Tired of German Techno try some Swedish Metal

Любі піпісники, піпісюнесси)

Вибачте, що так довго нічого не писав. Не хотів позоритись.

І він набрав.

Дзвонить мені, значить, Некромант і каже:

- Притягни ще два колеса.

Ну, я й притягнув.

Їду такий і думаю: ну всьо. Сча, значіт, колеса присремо - і я поїду.

Ха.

Ха-ха.

Наївний маленький довбойоб

Ще по ямі перед боксом я почав підозрювати, шо найближчим часом поїде хіба що моя кукуха.
Але точно не 960-та.

Осьо яма.

Осьо моя щира реакція.

У якийсь момент я вже перестав питати «коли машина поїде?» і почав ставитися до цього всього як до археологічних розкопок.

Головне це не поспішати.

Бо раптом під наступним шаром ґрунту знайдемо ще одну проблему, якій 35 років.

Але!

Заходжу в бокс - а там задній підрамник уже в зборі, з усією ходовкою, стоїть на машині.

ЮХУУУ.

Демн.

Оце я називаю milestone.

Мені здається, я вже настільки знизив стандарти щастя, що скоро буду святкувати кожен закручений болт окремо.

«Друзі, сьогодні великий день. Болт М12 увійшов по різьбі з першого разу. Відкриваємо шампанське».

Але просто подивіться.
Після всього того заліза, гумок, сайлентів, кронштейнів, пошуків деталей і ритуальних жертв каталогам Volvo - воно реально зібране й висить там, де має висіти.

Некромант потроху повертає скелету опорно-руховий апарат.

Ще трохи - і можна буде пробувати викликати дух.

Тут, до речі, добре видно місце ДТП.

Або ДТП.

Або якогось єбєйшого прильоту в ходовку та кузов.

Я особисто там не був, свічку не тримав, але судячи з наслідків, хтось колись дуже переконливо пояснив цій частині машини закони Ньютона.

Від удару погнуло аморт і залишило кілька дрібних подарунків по кузову.

У планах, звісно, було всі ці мінорчики пофіксити влітку.

Літо тим часом:

«ну давай, пока».

Страховка теж доходить до завершення.

Сезон шин теж.

Моя віра в календарне планування - ще трохи раніше.

Ой всьо(((

І тут є один невеличкий нюанс.

Встановити всю задню ходову просто так не можна.

Бо це Volvo.
А значить, якщо якась операція теоретично може зайняти 20 хвилин, інженери десь обов'язково заховали конструктивне рішення, яке перетворить її на пів дня духовного розвитку.

Треба було рухати бензобак.

Трохи його приспустити.

Все виставити.

А потім разом із підрамником і всією цією металевою ікебаною збирати назад.

Добре хоча б, що все відновлено, все стало на свої місця й усе, що має крутитися, - крутиться.

На цьому етапі це вже не просто хороша новина.

Це медичний висновок:

«пацієнт подає ознаки життя».

А пам'ятаєте, як я ржав із Tesla?

Типу ха-ха, щоб відкрутити якийсь елемент ходовки, треба мало не батарею рухати, бо болт у неї впирається.

От же ж тупі сучасні інженери.

Ха-ха.

Поржав.

Всесвіт записав.

Всесвіт запам'ятав.

Карма.

Причому навіть не абстрактна індійська.

А така нормальна, гаражна.

У мазуті.

З воротком на 17.

Після цього я вирішив більше не сміятися з чужих інженерних рішень.

Ну принаймні вголос.

Нахіба це все?

Не знаю.

Це питання взагалі краще не ставити власникам старих машин.

Бо якщо почати раціонально рахувати гроші, час, нерви й кількість вихідних, проведених біля підйомника, можна випадково дійти до покупки нового кросовера. 

А це вже реально страшно.

Тому не будемо.

Тепер із проблем.

Тобто з нових старих проблем.

Бо в цій машині нічого не виникає.

Воно просто якийсь час сидить у темряві та чекає своєї сюжетної арки.

Перше - антифриз.

Підтікає десь із трубки майже біля входу в блок.

Таке маленьке нагадування від машини:

«Ти ж не думав, що вже все?»

Друге - єбєйша течія з коробки.

Там уже не «пітніє».

Не «десь волога».

Не «треба поспостерігати».

Там коробка активно повертає технічні рідини природі.

Екологічно.

Органічно.

З турботою про ґрунтові води.

Щоб нормально до всього цього дістатися, треба знімати випускний колектор.

І раз уже його знімати, я подумав: а чому б заодно не зробити трохи красоти?

Бо немає нічого логічнішого, ніж на машині, яка ще не їздить, займатися естетикою випуску.

Пріоритети мають бути правильні.

Куплю термобінт.

Замотаю все як слід.

Щоб виглядало так, ніби під капотом race car.

А не пацієнт реанімації, якого вже третій місяць збирають консиліумом.

Взагалі було б цікаво перед цим заміряти температуру під капотом, а потім повторити вимір уже після термобінта.

Нормально.

По-дорослому.

З цифрами.

Графіками.

Контрольними точками.

Можливо, навіть якоюсь подобою наукового методу.

А потім зробити висновок, чи є від цього реальний ефект, окрім +7 до race car вайбу.

Але…

Не цього разу.

Цього разу завдання простіше:

Щоб антифриз залишався всередині системи.

Масло - всередині коробки.

Колеса - на машині.

А машина - бажано хоч колись не на підйомнику.

Не будемо одразу вимагати від мертвого неможливого.

Некромантія - процес поступовий.

Реклама

Індивідуальний Stage 1 із гарантією результату за фіксованою ціною до 15.09.26