Страхівки, фільтр та в’єтнамські історії

Так як нині не так багато чого відбувається по Лачіку, авто працює майже кожен день. Але бюрократичні моменти все одно треба закривати. До того ж додам окремо пару історій, які запам’яталися за цей час. Тому буде онлі рід 😄

І так, спершу — страхівка. Я ніколи цього не описував, але ось вам трохи інфи, як тут у В’єтнамі з цим.

Так, тут також потрібно робити обов’язкове страхування. Купити її можна майже будь-де, коштує приблизно 600 000 донгів (десь 23–25 доларів), але є одне «але».

Так як я іноземець, офіційно володіти авто я не можу. Тобто купити страховку я можу, мати документи, що я її придбав, теж можу, але власниця в техпаспорті — якась в’єтнамка із сусідньої провінції. Відповідно, страховка оформлена на її ім’я. Тобто якщо станеться аварія — виплата піде їй. Цікаво, правда?

Переоформити авто на себе я не можу, але можу оформити його на в’єтнамську дружину. Але тут починається найцікавіше: переоформлення — це суцільний ад.

Мені треба їхати в провінцію, де зареєстрована машина, знімати її там з обліку, потім їхати в провінцію, звідки родом дружина, і вже там оформлювати авто на неї.

Тобто якщо ви живете в Сайгоні, а дружина умовно з Ханою — ласкаво просимо в подорож: їдьте в Ханой і оформлюйте машину там. А це, на хвилиночку, приблизно 1500 км в один бік.

Звідси і різниця в цінах по провінціях. У Ханої Лачики значно дешевші.

Фільтр салону

Довго мене мучило питання по фільтру салону. Минулого разу мій СТО втулив якийсь неоригінальний, який навіть нормально не сідав у посадочне місце.

Цього разу вирішив сам знайти і поставити. Спочатку шукав вугільний фільтр, але на місцевих маркетплейсах такого взагалі немає, а онлайн-магазини з автозапчастинами працюють, відверто кажучи, дуже погано.

Тому знайшов такий варіант: Parts Mall Korea (96554421). Наче вставив — все підійшло, сидить нормально. Подивимось, як себе покаже далі. Ціна 170 000 (6.5$). Якось дуже дешево, ні?

Наче як старий ще б походив, але мені не подобається неоригінал. Мій новий в пластиковій рамці. Старий ж просто папірець, який щільно не прилягає. Тим більше що там написано Хонда) але то таке. Хоча навіть і новий сів якось аж дуже щільно. Але заодно вимив всі деталі з середи. 

На останок — байки від автора

Так як авто експлуатую майже кожен день, різні дикі ситуації на дорозі вже якось стають буденністю. Важко словами пояснити всю специфіку водіння тут, але одна історія, яка трапилася нещодавно, досить яскраво її відображає.

Для контексту: автор працює в бізнес-центрі, де є тільки два виїзди на центральну дорогу, яка зазвичай дуже завантажена. Нещодавно ще й поставили новий світлофор, який і так додав корків на цій головній вулиці.

І ось, якщо хочеш виїхати зі свого бізнес-центру та повернути ліворуч, тобі треба протиснутися через корок, який стоїть у правій смузі біля світлофора, щоб потрапити в смугу, яка йде наліво (надіюсь, хоч якось зрозуміло з моїх пояснень 😅).

Кожного разу мені доводиться пробиватися через цей затор, щоб зробити лівий поворот. Але коли робиш це кожен день — воно якось стає звичною справою.

І от одного разу я взяв колегу з Південної Африки підвезти додому на своєму Лачіку. Виїжджаємо на головну, хочемо повернути ліворуч і впираємося в корок.

У В’єтнамі прийнято, що крайня права частина дороги — це зона для байків, а смуга біля роздільної — більше для автомобілів. Авто стоять щільно, через них мені не проїхати.

В мене виникає вже випробуваний раніше план: коли буде зелений і всі автівки рушать, спробувати рушити, розрізати потік мотобайків і сподіватися, що якесь авто мене пропустить.

І ось — зелений. Я розрізаю потік мотобайків (бо інакше ніяк) і впираюся в ряд автівок. Таксисти просто не звертають на мене уваги.

А я і блимаю, і руками показую: «Хлопці, пропустіть, там буквально 5 секунд — і ви далі будете стояти у своєму корку».

Але в’єтнамська впертість перемагає.

Зелений вже змінився на червоний, потік зупинився, а я як дебіл стою перпендикулярно до смуги й перекриваю рух мотобайкам.

І тут я вже думаю: ну окей, звичайна дорожня проблема.

Аж раптом мій пасажир каже:“Those fuckers never give road.”

А й справді — якщо б вони мене пропустили, для них же нічого б не змінилося. Вони б все одно стояли і чекали наступного зеленого. Але через те, що ніхто не захотів пустити одну машину, вийшло тільки гірше для всіх.

Типу: «горить сарай — гори і хата» 😅

По дорозі ми їхали і спілкувалися про дороги тут, в Україні та в Південній Африці. І ось що мене здивувало: базовий дорожній етикет приблизно однаковий що в Південній Африці, що в Штатах, що в Україні.

Ми порівнювали наші дорожні звички та правила і здивувалися, наскільки багато в нас спільного.

Наприклад, пару кліків аварійкою — це «дякую». Мене це завжди особливо радувало в Україні: всі це знали і використовували. У Південній Африці, як виявилось, так само.

Або фури на дорозі можуть подати сигнал, коли можна безпечно обганяти. Цікаво, що таке ж існує і в ПАР, і в Польщі, і, здається, в багатьох інших країнах.

І тільки у В’єтнамі це працює зовсім інакше.

Ніхто не знає, як сказати «дякую». Ніхто не перепрошує і навіть не дивиться на тебе, коли ти їх пропускаєш. Просто їдуть далі, ніби нічого не сталося.

Цікаво, що, як і в Україні, у Південній Африці можна непогано отримати по голові, якщо серйозно затупиш на дорозі. Ось тільки там у багатьох є зброя, і така помилка може мати дуже серйозні наслідки.

А тут — наче інша планета. Наче нічого не відбулося: всі просто продовжують рух.

Дивина...

Реклама

Ремонт та обслуговування системи кондиціювання