GPS Carpathia 2026 II

Ну що ж, осінь. Теплі дні все більше перетворюються на сирі та холодні, а осіння куртка вже перекочувала з шафи на гачок у вітальні. Але якщо скажу, що я не чекав осені - збрешу. Чекав. Ой як чекав! Карпатія!!! 

Після першої моєї поїздки на Карпатію було зрозуміло, що наступну я теж не пропущу! Тому вересень я чекав більше, ніж своє день народження у серпні :)

Для загального розвитку, що за Карпатія така? Тут є дві сторони медалі:

• "Рагулі на своїх джипах руйнують Карпати"
• Люди мають зацікавленність до оверлендингу та подорожують горами по дозволеним законом дорогам, оминаючи заповідники.

Я не буду знову розводити цю тему, весь тредс нею кипить (бо знімати втишка на відео, обзиваючи пошепки водіїв "під@рами" і викладати в інтернет значно простіше і безпечніше, ніж сказати це людині в голос). Але залишимо то любителям охоплень і лайків, які окрім як писати в інтернеті більше ні на що не спроможні.

Отож, повернемось до Карпатії. Burning Man знаєте? От майже те саме, тільки на позашляховиках у горах 😅

Можна назвати це триденним фестивалем, де кожного ранку ви отримуєте на мапу трек з маршрутом, по якому вам треба проїхати. Отже, вам кидають трек і тепер ви сам за себе. Евакуація? Через три дні! Отож бери з собою запаску, а краще дві, їжу, зігріваючі напої, палатку, чи де ти там спати зібрався і гоу!

Починається все з загального збору всіх екіпажів, привітанням та брифінгом, поясненням правил заходу і таке інше. Поки всі збираються - можна походити, попускати слину на гарні автівки. Я щиро надіюсь, що всі ці фотки влізуть в цей допис і мені не доведеться робити декілька серій як ті "Сутінки":

Так так, це 392й Wrangler!

Маршрутів зазвичай два - "Едвенчер" та "Турист". Вам надають обидва треки, а ви вже самі вирішуєте, куди вам треба їхати. Ну, чи куди вам НЕ треба 😅

Отже, правила почуті, треки отримані, пора! Звісно, що ми збирались на "Туриста", та оскільки організатор повідомив, що цього разу ніяких "адових" ділянок не передбачається і на "Едвенчер" можна їхати просто за наявності АТ гуми - всі туди і ломанулись. Одночасно. Oh shiiiit...

Ну, в цілому, в заторі перед першою калюжою ми і провели наступні години три 😄

Планували ж якось почекати поки всі роз'їдуться, щоб спокійно своєю компанією рушити, але ж ні. Тільки треки отримані, понеслось:

Отже, дорога була "трохи мокра", тож довелось об'їзждати та витягати потерпілих:

Загалом, калюжа подолана і можна було б їхати далі, але...

Але якийсь хлопчина на іншому RAM'і порізав покришку. АТшка BFG мала тепер незапланований отвір на передньому колесі від обода диска і аж до початку протектора. Ну таке, кулак пролазить спокійно. І здавалось би - кидаємо запаску і поїхали, але ж ні. Запаски немає. Піздєц. В ту машину можна було ще Джимні запихнути, але запаски не знайшлось. В - відповідальність. Ну і оскільки всі вже проїхали, забивши великого, ми чомусь взялись допомагати. Після двогодинних інсинуацій вирішено все ж кинути авто, забрати водія зі штурманом і відвезти їх разом з порізаною покришкою до найближчого поселення, де їм би змогли допомогти. Так і було зроблено, але часу втрачено  максимально непристойно, тож до табору ми вже добирались по темному, мокрі та "трошки" втомлені. 

Вишньою на торті став дощ, тож мій намет став мокрим наскрізь ще на етапі його встановлення.

Вирішили з дружиною, що використаємо намет як склад для речей, а спати будемо в авто.

Табір першого дня виявився дуже мальовничим на ранок! Принаймі дощ вже пускався лише з інтервалом у хвилин 15, тож можна було помилуватись.

Дуже гарне місце, хоча й безбожно засране сміттям. Але то таке, адже одним з перших правил такого відпочинку є "залиш за собою чистіше місце, ніж воно було до того". Тим паче, що ми на автомобілях і маємо сміттєві пакети.

Що ж, поснідали, отримали трек другого дня, можна їхати!

Далі ми поїхали "Туристом", все ж більшість поїхала на "Едвенчер", тож як мінімум затори нам не заважали.

Карта пролягала частково тим же маршрутом, який ми напередодні долали по темному, тому ми хоч змогли роздивитись, що пропустили уночі.

Так, краєвиди були шалено прекрасними.

Подивитись дійсно було на що, тож зупинки ставались кожні 15 хвилин!

Погода дуже швидко змінювалась з ясного дощу на непроглядний туман, та навіть в тумані було неперевершено!

Кадри були фантастичні! Сайлент - хілл наяву :)

Ми все ж виїхали до якогось села, де раптом зрозумілось, що пора зробити кава- брейк.

Стали навпроти колоритного місцевого магазину.

Таке вайбове місце! Нагадало дуже дитинство. Отак зайшов в магаз, а там тобі і продукти і банки, пральний порошок, алюмінієва каструля, горілочка, крупи в мішках, ну кайф!

Кохве, на жаль, виявилось рідкісним лайном, але камон, яке є. Та раптом один з нас зізнався, що взяв з собою кавомашину 😅

Це був маленький розрив! Напившись кави, рушаємо далі!

Погода знову почала змінюватись на очах, туман чередувався з дощем, дорога розмокала, тож їхати ставало "цікавіше й цікавіше".

