Подорож до сонячної Болгарії

В середині серпня, зробивши всі можливі "препарації" до поїздки, вперше в житті поїхав сам кудись світ-за-очі у відпустку 😅 Ну як "сам", з дружиною, звісно, але, напревеликий жаль, сам як водій. Так само, як уперше за свідомого дорослого життя, бо востаннє був на морі ще неповнолітнім, з батьками, в Криму в 2013... Йобані кацапи 🤬 Ну а ще буде "многабукаф", хоч я і думав що пост буде "в двух словах"))

Дорога виявилась не з легких, їхати довелось не самим "прямим" шляхом, минаючи близості до Одеської області та прибережних зон. Порадившись з усіма ким можна, вибором пункту пропуску став Могилів-Подільський - Атаки (Otaci). До митниці Торолла домчала нас доволі швидко, десь за 4.5 з перервами на бутерброди і туалети, а далі... Короче пожалкували ми щодо вибору саме цього місця аж декілька разів. По-перше, сама митниця забрала в нас 5 годин часу. Розумію, що могло бути і гірше, але особисто мені, як єдиному водієві, цей час був не як просте очікування, а потенційний час в дорозі! А тут сидиш і сидиш... Ну ладно, наших митників ми пройшли і наче як найважче вже позаду, але куди ж без "але".

І тут відбувається "по-друге". Підкочуємось до митниці Молдови, підходить митник, бере паспорти, просить відкрити багажник, відкриваю, митник зникає за авто. Повертається:

-Что в канистре?

-Бензин.

На цій ноті він мовчки уходить перевіряти інші авто, а до мене підходить інший митник і просить вийти з авто. Я виходжу і ми вже разом підходимо до відкритого багажного відсіку:

-А зачем?

-Запас

-А кто Вам сказал, что можна?

-Мой дядя, он всю Эвропу объездил с этой канистрой.

-Вы понимаете, что это конрафакт...при чём, двойного назначения. Сейчас мы вас развернём, назад поедете.

На цій ноті він мене покидає і я залишаюсь стояти першою машиною в черзі в німому і абсолютно обісраному очікуванні...сам навіть не знаю чого. Думки всі поплутались, але просто стою і втикаю на цю гарненьку червону 10л каністрочку, бо що ще робити я абсолютно не знав)

Через хвилин 5-7, цей митник знову повертається і після короткої розмови, він ввічливо пропонує мені вкласти в паспорт щось "на чай" задля успішного подальшого продовження нашої подорожі, коли я повертатимусь до паспортного контролю. Що ж, робити було нічого, діватись нікуди, заглядаю в гаманець, дістаю найменший номінал (20 євро), вкладаю в паспорт, іду до будки. Митник бере документи, спускає руки під стіл наче школяр зі шпаргалкою, листає сторінки, шуршить, ставить штампи і разом з паспортами видає останню репліку:

-Смотри, сейчас выезжаешь, по главной направо, там через 50-100 метров направо в тупик. Избався от него. Заправь, вылей, что хочешь делай. И напоследок *і так наче крізь зуби прошипів* - у нас есть бензин. Щасливого пути.

Вже потім, коли ця ситуація залишилась десь 800км позаду, я понаводив справки і все звелось до того, що мене просто розвели як лоха. Бо наче як, з того що вдалось нагуглить, що за Молдовським, що за Руминським законодавством, 10л це якраз той мінімум, який можна спокійно ввозити в спецтарі без додаткових мит та податків. І лише все те, що вище цього ліміту - ти маєш, грубо кажучи, "розмитнити", сплативши навіть не об'єм цього палива, а податок на цей "зайвий" об'єм.

Навіщо я взагалі брав той бензин? Просто бо я водій, а не їздун. Називайте це шизою або як хочете, але я не можу поїхати в дальню дорогу (а тут ще й на чужину!) без відповідного зіпа. І такий, звісно, зі мною був - набір інструментів, троси, знаки аварійної зупинки, жилети...ну все як книжка пише, короче. Тим паче я навіть до повномасштабного вторгнення коли їздив Україною, я завжди брав з собою каністру палива. Одного разу навіть могла, грубо кажучи, врятувати життя, але тоді все минулось і я таки вибрався з того снігового шторму на трасі Одеса-Київ в січні 2021... Хах, і до речі, станом на зараз, коли я пишу цей пост в середині вересня, я, звісно, неймовірно "радий", що у вас, шановні молдавани, "єсть бєнзин" 😑

Що ж, проїхав я ту митницю, завернув в якийсь глухий кут, хапаю каністру, в бак влізло близько 5-6л і потекло з горловини. Залишок я зливаю тупо в землю, кидаю каністру в багажник і бігом-бігом стараюсь якнайдалі звалити з цього місця. Дивні думки гризли мене ще близько 50-60км і у висновку паніка перемогла)) Зупиняюсь серед пустої міжсільської траси, відкриваю багажник і...одним розмашистим кидком у хащі дарую цю каністру місцевий громаді. Обідно? Так. Чи правильно? Звісно що ні. Але бути рандомно накуканеним десь-інде знову я бажання абсолютно не мав. Так на подальшу дорогу мені було спокійніше.

