Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Початок у попередньому дописі. Тексту багато. Фото мінімум. Але поціновувачам епістолярного жанру та трилерів має зайти))))
... Цей звук важко з чимось переплутати тому, хто живе у прифронтових районах. Це однозначно шахед. Або шахеди, якщо нам не пощастить. А це означає, що треба добре пришвидшуватись та йти як умога далі від потягу. Але пришвидшитись важко, бо далі замість насипу з щебня та "ковру" з бур'янів йде колія з болотом. Не встигаю я з малою, яка сиділа на одній руці та із сумкою, яка була у другій руці, перестрибунти найгірший участок свого шляху (досі не розумію як я це зробив із таким "навантеженням), як чую вихід ПВО. Майже одразу по плямі у небі стає зрозумілим, що шахед - "мінус"! Ура!!! То що, нас таки пронесло у "лайт-режимі"? Та де там.
Чую звук другого двигуна... Починаються черги з автоматичної зброї десь зовсім недалеко від потягу. Дивлюсь у той бік, а там окрім ПВО стоять ще пасажири потягу, які вирішили не йти у поле, щоб не забруднитись. У голові питання: "Це прояв відваги чи повна відсутність клепок у голові?!". А навкруги з'являється фон, як у фільмах-катастрофах: крики людей, які опинилися у радісі дії ПВО. З тих цитат, які найбільше запам'ятались:
Люди дуже і дуже по-різному сприймають стрес. У мене у середині на той момент була порожнеча. І вона у мене вже доволі давно, бо живучі біля морі на майже найвищому поверсі у домі, з часом відчуття страху від постійних ворожих атак притупляється. Дивлюсь на жінку, а вона, побачивши увесь цей "бардак", піддається загальній паниці і починає плакати. Услід за нею і мала, яка наче добре трималась, поки була у мене на руках і поки не побачила сльози мами. Йобс тудей... Починаю вскипати від цього та проклинати тих ср....них кацапів. Злюсь на жінку, бо треба було б вже звикнути до жорсткої реальності з тим, як у нас у Одесі постійно літає. Але ця паніка навкруги виявилася сильнішою за витримку моєї Вічки... Спиняємось. Обіймаю малу, намагаюсь її заспокоїти і паралельно розмовляю з Вікою, яку також намагаюсь якось розрадити. І тут до неї підходить якась дівчина та обіймає, також намагаючись якось заспокоїти. Усе це під шум стрілецької зброї та завивання вітру. "Хоча б не під дощем - і за те дякую", - промайнуло у мене у голові... Тут повітря пронизує різький звук другого збитого шахеда. І наступає довгоочікувана тиша. Стоїмо. Розмовляємо з сусідами по потягу, щоб якось відволіктись. Нових дронів, наче, немає. Через хвилин десять нас зовуть вертатись до потягу. Те, як усі друг другу допомагали перебратись через колію та підійматись до потягу через високий та дуже важкий для пересування насип навколо колїі - то треба було бачити. Мене - 85 кг живої маси підштовхуть сзаду у чотири руки декілька чоловіків, і я моментально просто взлітаю до колії через підйом висотою більше 2 метрів. Усі працювали наче одне ціле! Війна дійсно загартувала та сплатила суспільство.
Сідаємо до вагону. Спина "дякує" за наші пригоди болем, який віддається майже уздовж усього позвончнику. Віка відміняє запис до ЦНАПу МВС, бо ми вже точно не встигаємо вчасно. Пишу про це представнику автосалону. Він мене заспокоює, що вони випишуть договір, і ми спокійно оформимось у Одесі. Так то воно так, але я хочу, щоб жінка вступила у власність на машину сьогодні. Особливо після усіх "мансів" продавця. На душі коти шкрябуть. Жінка підливає олії у вогонь своїми репліками. "Так, стоп!!!", - кажу Вікторії. "Ми зараз усі замовкаємо і найближчі 15 хвилин мовчимо та намагаємось заспокоїтись, бо усе одно на ситуацію вплинути не можемо". Наступає тиша.
