіла.
Перед морем пробили прокладку під головкою. Їхали трьома сім'ями, тож було кому дотягти авто на буксирі,  дотягнули і чоловіки колупали її там на морі.
З новою прокладкою, дорогою додому,  десь за Одесою, авто знову закипіло, і нас тягли вже аж до Києва, після чого авто розібралось, та згнило під двором. Тому Волга відклалась в голові, не дуже приємною поїздкою.
В такому стані, ми і затягли її на металобрухт.
То була остання її поїздка...

Але це велике авто, в дитинстві дало мені розуміння, що я не хочу якихось жигулів, чи москвичів.
Я хочу саме такого корабля.
Тож була куплена Волга ГАЗ-24, в 2008 році.

Свою Волгу, я робив вже по іншому.
Форд скорпіо кпп, Вольво 940 міст, з дисковими гальмами, та меншим передаточним числом.
Інжекторний двигун- ЗМЗ-406, гідропідсилювач керма,  ну і гальмівна від Бехи.

Значить, збирався їхати, я вже давно.
Але специфіка роботи, попередньої, не давала такої можливості.
Скоріш за все, це було пов'язано з фінансами.
А на новій роботі, відпустка була тоді, коли вона була у шефа, а той був ще тим трудоголіком.

І ось, вдалося "випросити", свої декілька днів.

5 днів.
Так, саме 5 днів в рік, я міг відпочити без напрягу, та дзвінків від керівництва.
І не скажу, що ЗП в мене тоді була відповідна.
Ставка в розмірі 666$
Цікава цифра вийшла.

І таке буває, але це все мій досвід, це все мої уроки життя, які пройдені, та більше я до них ні за яких умов не повернусь.

Море.
В Одесі я ще не був, але там були знайомі з ГАЗ клубу, які часто приїздили в столицю.
Знайомства мав.

Також співпало, що моя знайома з хлопцем, була в його бабусі на квартирі, і поки бабуся на дачі, в мене там був вільний диван.

Бюджет був не великий, десь під 2000грн, тому такі умови мені підходили.

Пишу в бла кар про поїздку.
Вказую автівку, ну щоб реально не було сюрпризів, типу написано Мерс, а тут ГАЗ-24.
Ну і звісно ж ціна.
Всюди стояло 350-450грн з людини, я поставив 200.
По газу, дорога в одну сторону в мене виходила якраз 600грн з трьох, і з розходом 10л/100км газу, в мене ще і лишалось щось в балоні.
Газ тоді був, по 10грн/літр

І ціна, зіграла свою роль, людей відразу набрав.
Стартую.
Заїхав на Теремки, чекаю своїх попутніх.
Першою була дівчина.
До речі, старався брати одних дівчт, бо мав досвід з синяками, які бухали усю дорогу, коли я їхав з Житомира.
Та і тоді прокотився країною випадок, про вбивство хлопчини попутніми з бла кару.
Тому, коли хтось ззаду сидить незнайомий, було напряжно всю дорогу.

І два хлопчни.
Хлопці з іншої країни.
Я вже не згадаю звідки, але ніби Норвегія, мова цікава.

Вони були в шоці від автівки, що не можу сказати про дівчину.
Вона відразу сіла попереду, спитала про ремені, ах да, ременів в мене не було від початку експлуатації авто.
Так, знаю, це погано, зараз юзаю ремені постійно, але тоді про то навіть не думав.
Їздив мало, в основному в селі, там таке не вітається))

Поїздка на ретро тачці, з роковою музикою, була просто знахідкою для іноземців.
Вони трішки неформали, з патлами та пірсінгами, не могли втримати задоволення.

Дорога була для мене не новою, бо іноді катав по роботі, але не в саму Одесу.

Їдемо.
Спека, шкірянні сидіння без кондиціонера це трешово.
Ще і зад авто, я не встиг підняти, і ми іноді ловили гарні ямки.

Так, ще додам.
Дівчат, я брав тому що вони легші, а в мене тоді жопа низько сиділа, і колеса могли чіпляти арочку.
І дівчат хотілось чим худіше, але не завжди це спрацьовувало)

Пощастило, що наші нефори, були також маленькі.
Вже через два роки, я все таки підняв задню частину, пробіги ставали більшими, але про це пізніше.

Так от.
Приїхали в Умань, пів дороги є.
Перевірив авто, все працює, всі задоволені.
Перекус і далі.