Далі я вже просто їхав за навігатором, в який я забив місто Яси в Румунії. Звідти я вже планував ставити навігатор ледь не до самого пункту призначення. Звісно, на майбутнє вже собі зробив деякі висновки стосовно планування маршруту за навігатором, але тоді вже їхав як їхалось. Місцем навіть грунтовою дорогою десь серед Молдови кілометрів з 10 😂 Навік вивів мене на Молдавсько-Румунську митницю, а саме Костешти (Молдова) - Стинка (Румунія), з платною (2 євро) переправою через дамбу. Дивне, але доволі мальовниче місце в абсолютному зажоп'ї, в якому я навіть розгубився на якийсь час, бо я був єдиною машиною на всю околицю і під'їхав до абсолютно пустої митниці 😅

Туди-сюди, митні контролі і ти вже "наче" в Європі. Чому наче? Бо окрім гарних доріг, місцеві пейзажі не сильно різняться від типових наших в плані інфрастуктури, архітектури та навіть загальної "чистоти". Їзда селами і городами забрала дебело часу, румуни "ні бе, ні ме, ні кукаріку" ні на інгліші, ні на якому окрім румунської. На заправці "хлопчик довго жестами пояснював, що його звати Хуан", щоб оплатити правильну колонку та взяти банальної кави... Короче, дивне місце, дивна країна і надовго в ній залишатись мені сильно не хотілось 😂 Щоправда, ближче до майже доби знаходження за кермом з усіма квестами, втома почала повільно підступати. Все б нічого і я міг би душити далі, але абсолютна відсутність штучного освітлення в тому регіоні і поодикокі авто-попутники почали давити...скукотою. Тому я знайшов якийсь імпровізований тракстоп по дорозі і взяв відпочинок близько 4-х годин прямо в авто.

Далі Галац, Браїла, Констанца, пункт пропуску Негру-Воде. Пункт вважай порожній, через нього вже абсолютний транзит (аж незвично), далі місто Добрич. Заправка, водичка і далі з вітерцем. Варна, Сонячний берег, Бургас і за ним вже пункт призначення - Созополь 🥳

Загалом дорога туди зайняла 35 годин разом з усіма моментами та майже 1300км від дому.

З додаткових незначних пригод, під час пересувань по місцю спіймав десь цвяха, довелось ковеляти на шиномонтаж. Ліниві, нагріті сонцем болгари, "обслужили" мене на цілих 15 євро з такою швидкістю...що наш локальний дядя Петя вже б повністю перевзув мінімум дві машини з рихтовкою і балансуванням. А по факту, чувак просто зняв колесо, дістав цвях і запхав туди джгута. Мда, на майбутнє придбаю собі такий набір, бо таке я можу і сам. Але досі тримає, то і добре.

Дорога назад вже була сильно легшою, хоч і довшою за кілометражем. Обрав інший маршрут через Румунію до Чернівецької області, бо ну їх в сраку тих молдован. Спочатку до Бухаресту, там на хайвей і по ньому довго та нудно стабільних 110км/год. Там вже в бік пункту пропуску Серет, але на під'їзді до нього звернув на Раковець (Румунія) - Дяківці (Україна). Митниця зайняла 2 години, а далі рідна ненька зустрічає тебе зливою і розмитою в німагу грунтовою дорогою. Якого хріна навік знову повів мене через таку сраку - досі не знаю, але "дріфтувати" нею довелось дебелих кілометрів 15. В Хотині знову сон близько 4-х годин на заправці Окко і далі вже до самісінької хати. Щоправда, по дорозі знову був епізод завдяки навігатору, що довелось зупинитись серед ніхуя і покричати на весь ліс. Цей електронний ідіот, замість того, щоб довести мене до Вінниці, а далі Калинівка-Бердичів-Київ, не довіз мене до Вінниці і повів мене якимись абсолютними єбенями, де дорогу востаннє обслуговували ще при Кучмі (але це не точно), через центр Бердичіва.

Але не зважаючи на всі нюанси, дістались додому за 28 годин та 1500км. Загально за всю відпустку 2900км.

Взагалом, поїздкою, відпочинком та автівкою дуже задоволений. Тойота - вона і в Африці Тойота. Спокійно, економно (6л/100км), з відносним комфортом, кондішеном, вона методично накатувала кілометр за кілометром. Нюанси доріг відпрацьовує як слід. Навіть якщо і погано відпрацьовує - то майбутня простота обслуговуання мене не лякає від слова зовсім 😅 Щоправда, зараз вже треба готувати себе до заміни ГРМ (який там ніколи не мінявся) та подивитись до рейки, бо щось пробиває на гальмуванні на "тертушці".

P.S.: На майбутнє спробую покурити тему стосовно круїз-контролів на це покоління, бо без нього на такий дальняк якось дуже сумно 😂

Реклама

Ремонтуємо Li-ion акумулятори — нова послуга в автосервісі Master Service Electro