У Дніпро ми прибули у 12 годині замість 9. Про сніданок мова вже не йде. Тепер головна задача швидко подивитись машину та встигнути будь-якою ціною сьогодні її переоформити у Дніпрі. Пишу продавцю, що ми будемо через 20 хвилин. Сідаємо у таксі. Я у такому настрої, що навіть не хочеться роздивлятись місто, у якому ще ніколи не був. Усе здається сірим та зовсім чужим. Приїждаємо до автосалону. Підходимо одразу до Кушки і... це любов з першого погляду! Увесь поганий настрій одразу зводиться нанівець! Яка ж вона гарнюня!!! Навіть красивіша, ніж на фото. Роблю декілька кол навколо машини. Знаходжу декілька косяків, які не побачив підборщик. Але вони мінімальні. Хочу зазирнути до машини. Але до нас ніхто не підходить. Йду у бік офісу автосалону. Шляхом трапляється один з робітників. Кажу, що ми приїхали за білою Ку. Хотіли б її подивитись. Він каже, що зараз покличе когось. З офісу виходить невисокий широкоплечий круглолиций чоловік років 45-50. Такий собі "Кріпиш". Вітається. Відкриває нам машину та каже, що наш менеджер прибуде трохи пізніше, а він поки йде.... грати у шахи, бо його чекають... Що?! Але з тим, що він відкрив машину та сказав, що ми її можемо розгледіти зсередини, я якось не зациклююсь на цьому моменті. А от жінка явно у шоці від "сервісу". Але мовчить. Тримається з останніх сил))))
Роздивляюсь машину зсередини. Знаходжу ще декілька нюансів, які не побачив автопідборщик. Але і вони не принципові. Найгірша ситауація із передньою пасажирською сідушкою, де шкряб наживо виглядає вже не як шкряб, а як поріз. Але то таке. Салон чистенький. Не заюзаний. Кермо, селектор коробки, кнопки, ручки - усе незатерте. І у машині дійсно лишився запах нового авто. Дивлюсь на жінку, а у неї на лобі бігуща строка: "Хочу! Хочу! Хочу". Зрозумів. Працюємо далі)
Тут якраз приїжджає наш менеджер. Теж років 45-50. Доволі люб'язний високий чолов'яга. Починаємо спілкування. Нічого нового для себе не дізнаюсь. Тому, щоб не гааяти час, якого і так немає, питаю, чи машина холодна. Якщо так, хочу послухати її старт. Відркивають капот. Мотор якщо не зовсім холодний, то точно навіть не "кімнатної температури". Цього вистачить, щоб почути лязг ціпка, якщо він буде. Стоячи біля відкритого капоту, прошу завести машину і затамовою подих. Старт. Видихаю. Жодного стороннього звуку. І сам старт такий легкий, наче бензинка завелась, а не дизель. Дивлюсь на приборну панель - окрім помилки адаптивного світла більше нічого немає. А це означає, що приїхали ми не даремно. Сідаємо усією сім'єю у машину, щоб зробити невеличкий тест-драйв. Також жодного стороннього звуку не було почуто.
Виходимо з машини. Я кажу, що ми готові ударити по руках, але оформитись ми хочемо у МВС. Продавець одразу змінюється у обличчі та каже: "Ми ж казали, що випишемо договір, а далі вже ви оформитесь у Одесі. Ви ж самі сказали, що ваш запис у ЦНАПі вже анульовано. Там постійно пекельні черги, і ми не встигнемо там оформитись". Тут жінка вступає у бесідку та каже, що вона юрист за фахом і оформлення у ЦНАПі - то її принципова позиція. У продавця вже іскри з очей летять. Я питаю, а що з бігунками? Вони ж, мабуть, у вас є з урахуванням вашого роду діяльності? Продавець незодоволено бере телефон у руки та починає комусь телефонувати. По ітогах розмови каже, що нам треба годину зачекати на якийсь дзвінок. А ми поки можемо піти до їх офісу. Питаю, скільки коштусють послуги бігунка? "Едуард, ви ж самі хочете через бігунка усе вирішити?!". Відповідю, що так, але не за усі гроші світу та хочу розуміти орієнтовну вартість послуг. У відповідь: "Ви ж розумієте, що ми на цьому не заробляємо? Точно буде дешевше 200$". Ну, така собі відповідь. Але фіксую собі у голові цифру 100-200$. Зараз у мене дійсно не та ситуація, щоб "викаблучуватись". Тому далі цю дискусію не продовжуємо.