Крейсер, я тримав десь 120.
Це комфортна їзда, і не велика витрата палива.
Іноді, і 160 з гірки котився.

Доїхали десь за 6 годин точно.
Зупинялись, не поспішали, та і ямок було багато.
Іноді навіть дуже багато, а з моєю заниженою підвіскою то був треш.

Дуже хотів фото на фоні знаку Одеса, попросив людей почекати, вони не розуміли, але то була моя перша така дальня поїздка, і хотілось дуже то зафіксувати.

Висадив попутніх на Одеському вокзалі, подякували за захоплюючу подорож, і я поїхав на ПосКот, так називався посьолок Котовского, зараз ніби Крижанівка.

Саме там працював Дядя Вова з ГАЗ клубу, і я хотів зробити йому сюрприз.

У дяді Вови, були три Волги, та свій магазин по їх запчастинах.
Туди я і поїхав.
З ГАЗ клубу, мало хто вірив, що авто доїде до моря, бо я робив все сам, без якихось токарних робіт та витримок.
Я, Ютуб, та болгарка)

Здивувавши Володимира, домовились зустрітись після роботи в нього в гаражі.

І я поїхав до друзів.
Проїхав майже все місто.
Мені дуже сподобалось, особливо старі райончики, типу Молдаванки.
Друзі були на вул. Мясоїдівська.
Там їх бабусина квартирка, де я і зашвартувався.

Дуже цікаво, квартира була зверху, а кухня поверхом нижче.
Цікавий Одеській дизайн.
Виїхав з столиці я рано, і десь після обіду, був готовий їхати до моря, що ми і зробили усі разом на моїй машині.

Мало сну, тяжка дорога та пиво з креветками під кальян, вирубили мене швидко.
Кальян на пляжі, я курив вперше.
Воно пече, дим гарячий, тяжкий, все підгорає, але хотілось свята на морі, тому замовив все, що бачив.

Бо не відпочивав  з 2002 року точно, а це 14 років...

Море мене приспало.
Це був фатальний випадок.
Бо я забув, що таке його сонячні обійми.
По фото видно, як ноги були на сонці, так вони і згоріли.

В подальшому, ходив як солдатик, бо розігнути то все було нереально боляче.
Так і прошкутильгав 4 дні.

Ми були на пляжі, біля зупинки 13го фонтану.
І це місце стало моїм фаворитом, з якого починалась моя кожна Одеса.

Один раз навіть, в мене була ідея, зустріти тут світанок.
І було багато стартів в подорожі з цього місця.

Але цей раз, я нікуди не їздив.
Тільки море-дім-море.

Насолодитись морем.

Якось навіть зустріли там Круга.

Особисто фотографував, на ходу з авто)

В один з вечорів, пішли до Ібиці, там був концерт, і вхід мега дорогий, на тодішній час, десь 350грн, з розрахунку усього мого бюджету в 2000грн на поїздку.
Тому присіли в сусідньому кафе, поспосетрігати зі сторони, та побачити салют.

На Мясоїдівській, була шаурма.
Я вже не згадаю назву, але шось типу Вкусняшка(знайшов по картам)

Зараз вже назва Завернуллі)

 Мега шаурма в них була топ.
Назви в Одесі, вперше, іноді забавляли.
Копєйка, Точка, Обжора.

Десь 40грн була звичайна, та 60 мега шаурма.
З картоплею, купа мяса, та сиром.
Це був, основний мій раціон на морі)
Ну ще креветки.
Як і писав раніше, перша Одеса була не сильно насиченою подіями.
Ми катались до моря, десь об одинадцятій, потім в обід на сон, потім море, і якась вечірня тусовка.

Якось, застав шторм на пляжі, там все поздувало, ото цікаве дійство було.
Всі столики, парасольки, усе розліталось.
Але ми кайфували від такої погоді, після спеки.

Кожен день, одне і те ж.
Я такого не люблю, і вже наступне море, дуже сильно відрізнялось від сидіння на одному місці.
Тому, прощальне фото з морем, та збираюсь додому.

Знову пишу клич в бла кар, збираю людей, та забравши їх з Вокзалу, їду до столиці.

Дорога мені здавалась кращою, і навіть швидшою.

І тепер, в мене цілий рік, на планування нового тріпу, чим я і займався.
🏖

Якось, вийшло взимку катнути моря.
2017 рік.
На робочому авто, по справах. Але заїхав на те саме місце, привітатись  з морем, та випити кави.

