Початок нової весняної відпустки

З початком весняних канікул ми знову зібралися на схід, але цього разу не так далеко - лише до Саксонії))) Там я проходив свою першу закордонну практику 19 років тому, там я сам і з допомогою друзів пізнав історичні та природні цікавинки регіону. Взагалі я і планував там знайти собі роботу в майбутньому, але доля склалася інакше. Тим не менш, теплі спогади безтурботних студентських років лишилися зі мною і я шукав зручного моменту, щоб разом і сім'єю приїхати до Саксонії. Через всім відомий Booking я знайшов на 10 ночей недорогу квартиру в Майсені. Весняна погода вона така, не завжди підходить для прогулянок природою, тому на такий випадок край багатий замками та музеями, тому сумувати нам точно не доведеться))) Забукавши житло я почав шукати, щоб такого відвідати. Так я забукав для себе і донечки екскурсію на моторий завод VW в Хемніці, де і склали серце Срібної стріли. Сина за віком би й не пустили туди ще, а дружині і так це нецікаво. Після цього я забронював вже сімейну екскурсію на Скляну мануфактуру VW у Дрездені, де вся екскурсія побудована спеціально для дитячої аудиторії. Ну під кінець відпустки ми з донечкою запланували сходити на виробництво Порше у Лейпцигу. Так, там ще і завод BMW, але вже якось наступним разом. Аналогічно і з заводом VW у Цвікау, де і народився наш Гольф. От його я хотів би віддати вже цього разу, але вони чомусь взагалі не пропонують наразі екскурсій, тому довелося обмежитися фоткою перед прохідною))) Але про це вже дещо згодом. У відпустку ми вирушили в неділю, неквапливо зібравшись після ранкової кави. На обід зупинилися, як і минулого року, поласувати Тюринзькими ковбасками. Мої сподівання про меншу чергу в вихідний день не справдилися, тому певний час ми таки протанцювали на вулиці, доки не потрапили до середини... Перекусивши, ми рушили далі на схід, доки не доїхали через одну задувку метаном до відкриття сезону в Саксонському залізничному музеї міста Хемніца. Мій син просто шаленіє від потягів, доця просто любить техніку, а дружині вже не було куди діватися з нами всіма))) Комплекс займає площу близько 26га - територія колишнього залізничного комплексу (в наступному році 125 років святкує) в присілку Хемніца Хільберсдорф. Тут і 2 напівкруглі депо повністю забиті різноманітними локомотивами - від ранніх паровозів до перших електровозів та дизельних локомотивів; і купа вагонів різних епох та призначень, і майстерні, і пункт доливу води, завантаження вугіллям чи піском, і пункт керування залізничним вузлом. Додатково дотошно розписано функції кожного знаку чи сигнального вогню, які виставлені в усіх варіантах, що існують в Німеччині. І все це зазвичай англійською, німецькою чи чеською + окремо для діточок. А ще тут можна покататися і на дизельній дрезині, а на ручній за бажанням теж додати швидкості власним зусиллям. Окрім справжніх залізних монстрів тут також є велика ділянка для експонатів польової 600мм залізниці (вузькоколійка). Тут виставлено рухомий склад заводів, шахт тощо.

Ми пробули там практично до закриття, після чого вирушили до Майсена на арендовану нами квартиру. Код від сейфика з ключем я отримав ще в обід, тому із заселенням не виникло ніяких проблем. Квартира виявилася дуже затишною і гарно облаштованою. З мінусів можна назвати відсутність вайфаю та певного паркомісця, але про це ми знали заздалегіть. Знайти паркомісце на вулиці не проблема, а наші телефони спокійно справлялися з потребами в інтернеті. В день доїзду ми провели більше 5 годин в дорозі та намотали трохи більше, ніж 450 км. 

Наступного дня погода видалася дещо хмарною та прохолодною, а подекуди й дощовою, тому ми вирішили зробити коло замками та фортецями на північ від місця проживання. Першим став замок на воді Оберау, що протягом століть він належав саксонській дворянській родині фон Мільтіц. Замок є одним із найстаріших збережених замків з ровом у Саксонії (кін. 16го ст.). Реконструкції замку тривають з перемінним успіхом з 1994го року, але принаймні ззовні вони вже закінчилися.

Наступна зупинка відбулася біля замку Лаутербах, що розташувався недалеко від попереднього. Він збудований у 1704-1706 рр. У 1770му р. територію навколо замку, включаючи ставок, було озеленено в стилі бароко, але пізніше, у 19му ст., її перетворили на англійський пейзажний сад. Асоціація друзів замку та парку Лаутербах з 2006го року займається реставрацією замку.

Далі по маршруту лежав неймовірний Моріцбурзький замок, який я вже відвідував у 2007му році. Оригінальний замок, побудований у 1542-1546х рр., був мисливським будиночком для Моріца Саксонського, тодішнього герцога Саксонії. Інтер'єр замку обставлений зразками пишного барокового декору часів Августа Сильного. Стіни вкриті позолоченою шкірою 17го ст. Меблі багатьох кімнат присвячені придворному полюванню. Колекція рогів благородного оленя є однією з найважливіших у своєму роді. Серед них - найважчий у світі ріг благородного оленя, вагою 19,8 кг і розмахом майже 2 м.