Жінка каже, що якщо у нас є час, то вона із дитиною піде на ОККО, який находився одразу за забором автоасалону, щоб чимось поснідати. Я ж іду до офісу. Офіс - це невелика конструкція розміром з залізничний вагон. Усередеині - два чоловіки грають у шахи. Один з них - це той "кріпиш", який нас зустрів раніше та відкрив машину. Сідаю. "Кріпиш", не відводячи очей від шах, каже у мій бік: "Едуарде, давайте, щоб не втрачати час, порахуємось одразу". Я спокійно відповідаю, що гроші хотів би віддати тоді, коли ми почнемо процес оформлення у ЦНАПі. У продавця трохи змінився вираз обличчя, але знову не відволікючись від шах, він каже: "Ок, Едічек, якщо така ваша воля, то так і буде. нам не принципово". "Едічек"... Як я не люблю, коли мене так звуть. Зазвичай це відбувається тоді, коли мене намагаються десь "наї....ти". Через декілька хвилин приходить наш високий менеджер та каже, що нас чекають у ЦНАПі. Телефоную жінці, щоб вони з малою швидко вертались. Вони, на ходу жуюючи хот-дог, прилетають. Садимося до машини. Їдемо. Наш менеджер дуже люб'язно спілкується. Розмовляємо на тему різних машин.
Під'їзжаємо під ЦНАПу. До нас виходить бігунок, який забирає документи. Також років високий. Також років 45-50. Назвемо його Володею. Він каже, що пішов усе готувати, але зараз повітряна тривога, й усіх вигнали з будівлі МВС... Б....ха. Вже майже 13.30. Але наш менеджер каже, щоб не психували, бо на нас так чи інкше зараз впишуть договір, і це входить у суму. Там у окремій будівлі прямо поряд із центральним входом до ЦНАПу знаходиться наторіус, який оформлю договори. Ми йдемо туди. Починається оформлення документів та очікування скінечння повітряної тривоги. Кожна хвилина - наче година. Тут до офісу приїджає "Кріпиш". Сидимо та чекаэмо разом. Нотаріус із жінкою вже забили її данні, і нотаріус каже, що ми маємо або обмінюватись грошима перед відправкою їх до ЦНАПу, або чекати на закінчення тревоги і далі думати, що з цим робити. "Кріпиш" питає, чи не погоджусь я зараз віддати кошти? Погоджусь. Бо розумію, що з великою вірогідністю через грьобаних кацапів я поїду додому на старому техпаспорті. Бо часу майже не лишилось. Віддаю гроші. До мене визивають бігунка. Усе проговорюємо. Ходимо навколо машини, поки жінка закінчує оформлюватись у нотаріуса. У мене у голові "каша" через мільйон питань (і це я ще знав, які пригоди у нас далі будуть у ЦНАПі). Як тут у мене "Кріпиш" чогось вирішив запитиати, як мені машина? Кажу, що своїх грошей варта. Він пчоинає у відповідь щось теревенити, але я, чесно кажучи, не чую, бо моделюю різні варіанти, чим може скінчитись наша історія з переофоромленням машини. І тут "Кріпиш", вже прощаючись, видає: "Ну, Ви ж 100$ підборщику не забудьте віддати, він же заслужив". Я подумав, що або не так розчув, або "Криіпиш" переплутав та сказав замість "Бігунок" слово "Підборщик". Я кажу у відповідь, мовляв, звичайно я віддам Володі гроші. Але ж я впевнений, що мова йде про бігунка. І як на замовлення закінчується тревога.
