Історія покупки авто

Два роки тому, купуючи F30, одним оком вже поглядав у бік F34. Вона манила своєю нестандартністю.

Але дружині більше сподобалася саме F30. На ній ми й від'їздили рівно два роки.

Приблизно через рік експлуатації прийшло розуміння, що хочеться більшого комфорту. Кілька разів їздили до Львова, один раз — на Закарпаття, і назвати такі поїздки комфортними було складно. Уже десь після Рівного починала нагадувати про себе спина.

Можливо, нам дісталися найпростіші сидіння. Можливо, все ж таки третя серія — це автомобіль насамперед для міста.

Так чи інакше, вирішили шукати щось комфортніше.

Спочатку вибір пав на гібридну G30: комфорт плюс економія. Паралельно поглядав і на GT. Але F34 вже не хотілося — все ж це та сама «трійка», а 5 Series GT у кузові F мені взагалі ніколи не подобалася.

Був трохи розчарований, коли не знайшов GT третьої чи п'ятої серії у кузові G. Але одного разу випадково натрапив на 6 Series GT — модель, яка прийшла на зміну 5 GT, хоча так і не стала масовою.

Саме тоді й почався пошук G32.

Паралельно почав шукати дедалі більше аргументів, чому гібрид 2018 року — це, можливо, лише тимчасова вигода, тоді як трилітровий B58 — це вже історія про надійність і задоволення від керування. 😄

Окремо хочу згадати блог @stakanostas . Після нього я остаточно переконався, що хочу саме BMW 6 Series GT.

Поки продавав свою F30, моніторив ринок. Варіантів, як виявилося, було небагато. Дивився й авто зі США під замовлення, але там вибір був ще скромніший.

У пріоритеті були:

• білий колір;
• комфортні сидіння;
• Driver Assistant;
• Parking Assistant.

Було дві цікаві машини: одна у Львові, інша — в Миколаєві. Миколаївський варіант мав трохи біднішу комплектацію, зате менший пробіг, легші пошкодження зі США та повну історію обслуговування.

Час ішов. Висіло моє оголошення про продаж, а паралельно — оголошення тієї GT, яку я хотів купити.

І одного дня продавець із Миколаєва запропонував хорошу ціну. Сказав, що вже знайшов собі інше авто й готовий погодитися на мою пропозицію.

Я ще трохи знизив ціну на свою машину, буквально за тиждень успішно продав її через автомайданчик, купив квитки, взяв дружину — і ми поїхали автобусом до Миколаєва.

Домовилися, що в четвер оглядаємо автомобіль, а якщо все гаразд — у п'ятницю зранку одразу їдемо до сервісного центру.

Чи то після дев'яти годин в автобусі, чи то просто так співпало, але вже з перших хвилин стало зрозуміло: назад ми поїдемо саме на цьому автомобілі. 😄

Переоформлення стало ще тим квестом. Через постійні повітряні тривоги те, що зазвичай займає годину, розтягнулося з дев'ятої ранку до другої години дня.

Після завершення всіх справ близько 18:30 ми вирушили до Києва.

Розуміючи, що до комендантської години можемо не встигнути, забронювали готель в Умані. За навігатором мали бути там близько десятої вечора.

Невеличкий фотосет на заправці.

Близько десятої вечора почали телефонувати до готелю, але безрезультатно. Шукати інший уже не хотілося, а навігатор обіцяв прибуття до Києва о 00:30.

Остаточне рішення їхати далі прийняли після дзвінка сина.

— Тату, ви де? Ти що, не можеш дати газу?!

На під'їзді до Умані дорога стала значно кращою. Ну що ж… газу так газу. 😁

Перші враження від автомобіля — повна відсутність відчуття швидкості. Що 120 км/год, що 170 км/год — суб'єктивно різниці майже немає. А плавність ходу нагадує великий лайнер, який спокійно ковзає хвилями.

Додому ми приїхали о 23:45. І це, враховуючи середню швидкість 150–170 км/год та витрату 10,7 л/100 км за бортовим комп'ютером, вважаю дуже непоганим результатом.

Вже наступного ранку отримали перший «фотосет» від держави. 😄

Після обіду заїхали на мийку й зробили невеличкий фотосет

Загальні враження від перших 500 км на авто.

У машину я сів уже з болем у спині. Поки тривало переоформлення, доводилося постійно чекати завершення тривог і ходити між різними будівлями.

Перші дві години спина ще нила, і я навіть почав трохи розчаровуватися у комфорті. Але після того, як більш уважно налаштував сидіння (а регулювань там справді дуже багато), біль поступово зник.

Коли приїхали додому, я впіймав себе на думці, що зовсім не відчуваю, ніби щойно проїхав 500 км. Саме цього я й очікував від цього автомобіля коли купував його.

Шумоізоляція — окрема тема.

Можливо, тому що порівнюю з F30, можливо, просто немає з чим ще порівняти. Але вперше на швидкості понад 100 км/год нам не доводилося з дружиною підвищувати голос, щоб чути одне одного. 

У місті теж дуже тихо. Навіть незвично, коли поруч майже безшумно проїжджають інші автомобілі.

По-справжньому перевірити максимальні можливості машини дорога не дозволила. Найбільше, що бачив на спідометрі, — 180 км/год.

Для порівняння: на F30 колись їхав 190 км/год, і там виникало відчуття, ніби ще трохи — і або злетиш, або зустрічний вітер просто знесе машину.

Тут же 180 км/год взагалі не відчуваються.

Більше того, кілька разів після обгону випадково ловив себе на тому, що був упевнений, ніби їду свої звичні 120 км/год, а на спідометрі вже було 160.

Окремо хочеться відзначити підвіску.

Навіть зараз, за звичкою після F30, автоматично трохи підводжуся на сидінні перед невеликими ямами. Але дуже швидко зрозумів, що тут у цьому просто немає потреби.

Наразі минуло лише кілька днів, але я досі не можу зрозуміти, чому ця модель не стала по-справжньому популярною.

Одне можу сказати впевнено: вона варта кожного долара, який за неї я заплатив.

Далі буде… І думаю, що це лише початок.

Реклама

Індивідуальний Stage 1 із гарантією результату за фіксованою ціною до 15.09.26