Тоді, зимове море мене підкорило, і ми часто зустрічались взимку і надалі.

#2 
2017 рік
Зимніми днями, плануючи маршрут в офісі, я передивлявся Гугл карти.
Куди можна поїхати, не віддаляючись від моря?

Тому, вже трішки вирахував маршрути, і планував не зупинятись в одному місці довго.
Так і робив.
Спершу ціль була на схід, десь до Чорноморська, потім захід до Санжейки.
Так і зробив.

То ж, вибиваю своїх омріяних 5 днів, пишу в бла кар тур на ретро-карі, і стартую.

Влітку, вирватись не вийшло, тому тріп змістився на Вересень, а саме 24 число.
Вже не так багато було люду, та і автівці було легше їхати.
Але подорожніх, все таки набрав.

Приїхав до свого оглядового майданчику. 
Як писав раніше, було цікаво зустріти там схід сонця.

Людей висадив на вокзалі, знову дівчата, бо так і не підняв задню підвіску.

Кафешки, вже не так працювали як влітку, тому ледь знайшов щось відкрите, купив пива та трішки відсвяткував приїзд в автівці.
Спати було не зручно, тому спав мало. А зранку, був омріяний схід.

Після сходу, була пробіжка, та купання у вже холодному морі.

Трішки підсохнувши, почитавши, і підготовившись до тріпу, я погнав до дядь Вови, в гараж.

Володимир відразу показав свій автопарк.
Сама головна його гордість, це ГАЗ 3111, яких випустили, всього 400штук, і в Україні їх було лише дві.
на виході виробництва, авто було не з дешевих, тому їх і закрили.
Тоді за ці самі гроші, можна було купити гарну іномарку з салону. Хоча і Волга там відносна, бо від Волги майже нічого не було, навіть двигун крайслер був.

Він робив якісь допрацювання.

Ще в нього була 2402, та 2410 проєкт, якій він будував з нуля.

Я не мав кінцевої точки, тому Володимир запропонував мені пожити в гаражі, на другому поверсі, був диванчик.
На ніч не погано, але вдень там все нагрівалось, тому я на день їхав в свою мандрівку околицями Одеси, та на вечір повертався на гаражний двіж.

Наступного дня, вирішили замінити хрестовину в кардані, вона мене турбувала, тож запасна була в багажнику.
Викотили проєктну 24 Володимира, та я все швиденько зробив.

Першим був східний напрямок.
Коблево-Чорноморськ, десь туди.

Дорогою знайшов гарні місця.
Пляж, на який можна виїхати автівкою біля Коблєво.

Помочівши трохи ніг, поїхав далі.

Також обривчик, на якому розбив намета, та почілив з креветками і Б.А. пивом.
с.Григорівка

З обриву було видно кораблі, які заходили десь в порт Чорноморська.
Гарне видовище, весь горизонт був в них.

Трішки погуляв, та поїхав назад.

Ну і по приїзду в гараж, знову стандартне меню.

А ввечері, катнув на таксі на Дерибасівську.

На третій день, мав їхати на західну частину міста.
Цікаво було катнути в Санжейку, завжди чув про це місце.
Вересень давав про себе знати, і погода вже почала погіршуватись.

Після дощику, їхалось свіжіше.

На пляжі вже не було багато людей, тільки один намет під скелею, що було не дуже безпечно, виходячи з постійних зсувів.

В кафе, поруч, сумував один собакен.
Відвідувачів було мало, як і їжі, якою вони могли його частувати, і він тихо та смиренно чекав зиму, а за нею нового сезону.

На звороті, заскочив на Мясоїдівську, до тієї шаурми, яку купував минулого року.

 

І знову гаражі.
Тут погода розлютувалась, і дала трішки води.

Це був останній вечір поїздки.
Зранку, мене чекав шлях до столиці, та її могутня сірість.
Після кожної Одеси, місто здавалось якимось сірим та холодним, ніби десь в Норвегію приїхав.
Особливо, це відчувалось на мотоциклі.
Коли з Одеси їдеш в шалену спеку, а під Києвом, вже вдягаєш дощовика, бо тут холодно і дощ іде.

Але, це нова можливість мріяти, та планувати чергову подорож до моря!

Про зимове море, яке відвідав по роботі писав вище.
В Криму, також застав зимного моря, тож воно мало окремий пунктик в мене.
Але, нових поїздок не планувалось, а Волгою зимою їхати я точно не хотів, та і людей, яких міг набрати в тріп, точно довіз би з обмороженнями.