Володя каже, що він побіг займатись документами, а ми поки можемо попити кави. Питаю, а скільки взагалі ми вам будемо винні? У відповідь - 4500. Ну, ок. І от саме тієї миті я розумію, що мій живот починає співати похоронний марш. Бо я не їв нічого вже більше 15 годин. Ідемо із сімєю до найближчої "хот-дожної", яка також знаходиться поряд зі входом до ЦНАПу. Беру каву та питаю, скільки чекати на їжу. Хвилин 20-30. Розумію, що ще 15-20 ми будемо їсти. Пропоную своїм дочекатись, поки нам видадуть новий техпаспорт, мачти до виїзду з міста і там вже їсти. Жінка та донька погоджуться. Мій живот каже мені, що я - бездушна скотина та б'є мене зсередини. Але варіантів немає. Взяли лише каву. Жінка пропонує піти до ЦНАПу, бо там судячи з сайту МВС, є дитяча кімната. Так і робимо.
Підіймаємось нагору до зали, де сидять оператори МВС. Там же знаходиться і зала очікування, і дитяча кімната. І яким же було моє здивування, коли я побавчив, що більша частина операторів вільна! Б....ха, де ті пекельні черги, про які розповідав менеджер автосалону? С...ка, які ж ви лениві черті!!! Навіщо я зараз буду комусь платити якісь гроші?! Я ж сам міг спокійно прийти та оформитись, якби ці "боги автосправ" зі мною дочекались кіння тревоги. Але ж на них шахи, мабуть, чекали. Починаю вскипати. Але заспокоюю себе тим, що вже через півгодини я буду їхати на новій машині у бік Одеси. Ну, це я так гадав.
Не встигаю дійти до дитячої кімнати із донькою, як до мене підбигає геть незнайома людина із моїми (!!!) документами на машину та каже: "Ось ваше вікно, вас чекають!". Оце вшидкість, оце я розумію!!! Кажу жінці, щоб вона йшла до оператора то оформлювала собі техпаспорт, І от вже втретє за цю розповідь, я напишу: "Але не так сталося, як гадалося".
Жінка відходить від оператора та йде у мій бік. На її обличчі написано: "Зараз буду вбивати". Вона каже, що зі слів оператора не підтягнувася якийсь документ. Дзвоню Володі. Передаю інфу. Він каже, що зараз розбереться. Через хвилину набирає та каже, що усе ок. Просто база підвисає. Чекайте. На годиннику вже початок третьої години. Сидимо. Як на голках. Через 15 хвилин жінка знову йде до оператора. Та каже, що поки зміни немає. Ще десь через 20 хвилин після цього жінку виклиакє оператор та каже, що документ, на який ми чекаємо прийшов з якимось іншим номером. Б..... Телефоную Володі. Вже кажу "гав" через цю ситуація. Він каже, що зараз розбереться. Як виявилось, він йде до нотаріусу, з якого ми починали, та перевіряє правильність документів. Але ж там усе ок. Володя телефонує та каже, що з їх боку усе ок. І це МВС чудить. Бл...ха, відчуваю себе м'ячем на футбольному полі. Знову садимось та чекаємо.
А паралельно тут назріває новий хіт. Мені приходить повідомлення від підборщика авто з номером карти. Що за нах?! Набираю його та питаю: "Що це?!". Він каже, я взагалі сам не розуміє до кінця ситауації. Але йому телфонував "Кріпиш" та сказав, що у нього нема безналу, тому я скину йому 100$ за йово витрачений час на перегляд Кушки... Щоооооооооооооо?! Тільки я хотів почати кричати у трубку, як підорщик каже, що насправді йому нічого не потрібно, бо наші фінансові питання закриті. Він це намагався сказавти "Кріпишу", але той слова не давав вставити. Тобто Кріпиш вирішив, мабуть, що він Д'артанян десь у середині душі, і т.я. він нічого мені не уступив по ціні, і, відповідно, підборщик не отримав премію від торгу, то він за мій рахунок спробує очистити своє лице перед підборщиком. Да, такого я навіть у Одесі не бачив. Кажу підборщику, що його чесні 20$ я так чи інакше скину, але як доїдеом додому. Про 50$, які собі ще раніше запланував відправити йому у якості бонуса мовчу, бо ця ситуація геть з колії вибила.
