Подорож до дому і назад

Про подорож до дому...

З початку війни вертався до Харкова двічі, в кінці 22го і влітку 23. Тоді їздив сам, перший раз автобус до Львова потім потяг, назад в зворотньому порядку. Другий - автобус-потяг, а назад потягом з Харкова до Перемишля і до Кракова теж потяг. Цього разу вирішири їхати всією родиною і на машині. Діти від 22 року на батьківщину не вертались, тому для них то був перший раз. Мала ані Харків, ані Україну взагалі не знає, бо коли тікали їй був тільки рік, середня майже нічого не пам'ятає бо мала 5 , а от старша довго чекала цього моменту, бо то частина її свідомого життя. 

Подорож не була неочікуванною, але і не сильно ми до неї готувалися, просто збіг ообставин, що вдалося вреголювати питання з документами, отримав відпустку та виявилося що відпустку отримав і мій друг який зараз воює. Доволі швидко вдалося стати на консульський облік, щоб мати можливість в'їзду на польских номерах. Зелена карта, як виявилося, вже була опцією моєї страхівки. А між тим перебрав задню підвіску, про яку на днях писав. Єдине що мене турбувало то кондиціонер, радітор якого я змінив за день до подорожі, але заправити так і не вдалося, про що я писав ТУТ.  Тому було вирішено їхати з дітьми без кондиціонера рано вранці поки прохолодно.

Маршрут пролягав від Кракова до Ковеля, Потім Київ. І кінцева зупинка - Харків. У Ковелі у рідних залишились малі, старша поїхала до інших рідних в Київ, а я вже попрямував до рідного міста. У мене 2х літровий дизель на 140 сил, і росхід на 2 дорослих, три дитини та повний багажник чемоданів, але без кондиціонера, показав 5,4 л. Від Ковеля до Київа, один дорослий, одна дитина і втричі менше чемоданів - 5,6 л. І до самого Харкова, один дорослий + чемодан - росхід залишився той самий. По Харкову малі відрізки, тягнучки, і так близько 350 км - росхід зріс до 5,8 л. А назад, їхали в зворотньому порядку, додадково з'явився кофр на даху, машина була под саму сталю завантажена від Хакова і до Кракова, тільки по дорозі змінювалася конфігурація вантажу, додавалися люди, додався кондиціонер. І приїхавши назад до Кракова комп'ютер показував 3150 кілометрів і середній росхід палива зріс до 6,2. Чесно кажучи я задоволений, бо розраховував подорож з середнім 7 літрів. 

Що мені сподобалось, а що ні. 

Чесно кажучи, після 4,5 років життя в Кракові я зовсім відвик від того, що хтось порушує правила дорожнього руху, не те щоб я святий і нколи не порушував, але здебільшого я від отримання прав свідомо намагався дотримуватися знаків, розмітки і швидкісного режим, з останнім було легко тому що я їздив на москвичі ). А тут, тільки перетнувши кордон вже трапилися декілька аварійних випадків, то жінка виїхала з узбічча прямо переді мною, насилу встиг загальмувати, то тебе обганяють на закритих поворотах через сплошні і різко повертаюсться в ряд без дотримування дистанції, не уступають пішоходам - це був шок, потім навички пробудилися і я став менше звертати на це увагу. Водії жахливі всюди, зо Ковель, що Київ, що Харків - це спільна риса. 

Не готовий я був до зникнення ЖПС сигналу, особливо в Київі на зворотньму шляху, двонив рідним - вели мене по відеозв'язку. Наче я завжди добре запамм'ятовую дорогу але навігатори так щільно увійшли в наше життя що коли цивілізація зникає а поруч немає штурмана - стає важко.

Сподобалась дорога, через всю Україну я зустрів тількии декілька місць де довелося знизити швидкість та обїжджати пошкоджене покриття. Погана дорога була тільки в самому Київі, та у деяких дворах та другорядних дорогах Харкова і в селах. Рідне місто взагалі здивувало, там де я до війни дуже обережно просувався на своєму москвичі, який прощає погану дорогу, тепер я їхав без зменшення швидкості на тендітному європейці Форді.

В Харкові навістив свого москвича, стоїть гніє - розсипалося пластикове кермо, побільшало дірок у порогах. Нажаль цього разу не вистачило часу приділити йому хоч крихту уваги.

Дача повністю заросла кущами, деревами. За рік природа забирає своє, а за чотири - тим паче. Дача у нас від 1988 року, і я не пам'ятаю щоб туди колись була такая ровна та беспроблемна дорога і такий якісний асфальт, хоча останні кілометри через декілька сел не змінились, мабуть це самий жахливий відрізок життя мого форду, і неаби який стресс тест для перебраної підвіски, думаю що після цого тесту не заважило б ще раз перевірити кути підвіски.

Харків залишається містом контрастів, я не тільки про те, що мер пускає пил в очі бескоштовним громадським транспортом, парками та лавочками, це стосується і близкістю до кінченого сусіда, якщо на Холодній горі життя кипись, багато людей, машин, то на Салтівці, де я прожив більшу частину свого життя - тільки перекатиполя не вистачає, транспорту мало, людей мало, сліди і шрами війни на кожному кроці. 

Було дуже багато справ, багато планів, але на все часу не вистачило і щось прийшлося лишити на потім. 

Під кінець подорожі, як я писав машину була забита під стелю, і ані українські митники, ані польскі, побачивши в машині трьох дітей не стали перевіряти вантаж. Українці спитали че не везу передачкі, а поляки - чи то все наші речі, сказав наші, та тому і закінчили. 

Першим насправді проблемним моментом стала новина для мене, що займаючись підвіскою, кондиціонером, я зовсім забув пройти щорічний техогляд, і на момент повернення термін було порушено вже на 3 тижні. Митниця віртуально вилучила у мене техпаспорт, видавши папірець що я вздовж 5 днів повинен пройти техогляд. Добре що вони не мають права виписувати штраф, а то вся економія на білетах могла б іспаритися. Техогляд я пройшов того ж дня.

Це була моя найбільша подорож за кермом в житті, а найбільший денний пробіг склав близько 950 км. Як би я пережив стільки якщо б у мене не було адаптивного круїзу - не знаю, але комфортним бачу 500-600 км, а потім відпочинок, краще зі сном. До цього максимально на форді їздив 700, а на москвичі 600 без всяких там кондиціонерів та круїзів ) Але там були сидіння від бмв 5, тому не можно то назвати чистим досвідом ))

Другою проблемою стало те що після довгої дороги і через неможливість заїхати на підземний паркінг з кофром я залишив машину перед будинком на 5 годин, а потім виявилося що мені якась недобра людина заїхала в передній бампер, пошкодила номер та поїхала собі, і скоріш за все це не був удар, бо камера в режипі паркінгу не спрацювала. Ходив засмучений, але вдалося маже до стану нового відрехтувати номер та підмалювати потертості чорним маркером, тоді настрій поліпшився. 

Дякую за увагу!

Реклама

Ремонтуємо Li-ion акумулятори — нова послуга в автосервісі Master Service Electro