Тому одного вихідного вечора, слухав пісню Скрябіна "Шампанські очі", під вино:

Очі, бризкає шампанським в море,
Я напився, відпливаю,
Вже назад не відпускай,
Ти смієшся через сльози.
Бризкає шампанським в море,
Я напився, відпливаю,
Вже назад не відпускай,
І других таких немає.

І тут, зародилась ідея.
Зустріти схід сонця на морі, бризнути туди шампанським, та поїхати додому.

Поїхали.
Була, десята вечора.
Відкриваю додаток, бачу два бла кари на цей час, бронюю обидва і мчу на Теремки.
Беру шаурму в дорогу, та чекаю авто.
Але, їх не було, ні одного ні іншого.
Один їхав через Білорусь десь, і не відповідав, інший просто пропав.

Далі автівки, тільки на 5 ранку, так довго чекати я точно не хотів, бо через день мені на роботу, та і запал їхати, мав зникнути разом з алкоголем у моєму організмі.

Ловлю попутку.
І вона зупиняється, доволі швидко, десь з третьога разу, бо усі їхали не далеко.
Кажу: мені в Одесу!
-поїхали...

Чоловік, тільки привіз людей з Одеси, і повертався туди.
Домовились за 350грн, але я думаю, що він мав мені ще заплатити зверху.
Ідея була, поспати в машині, ну типу бла кар, і на ранок собі рухатись до моря.
Але, не все так просто.
Я під вином, водій тільки з дороги, просив слідкувати за ним, щоб не заснув, і мій сон як рукою зняло.
Було страшнувато, але я його караулив усю ніч.

Через години три, я вже сам пропонував сісти за кермо)
Бо щось він їхав стрьомно.
Мінуси Одеської траси, що вона без ліхтарів.
Просто темінь.
Якось доїхали, але він вже хотів був зупинитись поспати в полі.
7 ранку

Висадив мене прямо біля базарчику, де працював дядя Вова, і я привітавшись погнав далі.

До моря.
Доїхав маршруткою, купив в маркеті шампанське, та бутерброд, і погнав.
Все як і хотілось.

Випив ігристого, подивився на море і поїхав десь снідати.

Після, трамвайчик до Вокзалу, бронював бла кар, але то виявилась маршрутка, хотів відмінити, проте вже нічого не було на той час, тож їду.
Схема проста.
Маршрутники через ліві акаунти пишуть поїздку, а по факту тебе садять не в авто, а в маршрутку...

Поїхав в маршрутці.
Поспавши там, ввечері знову був на Теремках.

Гарний вийшов тріп, такі спонтанні моменти, карбуються в памяті на все життя.


#3
2018 рік, був роком змін.
Нова робота, реалізація моїх проєктів, нарешті свобода від найму.
Тому, весь рік був складним, і море тоді, я пропустив.
Їздили з палатками на Голубі Озера, Тарасова гора на моті та інше.
Може, якось і про це розпишу.

Зібрався на нову поїздку до моря, вже в Серпні 2019.

До третього тріпа на ГАЗ-24, я готувався вже більш ретельно.
Зробив підвіску, замінив усі аморти, перебрав задні супорти, підняв зад, та планував їхати десь далеко.

Хоч і заробляв я вже більше, але не міг відмовитись від шарового палива в обидві сторони, яке мені чемно оплачували подорожні з бла кару)

Тож, беру людей на Термках, і поїхав.

Все по стандарту, висадив людей, поїхав до дерева, потім в Аркадію, де в нас з знайомими мала бути пробіжка вранішня.
Пробіглись, і я почав планувати маршрут.

Містом, зустрів цікаву 24ту Волгу.

Заїхав і до Володимира, він по троху працював над своїми проєктами.

І так виявилось, що мої родичі, відпочивали в Залізному порту вже неділю, і я планував катнути до них.
Якраз давно хотів туди поїхати, але прям такої цілі не стояло.
Вирішив, їду.

Дорога йшла через Миколаїв, та Херсон.
Дороги були жахливі.
Накатана фурами колія, двухполоска, по якій коли спереду фура, обігнати її просто нереально, а іноді таких фур їхав цілий караван.

І щоб зробити маневр, треба було вискочити з колії, обігнати фуру, та вскочити в нову колію.