Продовжуємо займатись оформленням. Жінка знову йде до віконця. Знову відповідь, що таки якийсь не той номер якогось документа, тому ми не можемо продовжувати процес. Віка вже зла, як чорт. Каже, що зараз підіме такий хай, що тут мало нікому не буде. Кажу, щоб не робило дурниць, бо тоді ми точно уїдемо без нового техпаспорту. Телефоную Володі. Він каже, що це база МВС висить, бо в нього окрім нас ще хтось з такою самою проблемою застряг. Лишаєтсья лише чекати. На годиннику майже 15 година.
Кажу жінці, щоб вона пішла і запитала, чи серед комплекта документів, який ми надали оператору, є усе, що підтверджує перехід власності машини до нас у разі, якщо ми вирішемо оформлюватись у Одесі. Жінка вертається і каже, що перехід власності відбудетсья лише тоді, коли ми отримаємо новий техспаспорт. "Грьобані буквоїди", - подумав я.
Йду сам до віконця. Задаю питання оператору: "Чи ми по тому покету документів, які надали, вступили у право власності на машину?". Ні, не вступили, бо не отримали новий техпаспорт. "Ок, у разі, якщо ми зараз не зможемо у вас оформитись, той комплект документів, які ви отримали від нас, є підставою для підвтрдження нами права власності на авто?". Ні, ви станете власниками лише тоді, коли отримаєте новий техспорт. Не витримую, бо вже остогидла ця тема: "Шановна! Я прошу вас трохи відволіктись від шаблонів та трохи порозмірковувати. У вас якісь лаги з базою. І я це знаю. Я розумію, що, скоріше за усе, я сьогодні у вас тут не поставлю машину облік. І, скоріше за усе поіду додому до Одеси. Але я вже сплатив гроші за машину. І людина, яка готувала договір куплі-продажу, каже, що це є підставою для переходу права власності. Я хочу зрозуміти, якщо не брати до уваги якісь форс-мажори на кшталт, що продавець аферист, і він кине машину у розшук, поки я доїду до Одеси, чи я правильно розумію, що продавець зі свого боку зробив усе, щоб право власності перейшло до мене, і я спокійно має поставити машину на облік у Одесі?!". Дівчина трохи напряглась, бо зала МВС, у якій до того було тихо, як у мавзолеї, наповнилась моїм знервованим гучним тоном. Тільки після цього я отримав адекватну відповідь: "Так, підстави для переходу права власності усі є. Але ми не можемо це провести програмно, бо номер договору, який нам відіслали, не співпадає з нашою базою. Але на основі тих документів, що ви надали, усе має нормально відбутись у одеському ЦНАПі. Тільки приїжджайте трохи раніше по часу".
Трохи видихаю. Телефоную Володі. Кажу, що у разі, якщо протягом години не вирішиться питання, то ми збираємось та їдемо. І, на жаль, про сплату його послуг у цьому разі мова не йде. Володя каже, що усе розуміє і не сперечається, але тут питання у МВС, бо нотаріус каже, що у нього усе ок. Нотаріус. Так, а я ж з ним і не спілкувася з моменту, коли ми виришуили у ЦНАП. Спускаюсь до нього. Питаю, у чому проблема. Він пояснює, що через якийсь глюк реєстр МВС працю другий день поспіль некоректно. Питаю, як вчора вирішили питання. У відповідь, на жаль ніяк. Усі вчорашні машини оформили лише сьогодні до обіду... Б... Питаю, які у нас є варіанти? У відповідь: "Жодних! Вам потрібно було вчора починати процедуру підготовки документів для МВС, якщо ви знали, що купуєте машину. Я взагалі не розумію, навіщо ви заварили цю кашу, бо машини, яку продаються через торгівельні площадки, так чи інакше оформлюються через ці договори, а не одразу в МВС. Я б на вашому місці їхав додому, бо ви сьогодні точно не встигнете". Розумію, що він, мабуть, правий.
