BMW 3 series (E30) Е30

Як це часто буває, шукаєш одне — а забираєш зовсім інше. Хотів я собі щось просте, на щодень. Типу Golf 2: дешеві запчастини, невибагливий, сів — поїхав. Бо W221 жалко катати містом щодня — хай собі живе для дальняків, як годиться.

І от, гортаю оголошення… бац — BMW E30. Серце каже: «не лізь, то стара історія», а очі вже горять. Ну і все, пропав.

Приїжджаю — стара кооперативна локація, металева брама рипить, в повітрі запах мастила і пилу. Відкривають гараж — а там вона. Стоїть під шаром пилюки, як під ковдрою, ніби чекала, щоб її хтось знову завів. Фари тьмяні, кузов сірий від пилу, але форма… та сама класика, яка не старіє.

Завели. Мотор спершу покашляв, потім ожив — і все. Я вже розумів, що ніякого Гольфа не буде. Сказав коротко: «Беру».

Проїхав я на ній хвилин десять — і одразу на СТО. Бо стояла вона чотири роки, ще з початку війни. Не хотів її мучити, хай спочатку фахівці приведуть до тями.

І знаєш, що цікаво? В ній нема ні комфорту, ні тиші, ні «понтових фішок». Але коли сідаєш за кермо — посмішка з’являється сама. Кожна поїздка — як маленька подорож у минуле.

Тепер мій W221 має вихідні від міського трафіку, а E30 потроху оживає. І здається, що вона справді чекала саме цього моменту — щоб знову повернутись на дорогу.