Volvo XC90 (2G) ФрансЄ 2026 | DRIVER.TOP - Українська спільнота водіїв та автомобілів.

Бонжур усім!

Ну от і повернулися ми з нашої подорожі, яку цього літа знову провели у Франції — в її гірській частині. На море не поїхали, бо там зараз просто аншлаг: усі Балкани після затяжної зими та не надто теплої весни масово відпочивають у Греції. А ми — в гори. На море, можливо, поїдемо вже восени, коли звідти всі роз'їдуться, бо велике скупчення людей мене напружує, та й справжнього відпочинку в такій атмосфері не відчувається. Родині теж такий формат не дуже подобається. Загалом ми планували 10 днів відпочинку плюс 4 дні на дорогу в обидва боки.

Оскільки зараз ми живемо в Болгарії, то до району Монблану у Франції нам приблизно 1700 км в один бік. Маршрут був таким: Болгарія — Сербія — Хорватія — Словенія — Італія — Франція. Назад — тим самим маршрутом. Про дорогу напишу одразу, щоб більше до цього не повертатися. Це інформація станом на кінець червня 2026 року.

Із нюансів дороги:

Кордон Болгарія/Сербія у напрямку Франції — взагалі без проблем: швидко, без зайвих запитань і оглядів.

Кордон Сербія/Хорватія у напрямку Франції — загалом три години. Серби випускають швидко, а хорвати працюють повільніше. Переважно перевіряють сербів і всіх турків, які їдуть до ЄС. Нас не чіпали, бо були зайняті оглядом якогось серба, хоча в нас було два багажні бокси, тож було де покопатися.

У зворотному напрямку, Хорватія/Сербія, усе зайняло лише 40 хвилин і без жодних проблем. А ось щоб заїхати до Болгарії, довелося простояти дві години, бо турки нескінченним потоком їдуть додому з ЄС на літні канікули. Увесь кордон — це суцільний транзит: сім'ї, валізи, причепи тощо.

Звісно, це все дрібниці порівняно з тим, що поляки іноді влаштовують на наших західних кордонах. Але в межах Шенгенської зони ЄС такі затримки вже здаються чимось диким. До хорошого швидко звикаєш...

Дорога Італією — це якісь справжні щурячі перегони: хто кого швидше обжене. Люди летять просто шалено. Об'їзні дороги Бергамо й Мілана — це суцільний хаос із чотирма смугами руху в кожен бік. І дорогою до Франції, і на зворотному шляху це був один безперервний стрес. Не те щоб мені бракувало досвіду (цього року вже 20 років за кермом), але відчуття таке, ніби ти не їдеш сам, а тебе просто несе потоком автостради разом із фурами, автобудинками, мотоциклами, легковиками, поліцією тощо. Одним словом — мені не зайшло.

Загалом усе доволі буденно, якщо ви регулярно їздите трасами ЄС. Але якщо, як ми, вирушаєте на такі відстані лише раз на рік, то спочатку трохи незвично. У підсумку за два дні, з ночівлею у Словенії, ми подолали цей маршрут.

Щодо самого відпочинку, то жили ми в невеликому містечку Салланш, а звідти вже їздили різними локаціями: Межев, Шамоні, Ансі та ще з десяток сіл і містечок, назви яких я не те що запам'ятати — навіть нормально вимовити не можу. Загалом просто гуляли, насолоджувалися природою й нікуди не поспішали. Не було мети встигнути всюди, відвідати мільйон місць чи поставити галочку навпроти кожної пам'ятки. Головне — щоб самим було комфортно. Така й була ідея. Тож краєвиди, свіже повітря, прогулянки, вино, сир — суцільний релакс.

Із того, що найбільше запам'яталося особисто мені, — це підйом на вершину Aiguille du Midi. Висота — 3842 метри. Звідти відкривається неймовірний краєвид на долину та сам Монблан. Канатна дорога змушує добряче понервувати, особливо на другій ділянці підйому. Але краєвиди там просто неймовірні — усім щиро рекомендую. І саме там я вперше по-справжньому відчув висоту. На 3842 метрах уже відчувається легка нестача кисню, але організм швидко адаптується, і далі все нормально. Коротше кажучи, це було дуже круто й неймовірно красиво.

Також дуже запам'ятався тунель під Монбланом завдовжки 11 км. Ця інженерна споруда теж справила сильне враження. Її історія дуже цікава — рекомендую почитати. Проїзд коштує 56 євро в один бік. Це найдовший тунель, яким мені доводилося їхати, і враження від нього справді особливі.

Дуже сподобалося гірське озеро в Ансі. Ми якраз потрапили на першу хвилю спеки у Франції (+38 °C), тому вода в озері прогрілася до +26 °C і мала неймовірний бірюзово-блакитний колір. Дуже незвично й красиво. Ми від душі накупалися й навіть двічі спеціально приїжджали туди саме заради купання. Спочатку цього взагалі не планували — вийшов приємний бонус, та й діти залишилися дуже задоволені.

Не міг не порівняти ціни в магазинах Болгарії та Франції. Щось дешевше у Франції, щось — у Болгарії. Але що справді вражає у Франції — це асортимент супермаркетів. У Болгарії він теж цілком нормальний, але у Франції — це просто космос. Є буквально все, що тільки забажаєш, і, чорт забирай, майже все дуже смачне. Принаймні на мій смак.

У підсумку дорога для всієї родини в обидва боки обійшлася приблизно у 1100 євро. Із них близько 700 євро пішло на бензин і ще 400 євро — на платні дороги та віньєтки. Під час планування бюджету я одразу закладав вартість бензину із запасом — по 2 євро за літр. Найдорожчий бензин був у Франції — 1,95 євро за літр, найдешевший — у Болгарії, приблизно 1,5 євро.

Витрата пального коливалася від 7 до 9 літрів на 100 км при швидкості від 100 до 140 км/год, адже умови постійно змінювалися, та й автомобіль був завантажений практично до межі своїх паспортних можливостей. Треба віддати належне пневмопідвісці — спочатку вона трохи побурчала, але зрештою все відпрацювала як треба. Тож усе було чудово.

Загалом трохи більше ніж 4000 км за всю подорож — і знову через місяць час міняти мастило. Цього разу вже мінятиму сам, без жодних СТО.

Ну, мабуть, на цьому вже закінчу, бо й так написав чимало (і, мабуть, трохи занудно). Далі будуть фотографії з невеликими коментарями.

Усім дякую, хто дочитав до кінця! Усім миру, добра й гарних подорожей!