Трошки кілометрів. Карстовий міст.

В цю локацію я збирався, мабуть, років 2, а може, і 3. Їхати 168 км і трошки більше ніж 3 години. На практиці їхали майже 4. Мобільний блокпост біля Хуста того дня перетрушував усіх, і ми там втратили близько півгодини.  Також ще один блокпост з прикордонниками одразу за річкою Теребля у с. Колодне. До с. Буштино дорога кайфова, без ям, відремонтована, звісно, не швидка, бо серпантини. Від Буштино до Колодне асфальт з ямами. Далі за останнім блокпостом асфальт швидко  закінчився повністю, і нас чекало 17 км ґрунтовки. 

Машину лишили неподалік від Туристично-інформаційного центру "Букові праліси". В цілому, ніхто не зобов'язує платити за вхід, але так як ми йдемо в гори і в ліс, то я вважаю, що краще зареєструватися і заплатити символічні 300 грн за 2 дорослих і 2 дітей. Ці гроші йдуть на маркування стежок, місточки через яри і всілякі дрібниці. 

Отака дорога радувала нас останні кілометри.

На вході табличка з палок і фарби.

Інформаційні стенди, фото будинку, де реєструвався, не робив. 

Починаємо йти вгору. Нас сьогодні чекає підйом на 400 метрів вгору і приблизно 2км по довжині. Ну, все це зайняло 2 години в одну сторону. Попід річкою вже гарно.

Перші 200 метрів прості. Дійшли до школи, далі вгору. Автівкою тут без варіантів. 

Дійшли до карстової печери "Дружба". Огороджена заборчиком. Стартує з вертикального спуску в 20 метрів. Кажу дітям - там нереально глибоко. Вона небезпечна, і туди спускаються тільки зі спецобладнанням для вивчення її жителів і структури. Малий не втримався, і жбурнув невеличку палицю. Звуку падіння ми не почули.

Йдемо далі лісом. Маршрут промаркований. Місцями дерева зламані вітром і старістю.

Дятли тут є, свердлять бук вони знатно.

Грибочки, неїстівні.

Так як це заповідник, то старі дерева тут не забирають, вони є великою частиною екосистеми і після своєї загибелі дають життя грибам і не тільки. 

Буки тут - справжні велетні.

Стежка постійно йде вгору, йти нелегко, але ми дійшли. Фото не передає всю стрімкість підйому.

Скеля Чурь. Якщо плануєте з неї бачити краєвид, лізьте одразу, бо потім повертатися не схочете. Ми не полізли. Мимо неї дорога йде на крутий спуск метрів на 50, там майже завжди вогкий і слизький ґрунт. 

Спутитися ми якось спустилися без пригод, назад лізти не наважилися, бо вернутися можна іншою стежкою.

І ось воно, власне, те, за чим я спочатку їхав 4 години, а потім ліз вгору ще 2. Карстовий міст. На фото виглядає невеличким, але чорт забирай, під ним можна спокійно крутити бублики на автомобілі. Яке щастя, що тут нереально далеко від цивілізації і жоден автомобіль, навіть підготовлений, сюди фізично доїхати не зможе. 

Коли стоїш під цією каменюкою, розумієш, наскільки люди є дрібними комахами. З інших туристів зустріли тільки ще одну родину, яка така ж відчайдуха, як ми. 

Перепочили, нафотографувалися, заточили печиво, та й час повертатися додому.

Дорога додому не менш живописна (маршрут по колу).

Тут був дуже психований дятел або їхня зграя.

Йти вниз значно легше. До річки і до авто ми дійшли трошки більше ніж за годину. 

Автівка вже дивиться в сторону дому. 

Домчали додому менше ніж за 3 години. Стомилися настільки, що навіть вирішили ніде не зупинятися на вечерю. Витрата фантастична, як на розміри автівки, бо серпантини, і швидко тут їхати не вийде. 

Наступного дня почув душероздираючий писк з гальм лівого переднього колеса, але про це в наступному дописі. Того дня один чекпоінт собі поставив. Через два тижні ходив на Боржаву з туристичною групою, але автівки там не було. То, може, колись в блозі будуть фото. Плавно підходимо з автівкою до кінця гарантії. Почала гриміти передня пасажирська карта. Будемо лікувати радикально з повною шумкою дверей.  На сьогодні все, чекаю на безмежно красиві коментарі. 

Реклама

Ремонтуємо Li-ion акумулятори — нова послуга в автосервісі Master Service Electro