Мотосоль'19, або "У Карпати на пів-шишечки"

2019й, останній рік "без обмежень". Гарні були часи, багато було планів... Але...

Саме ці дні, вже багатенько років тому.

Пишу по пам'яті, дивлячись на фотки. Колись викладав це у пейсбук, ліньки туди лізти.

Буде овердофіга фоточок, але дивіться до кінця)

Серпень добігає кінця, "літо минає"... Дзвінок приятелю "хочу в гості" - "приїзжай". Озвучую коханій свої плани - "їдь". Забираю старшу з дитячого табору, збираю речі, рано-вранці вирушаю.

До Вінниці від мене гугль малює 2 варіанти: або через Київ-Житомир, або через Кропивницький-Умань. Е40 їздив "тисячу раз", тому вибираю Е50. А вона в цей час активно капіталиться, декілька ділянок з реверсивним рухом і очікуванням хвилин по 15. Трохи нахальності та узбіччя -  і ти на самому початку черги, прикриваєшся від останнього пекучого літнього сонечка якимось автобусом або фурою, а коли дорожник вмикає зелений - стартуєш першим. В Умані якийсь обід.

Дорога до Умані і трохи далі мало чим відрізняється від рідної Полтавщини. А от Поділля - це вже зовсім інший світ, новий та непізнаний... Після Вінниці майже порожня "могильовка", іноді думав "чи туди я взагалі їду?", хоча більше впитував ланшафти, аніж думав). Із приколів - я забув прикріпити кріплення для телефону))) Тому, проклав маршрут, увімкнув гарнітуру у шоломі, і закинув моб в кишеню. Так і їхав по приборам по підказкам.

Перший чекпоінт - Новодністровськ. Край георгафії, кут глобуса, далекі їбуки. Доїхав. "Скаженому собаці 700км не крюк"

Добряче покатався по околицям: Галиця, Ломаченці, Непоротове, та околиці

Дністровська ГАЕС та околиці

Із приколів №2 - я забув зарядку для фотіка. А вона трохи упорота. Якщо виробники мобіл все-таки домовилися за стандартизацію роз'єма вже давненько (пройшовши шлях міні-юсб, мікро-юсб, тайп-сі), то виробники фотів "не вилюднилися" і досі. Купа роз'ємів, напруг, багато в кого аккуми заряджаються поза фотом. І навіть у одного виробника буде стотищ різних варіантів. Бісить капітально, і нічого не зробиш. В тому випадку в мене був стаднартний 3,6В літієвий аккум, тому в найближчій крамниці "дрібниць" знаходжу "універсальне зарядне для акб телефонів" з минулого життя, якраз для таких літійок, де розсувні контакти підганяються під контакти батарейки, і це все діло сується в розетку. Отак і заряджав далі)

Наступного дня покатались разом.

ГЕС-2 та околиці

Лядова та околиці

Старий ДЗОТ та борщик

Був ще Могильов-Подільський, але миші погризли фотки)

Буша... Багато скульптур, Вежа, печери з дохристиянськими малюнками

Наступного дня вирушаю в бік омріяних Карпат.

Чекпоінт - Бакота. Місцина - відірвиголову, дуже сподобалась.

Гугль спочатку повів "трохи не туди", до пляжу та "зони відпочинку". Але ж не зовсім туди треба. Тому, пірнаю в Дністер, та їду на гору.

Далі йдуть Кам'янець-Подільський та Чернівці. Тут ті самі кляті миші. Але там вже бував, треба знайти старі фотки і підкинути сюди))

Дорога від Грушки до Кам'янця дуже нагадує Прикарпаття. Таке відчуття, що от-от і за поворотом покажуться гори. А їх нема... Таке собі передгірря без гір) Ну і хати трохи видають, що це ще не Захід.

Наступний чекпоінт - стелла Франківщини

Десь на Прикарпатті

І от вони, омріяні Карпати!

Трохи покатух місциною, прогулянка, вечеря, номер, сон.

Але перед сном треба чекнути погоду.

До цього пару тижнів над Україною стояв потужний антициклон, який відлякував усі циклончики з заходу, північгого та південного. Але, "все хороше коли небудь закінчується", і цей антициклон почав слабнути і відступати. І наступного вечора на заході вже обіцяють циклон із Балтики, який затримається тут на пару днів.

Гуляти, мокнучи, в моїх планах не входить, сидіти в номері також, а іхати під дощем - тим паче. Тому, "треба рвати пазурі", тулити додому.

Прокидаюся дуже рано, на заправці щось з'їдаю, повний бак, і в дальню дорогу! Виїхав ще досвіта, світанок зустрічаю в якомусь селі.

Далі, була одна з моїх топ-доріг за рівнем настрою, ендорфіну, адреналіну та інших сполук, які організм виділяє в таких ситуаціях, коли ти "трохи не в собі", причому легальним-природнім шляхом) Це Франик-Рогатин-Бібрка-Львів. Прикарпаття, передгірря, оті всі пагорби та хвиляста дорога, що наче змією розпласталася на сотні км. Не раз тут їздив, уявляючи, як тут шикарно мотоциклом. І от я тут мотоциклом!!!

Десь за Житомиром бачу мот на узбіччі. Зупиняюся, стоїть Драга. "Все ок?" - "Та шось не розумію, бензонасос клацає але завестися не можу". Знаю я ці приколи, дістаю пляху бензу із кофра, плюхаю в бак - завівся) Сам колись так стояв через неспрацювавший перемикач резерву)) Проїхали разом з сотню км, брат далі потулив до себе додому, а я продовжив свій шлях.

А на шляху - столиця. "Як тебе не любити, Києве мій!" Але хтось колись казав, що замість "любити" на думці інколи "спалити")))

Смикнув мене чорт попертися на Окружну. Якого біса мене туди понесло? Проїдь трохи далі, і на Шулявці пірни вправо, ти ж так їздив не раз. Точно нечистий. Бо  Окружна майже стоїть, ледве повзе... То притерлися, то поцілувалися, то купа з'їзжає на розв'язки, а звідти купа виїзжає. Тотальне пекло в +32, аж голова розболілася.

Але, дякую всім водіям. Помічаючи мене у дзеркалах, хтось трохи вправо посунеться на 30см, хтось трохи вліво на 30см - і мені вже можна проскочити, і я хоча б їду, нехай перша-друга, але їду, а не смикаюся з усіма. Трохи призвичаївшись (ну немає в нас такого трешаку, немає!), я вже ліз у любу доступну щілину. Якось я звідти вибрався, за столицею зупинився в улюбленому придорожньому ресторанчику, наковтався цитрамону, шось там зжер і потулив далі.

А це вже рідна Полтавщина, майже дома.

Як не зупинитися не сфоткатися на закатіку? Ніяк)

Ще трохи, і вдома!

Гугль показує 2.2ткм, але ще було сотень 5 (а то і більше) "по місцю", тому на коло до 3х ткм і вийшло. З них тищасто - в один присіст, там сів, тут встав. При цьому я не жену, 100-110 це мій комфортний крейсер по гарній дорозі. По поганій - відповідно менше, відповідно до дороги.

А чому "на пів-шишечки" ? Тому що самих Карпат, нажаль, було малувато... Ще би 2-3 дні там, але і на тому дяка.

Дуже багато нових вражень, емоцій, місць, пейзажів, спогадів.

Якось так... Всім дякую за увагу.

Подорожуймо, бо ми того варті!