Бруд періодично змінювався камінням, отже прочитавши молитву про вбереження шин від порізів, їдемо вперед. Ну, вибору то загалом і немає.

Доїхали до місця, де дорогу вимило так, що і не проїдеш. Ну, якщо ти звісно не на лісовозі вивозиш ліс. А таких тут ой як багато - вирубка на вирубці.

Ба, навіть заповідна зона не зупиняє бензопилу від суцільної вирубки лісу. Але ж ні, вся біда не в цьому. Вся біда лише в людях, які їздять на авто по дорозі. Та й таке.

Але повернемось до нашої подорожі.

Колія була така, що загалом в ній можна було спокійно обслужити ходову. 

Якщо тебе знесе в цю колію, ти 100% сядеш на пузо, а по мокрій дорозі ці шанси збільшуються геометрично. Ну, власне..:

Тому їдемо повільно, обережно, бо сідати аж ніяк не хотілось.

Що ж, подолавши цю перешкоду, можна й пообідати. Ну, точніше перекусити салком з гірчичкою.

Добре, коли є авто з інтегрованим фуршетом 😅

Час вирушати далі! Знові кам'янистий підйом, тож молимось за гуму і їдемо максимально повільно.

В решті решт дорога все ж стала грунтова, але вже й почало темніти, тож в табір ми знову заїжджаємо по темному.

Дощ лупив всю ніч. Тож на ранок нас зустріла каша на дорозі та непроглядний туман:

Та робити нічого - їдемо далі. Попереду був крутий підйом в багні посеред каміння.

Виїхавши нагору, побачили колибу, тож можна одразу й чаю випити, та зачекати авто, яке все ж порізало покришку об каміння.

На щастя, тут хоч запаска була, але все ж поміняти колесо на схилі, по якому тече мул та йде дощ - ще те задоволення, тож мали час на фотосесію 😅

Далі дорога пролягала вниз, поряд з нафтодобувними кранами  та поміж вантажівок Укрнафти. Загалом будівелі виглядали досить цікаво в цьому тумані, а хвора фантазія тільки додавала епічності моменту:

Туман поволі відступав, тож можна було хоча б щось розгледіти, але не далеко.

Саме в цьому мальовничому місці я почув виразний звук затирання металу об метал. КУРВА!

Зупинились, почали шукати. Бляха муха, це ж навіть не половина третього дня, а я обламався! Хоч би не кардан відпав!

Все ж таки поверхневий огляд приніс результат:

Мммм, клас.

"Оффроадні" амортизатори від Kayaba - Skorched 4x4 виявились не зовсім пристосованими до навіть легкого бездоріжжя. Та й таке!

Шток тупо відпав, загнувся і став "заважати" колесу. Ну, добре хоч колесо не пошкодило.  Що ж, робити нічого - швиденько знімаємо аморт і їдемо далі. Ну а шо. Ще ж один лишився 😆

Далі дорога була суцільним rock- crawling'ом, що стало справжнім випробуванням для покришок і днища авто. Іноді мені вже здавалось, що там знизу вже живого місця немає, бо чесав пузом регулярно.

Але ж і гарно було! Спуск став гарним випробуванням для гальм. Проблема в тому, що навіть на першій передачі на пониженому ряді авто їде зашвидко для такої дороги, де іноді треба спускатись зі швидкістю равлика, маневруючи між камінням, щоб не прилипнути на нову покришку.

На щастя, ми все ж виїхали. Втомлені. Брудні. Мокрі. Мабуть в моїй машині не було жодної сухої речі, окрім туалетного паперу в бардачку.  З мінусом в один амортизатор. Але чи поїду я ще? Однозначно так.

І тут я хочу повернутись до того, про що говорив на початку цього посту.  Поки в інтернетах тривають запеклі холівари про "джиперів, які знищують Карпати", давайте будемо чесними і розділимо поняття. Є довбойоби, які заради приколу міксують альпійські луки та заповідники з болотом — і це дно, за яке треба штрафувати так, щоб доводилось продавати ту саму машину. А є оверлендинг — адекватні покатушки виключно ДОЗВОЛЕНИМИ, вже існуючими маршрутами. Так, іноді через болото. Але й асфальту там немає. Але це й на краще.

До речі, щодо "знищених доріг". Якщо хтось щиро вірить, що це ми своїми шинами розбиваємо гори, то ви просто не бачили колій від навантажених лісовозів та "Уралів". Під "веселий" гул бензопил, щодня вивозиться ліс (іноді прямо із заповідних зон, де "нібито" не можна), залишаючи після себе марсіанські траншеї, в яких легко сховається легковик. Але ж кричати у коментах значно безпечніше, ніж ставити питання "чорним" лісорубам.

Чи можна розділити ці маршрути? Ну, теоретично мабуть так.  Оце — для пішоходів з рюкзаками, а оце — для авто і мото туризму. І все! Туристи насолоджуються тишею і природою, ми — своїм законним багном і камінням, ніхто нікому не заважає. Утопія? Утопія. Але нащо? Та ж вирубка приносить шалені гроші, від яких місцева влада навряд буде відмовлятись на користь цивілізованого розподілу маршрутів. Та навіть і якщо такі маршрути з'являться - не думаю, що ними перестануть возити ліс.

Загалом, лишається тільки мріяти.

Коротше кажучи, ця Карпатія видалась складною, місцями відверто виснажливою і точно не дешевою (привіт, Kayaba!). Але це була неймовірно захоплююча подорож, яка витрусила з голови весь міський стрес.

Тож, кальянчик в готелі і спатки, бо ще додому 9 годин їхати..

А ще ж треба  погуглити нові амортизатори. І, можливо, куплю в машину ще кавоварку.