Проїхавши усі мости, я побачив знак: Крим 180км, і аж йокнуло, може, ще якось зустрінемось...
Їхав до ЖП.
Останні кілометри, були по бетонним плитам, і я радів, що зробив підвіску.

По приїзду, пришвартував Волгу на два дні, які провели з родиною, на морі, та в місцевих барчиках.

Проживання 650грн доба.
Не скажу, що був в захваті, але це було ніби місце з молодості.
Чисто курортна двіжуха.

Тому, на третій день, я подався на дикий пляж, який видивився ще в офісі, під час планування тріпу.

Заїзд, коштував 250грн

Після фільму, "Достукатись до небес", завжди хотілось випити на пляжі текіли з лаймами.
Ідея була крутою, але трохи розморило на сонці.

Море і намет, це файно.
Всю ніч, звуки моря мене присипали. Але зранку, спека нереальна.
Тому я зібрався швиденько десь о девятій, та поїхав до своїх, під кондиціонер, та душ.

Переночувавши там, я планував дорогу назад.
Часу брати когось з Одеси не було, та і хотілось вже самому поїхати зі своїми думками та своєю музикою. Тож, я їхав додому сам.
Десь 1800км за цей тріп я зробив, і то була найбільша моя поїздка на ГАЗ-24.

Йшов карантинний рік 2020.
Тоді, ми дізнались, що таке антисептики, маски та інше.

Моя мрія, це мото тур в Одесу, так і лишалась поки мрією...
На старенькому Дніпрі, я планував зробити це 4 роки поспіль, але все не виходило.
Техніка, не дуже надійна для довгих дистанцій.
Вдосконалити двигун, чи поставити аналог деталі, як на Волзі не виходило.

Тому, вирішено було брати щось, що зможе їхати, і далеко.
Спершу, це мав бути Харлей, я писав цю розповідь, про Харлея з Литви.
Але Бог, мене вберіг, бо Харлей в мене був потім, і вистачило мене на пару кілометрів.
Особливо, після Ямахи.
Харлей, майже не відрізнявся від Дніпра.
Так, це був мот 2020 року, але жорсткий, ніфіга не їде, гуде, спина та зад затікають.

Бюджет, на купівлю нового мота був 4000$
Це, або новий Пульсар Бажаж з салону(індія), або щось Японське з пробігом.
І дивом, йшовши через авторинок, я зустрів знайомого на Мотобазі.
-що ти тут робиш? запитав я, і зайшов до хлопців на кальян.
А виявилось, що мій товариш, і продавець мотів, були знайомі давно.


Тут продавались японці, які купувались в Італії.
Я розповів свою історію про Харлей, якій застряг в Литві, вони з мене поржали і запитали ціль.
-Яка ціль твого мота?
-подорожі, сказав я , і тут вони в один голос виговорили: це точно не Харлей!
Тож, я оглянув все що стояло на базі, та переспавши з цією думкою, прийшов за Хорнетом.
Чому Хорнет?
Хонда- надійні моти.
Ямаха, мені ніколи не подобалась.
Але хорнет, по посадці мені не зайшов, зріст в мене 190см, і він був як мопед.
Не довго думаючи, дякуючи продавцю Сергію,  він посадив мене на Фазер.
З перших секунд поїздки, я сказав: так, це він, і лишив завдаток.

В подальшому, вітрозахист, та можливість поставити кофри, зіграла круту роль в подорожах.

Моту 18 років, на сьогодні, накатано 80.000км, і це супер мот. В той час, коли бачів нові Бажажі, яких капіталять мотори з пробігами 40.000, на двурічних байках.
Про Харлеї взагалі мовчу.

Тому кожного року, завожу Сергію могорича, за вдало підібраний мот, і черговий сезон на ньому.

Окрім подорожей, якими ми компанією в карантин займались ледь не щодня, мот почав виручати мене по роботі.
Я швидко, та без заторів, міг рухатись містом, встигати робити роботу, їздити на зустрічі, та і розхід був приємний: 4-5 літрів на сотню.

Ну і головна ціль-море на моті.
Карантинна весна була теплою.
Відкатали вдало Березень та Квітень
В Травні, вже було добре, то ж я відкатав свої перші два місяці, потестив мот, перевзув його , купив високе турингове скло, та трапчані сумки.

Знаходжу клич в мото чаті, хлопці мені зовсім не знайомі, але їхати гуртом, для мене було ніби безпечніше тоді.
Їдемо.

Тусовка на Лебедівку.
Село за Затокою.