Повертаюсь у ЦНАП. Кажу жінці це. Вона закипає та починає щось причитати на тему того "А чого у всіх усе нормально виходе? Це хтось помилився? За що ми платимо гроші? Та я нікому не дам ті 4500" тощо... Я кажу, що ті гроші я даю, по-перше, а, по-друге, на лірику час буде вдома. А зараз треба вирішувати, що ми робимо. Лишаємось та чекаємо на диво, чи стартуємо додому. На годиннику майже чверть не четверту. Сдіаємо подумати. Жінка ще щось бубнить собі під нос. Але якоїсь миті видає: "Зараз усе вирішиться". І що ви думаєете? Майже тієї ж миті її зовуть до віконця та кажуть, що коректний номер присвоївся, і ми можемо продовжувати. І от скажіть, що жінки не відьми! Ті, хто дійшов до цієї миті, мабуть, думають, що усе, баста, настав хепі-енд. Та да. Не з нашим єврейським щастям.
Дивлюсь на жінку. А у неї вмить зникає посмішка, і вона становиться аж чорна... Підхожу. Питаю, у чому справа? Вона каже, що ще у Маріуполі, коли їй видавали права та дарували Галанта, у МРЕВ зробили помилку, і її особа у реєстрі документів на право керування автомобілем проходить... 2 рази та ще й... із різними прізвищами - дівочим та поточним. Б...... Сказати, що я був у шоці, то не сказти нічого. От як, як ми так умудряємось так "прилипати" постійно?! Дівчина "з віконця" дуже швидко зреагувала, набрала когось і відправила мою жінку поверхом вище, щоб швидко закрити це питання.
Жінки не було менше 15 хваилин. А мені здалося, що пройшла ціла вічність. Бачу - біжить назад. Наче, вже з нормальним виразом обличчя. Сідаємо вже обидва до оператора. І, нарешті, процес пішов. У 15.44 ми вийшли із новим техпаспортом. Сказали дякую Володі та нотаріусу. Кулею сідаємо до машини. Жінка телефонує батькам, куму, друзям - усім, хто був у курсі наших пригод та турбувавася за нас.
Летимо до найближчого ОККО. Зправляємо машину. Звичайно, я хвилини дві не міг відкрити лючок та шукав кнопку у салоні (якщо що, то лючок бензобаку на Audi Q7 выдкриваэться легким натисканням на нього). Заправились. Домовляємось, що поки світло на вулиці, їдемо без зупинок. Бо незнайома дорога, 20ті колеса та вбиті дороги - це доволі "горюча суміш".
На виїзді з Дніпра у бік Запорізького шосе дорога просто капець... У мене у голові промайнуло, що у разі, якщо уся дорога така, то доведеться нам десь на трасі зупинятись на заправці та ночувати там. Але їдемо далі. Дорога, до речі, +/-. А там, де є ями, мене про це заздалегідь попереджає додаток Waze (дуже рекомендую!!!). Він, до речі, і при камери попереджає. Тому на трасі це мій незмінний помічник!
І от десь на під'їзді до Кривого Рогу сонце вже повністю скривається за обрієм, і починається суцільна темрява. Ліхтарі у місті не горять. Вікна у левовій частці домівок також темні. Машин мінімум. Якось дуже некомфортно стало. У нас у Одесі, наче, теж майже щодня літає, але життя "бурлить". А тут наче усе вимерло. Мої просять десь спинитись та поїсти. Кажу Вічці, що поки ми ще їдемо містом, нехай погляне, де у нас найближча ОККО. Вона відкриває Гугл, а там - нічого.... Кажу, дивись Wog та UPG. Але також нічого. І тут я розумію, що, мабуть, усі заправки на мапі спрятали, бо це ж зона БД. Дитина вже виє. Мій шлунок, який не бачив їжі зі вчорашнього вечора, схоже взагалі мене послав, бо я вже в біль від голоду перестав відчувати.
І ось майже на виїзді з міста нам трапляється ОККО, якої немає на карті. Під'їжджаємо. Паркуємось. Замовляємось. Зал у заправці геть невеликий - буквально на 2 столика. Але на стіні висить великий прапор України з нереальною кількстю шевронів багатьох підрозділів та слів вдячності. Молодці ОККО! Явно допомагають віськовим.
Швидкий перекус. І тут я розумію, що через усі наші пригоди я ще не зробив жодної фото нашої Кушки. Поки мої доїдають свої "два в одному" обід та вечерю, я беру каву у руку та йду робити перші фото нашої нової подружки:
Яким же тре бути метром дизайну, щоб таку "коровушку" зробити на стільки лаконічною! Дизайн дуже і дуже круто зменшує її розміри на фото, і лише наживо ти розумієш, на скільки це велика машина.