У 1972 році замок став одним із місць зйомок чехословацько-німецького фільму «Три горішки для Попелюшки», який став популярною кіноказкою в Центральній Європі.

Недалеко від замку розташувався державний кінний завод Моріцбурга, заснований у 1733му році. Тут утримується близько 80 племінних жеребців породи Німецький спортивний кінь, Саксонсько-Тюрінгська важкокровна, Рейнсько-німецька холоднокровна та Хафлінгер. Загалом по Німеччині є кілька таких конезаводів, кожен з яких переймається розведенням певних регіональних порід. Он в нас в Ділленбурзі теж є державний конезавод, який є головним по всій землі Хессен. У 1960-х роках акцент у конярстві змістився з холоднокровних (тобто тягових) коней для сільського господарства на верхових та спортивних (тобто теплокровних) коней.

Далі в нас була коротка зупинка біля замку на воді Бербісдорф. З 1666 по 1670 рр. замок з ровом був перетворений на палац за правління Ганса Зігесмунд фон Цейдлера. У 2013му р. замок був проданий за 86 000 євро. на аукціоні і з того часу триває його реконструкція. У відреставрованій частині замку вже працює кафе та здається в аренду зал для урочистих подій. 

Замок Шьонфельд трапився нам по маршруту на північ, веде свою історію аж з 13го ст., але сучасні будівлі датуються 1560-1580ми рр. У 1989-1999х рр. замок було поступово відреставровано та модернізовано. Сьогодні замок Шьонфельд є одним із найважливіших замків неоренесансу в Саксонії.

Через 7 км я вже перетнув кордон між Саксонією та Бранденбургом і припаркувався на подвір'ї замку оточеного ровом Гроскмелен. Він з'явився близько 1200го року як прикордонне укріплення на місці зустрічі інтересів маркграфства Майсен та Верхньої та Нижньої Лужиці. Сучасний замок - це будівля епохи Відродження середини 16го ст., що включає в себе попередню споруду, що існувала на той час. Під час реконструкції в середині 17го ст. до першого поверху було додано барокову ліпнину, ймовірно, роботи італійських художників.

За лічені кілометри я дістався замку Лінденау, який з'явився приблизно в той самий час і з тією самою метою, що і попередній замок, але вже належав протилежній стороні. Остання перебудова замку була у 1900му році, під час якої замок був перебудований у стилі необароко, а на вежі з боку села було знову встановлено годинник. Після війни замок перейшов у власність муніципалітету і наразі шукає собі нового власника або інвестора.

Наступна зупина відбулася незаплановано, адже на околиці містечка Лауххаммер ми побачили велетенську незрозумілої функції будівлю. Нею виявилися біовежі, які колись характеризувалися неприємним запахом, пов'язаним з переробкою вугілля, внесені до списку історичних пам'яток з 1996го року. 22метрова пам'ятка, яку вже видно здалеку та яка складається з 24 веж, була встановлена ​​в 1957му р. на місці колишнього коксівного заводу з бурого вугілля і введена в експлуатацію в 1958-59х рр. До закриття коксового заводу, який працював з 1952го р., тут проводилася біологічна очистка стічних вод, що містять фенол, шляхом пропускання їх через доменний шлак, яким заповнювалися ці так звані баштові фільтри. Під відкритим небом є декілька артефактів минулої величі, але найбільш цікавим було б відвідати неподалік розташований конвеєрний міст TAKRAF F60. Це найбільший пересувний механізм у світі. Як конвеєрний міст для розкривних порід, він транспортує розкривні породи, що залягають над вугільним пластом. Спочатку максимальна товщина виїмки становила 60 метрів, звідси й позначення F60. Маючи довжину 502 метри, він також відомий як «лежача Ейфелева вежа». Його висота сягає 80 метрів, а ширина 240 метрів. У робочому стані конвеєрний міст для розкривних порід (без екскаватора) важить 13 500 т. Але про це я дізнався лише пишучи цей допис, тому вживу побачу його лише якось з часом...

А привів нас навігатор до замку Фінстервальде - комплекс епохи Відродження у однойменному місті. Замковий комплекс поділено на дві частини: передній та задній замки. У 19му ст. в передньому замку розташовувалися дві суконні фабрики, а задній замок служив резиденцією родин власників фабрик. У 1925му р. на місці однієї з суконних фабрик у районі переднього замку було збудовано нову пожежну станцію; ця будівля зараз служить музеєм пожежної справи.

Замок Ельстерверда став останньою туристичною цікавинкою, яку ми відвідали в той день. Він вперше згадується в документах 1288го р. і служив для забезпечення переправи через річку на торговому шляху Дрезден-Берлін. У 1995му р. весь замковий комплекс зазнав масштабної реконструкції, і зараз тут розміщується гімназія Ельстершлосс, яка вважається однією з найкрасивіших шкіл Німеччини.

По дорозі до квартири ми відвідали магазин напоїв, де малеча мені допомагали вибирати пиво на дегустацію)))

Рухаємося далі 😉

Пробіг 296000 км.