Десь на підїздах до Одеси.
Цікаво було їхати бандою, але це перша та остання мото подорож в колоні.

Приїхали в акацієвий лісок, там і зупинились.
І чомусь, усі почали швартуватись в лісі.
Я приїхав до моря, ліс і вдома був, тож вибрав місцинку на обриві, де і провів три ночі.

В пятницю ми були там.
В суботу, поки усі спали я погнав вивчати область, знайшов лиман, на якому гарно погоцав, і потрапив в свій перший дощ на мото.

Я зрозумів, що я люблю катати соло, коли не від кого не залежиш.

Кофрів ще не було, накрутив повний багажник різного.
По ітогу, трапчані кофри порвались, перематав їх армованим скотчем, все випадало, від вихлопу загорівся каремат))

Приїхали)

Палатка біля мота, в першу мото порож)
Все, як я мріяв.

А з таким видом, було просто нереально.

Вранішній огляд місця, бо приїхали поночі.

Акацієвий лісок.
Влітку там, до речі, ніде стати, тому добре, що весною приїхали.

І така вечеря.
Хтось, приїхав пізніше, та привіз смаколики.

Вночі, так зійшов місяць, в живу було дуже захоплююче, та дуже світло.

Перший тест палатки.
Ніби не тісно, купував спеціальну мото, що б менше місця займала.

В когось був гамак, потестив, потім і собі придбав, крута штука.

Лиман)

Спуск до моря.
Хтось навіть купався, але вночі було ще холодно.

Ця поїздка, це досвід, на все життя.
Яка змінила все мото бачення, та мото подорожі.
Коли, просто береш, і їдеш.

І коли на Дніпрі я 5 років не міг доїхати до моря, то на Фазері в 2020 році, я був там 5 разів точно.
5 мото поїздок за сезон.
Просто береш на вихідні, сідаєш на мот, і ти на морі.
Тому, мото поїздки до моря, це зараз основні мої подорожі.
На авто, я був ще декілька разів, але все не так.


В тому ж 2020, знаючи локацію акацієвого ліска, я підбиваю товариша, і ми їдемо автівкою, двума парами, вже десь в Червні.

Теж з палатками, але нас чекав сюрприз.
Весною було комфртно в палатці, я думав що лісок все таки нас збереже від сонця, але я дуже помилявся.
До того ж, місця в ліску, просто не було.
Дикіх туристів, було дуже багато, і ми буквально прорізали собі місце в хащах для наметів.

Погоріли в перший день, на наступний ми шукали прихисток в селі Миколаївка, що поруч.
Бо ще один день, в тих умовах, було прожити нереально.
Будинок називався: у Наталії, щось типу курортного двору.
Прикольні кімнатки, а головне кондиціонер і басейн.
Була і своя кухня.

Хоча, до Чорноморки йти недалеко, і там нас вже було не відтягнути від рибки.

Ресторанчик дуже зайшов.
Головне, що риба була там свіжовиловлена, та дуже гарний вид на море.
Навіть була акція, можна було вийти з рибалками о 5 ранку, наловити рибу, і вам її приготують відразу.
Саме в цей ресторанчик, я їздив багато разів на мотоциклі.
Місто Одеса, вже було не таким цікавим, і я повертав перед ним на Затоку.
Хотілось сюди.
І я був такий не один.
Ресторанчик ріс, і людей там ставало дуже багато, але це вже буде через рік.
Коли зроблять гарну дорогу, по великому будівництву.
Поки, тут було вільно та гарно, а дорога бажала кращого...
Село Миколаївка, запало мені тоді в душу.

І внесло багато змін в життя.

На цому фото, коли ми сиділи на вечірньому березі після Чорноморки, я побачив яхту.
Цікаво, виглядало це просто красиво.
Вечірній захід сонця, підсвічував вітрило, і воно грало на вже темному морі.

Вивчивши процес, знайшовши варіанти, я купив свою першу яхточку вже через два місяці.
Вона в мене і досі, але життя змінилось кардинально.
Я вивчився, та почав ходити під вітрилом.
Це велика філософія, та крута культура Яхтингу.
Велика родина Яхтсменів, та досвід, якого можна набувати все життя.

Тепер, до головних цілей життя, де була Мото подорож Навокло Світу, додалась Навколосвітня подорож під вітрилом.

Тож, ця поїздка була важливою для мене.

Далі буде...
Бо драйв не пустив всю розповідь в один Блог)