На годиннику майже 19 година. Звіряємось з навігатором. Він каже, що будемо вдома о 23.40. Гуд! Сідаємо і їдемо далі. Якийсь час дорога була не дуже, але потім доволі довго покриття було дуже непогане. Waze на тому проміжку нашого шляху доволі нечасто мене попереджав про нерівності. Їдемо. Розмовляємо. У салоні ідеальна тиша: шумоізоляція у машини просто фанатстична. Лише на обгонах чутно звук мотору. До речі, мотор на високих обертах звучить дуже і дуже приємно, як для "дизеляки". Розмовляємо по гучному зв'язку з кумом, який вже втретє телефонує питає, як наші справи. Він взагалі хотів збирати банду та мчати нам на допомогу) Потім з батьками, які теж тримали за нас кулачки. Дитина починає засинати. Ми їдемо. Навігатор по-трохи відмотує кілометри та наближає нас додому.
І тут на приборці з'являється помилка TPMS. О дааааа..... От тільки пробитого колеса нам не вистачало... А по дорозі просто не те, що заправок, а навіть карману нормального з ліхатарем ніде немає, щоб спинитись. Усе наче "неживе" навколо. Моторошно виходити з машини. Відкриваю вікно, прислухаюсь. Наче, не чутно шуму від покришок. Значить можна їхати далі. Так ми проїхали ще кілометрів 30 чи 40, поки спинились на якійсь заправці. Вона була наче з 90их. Навіть асфальту місцями не було. Але ґ освітлення присутнє, і це те, що нам потрібно. Виходжу з машини. Придивляюсь. Одне колесо наче трохи приспущено. Фігня. Можна їхати до найближчої нормальною заправки, де буде насос. І от аж десь під Баштанкою (Миколїйвська обл.) мені трапляється перша нормальна заправка - Wog. Заходжу усередину. Беру каву. Питаю, де можна підкачати колеса? У відповідь - компресор зламано... Просто супер. Але я ж підготовлений! Дістаю свій портативний бездротовий насос, який взяв із собою про всяк випадок. І починаю по колу підганяти тиск: по 2.5 атм спереду та по 2.7 ззаду. Який же це довгий процес при таких великих колесах... Жінка вже підганяє, мовляв, не встигнемо до комендантської години! Плюс, у той час відбуваються пуски дронів з ТОТ Криму. Зазвичай, вони як раз або у Миколаївську область летять, або ж до Одеської. Тож, варто пришвидшуватись.
Сідаємо у машину. На годиннику час вже наближається до 22:45. Навігатор каже, що дома ми маємо бути о... 23:55! Опаджа! Дійсно тре пришвидшуватись. Починаємо їхати у більш швидкому темпі - замість 110 вже 130, а місцями і 150 км/год. Час приїзду по-трохи покращується - 23:50, 23:45... Долітаємо до Коблево у гарному темпі. І тут посередині Коблевського мосту темп різько уповільнюється. Та що там уповільнюється... Ми фактично спиняємось. Спереду ціла колонна з фур дуже повільно повзе. Попереду - смертельне ДТП. І ще не доїжджаючи до нього становиться зрозуміло чого воно відбулось - дорожнє покриття просто зникло. Як клас... Я маю дуже гарний опит водіння по поганих дорогах, бо свого часу до кацапського вторгнення багато їздив шляхом "Одеса-Маріуполь". Та дорога, а точніше її частина, яка проходила Мелітопольскою трасою, то була дорога смерті... Там ти не шукав можливості об'їхати яму. Ти шукам найменшу яму, якою можна проїхати. Але навіть ці навички не допомогли мені нормально проїхати цей участок без ударів по підвісці. У якусь мить удар був такої сили, що я вже уявив, як зараз пневма матюкнеться мені помилкою на приборці та вийде з чату. Жінка тієї миті аж взвила та сказала, щоб я вже краще їхав 10 км/год разом із фурами. Я намагався іти зустрічною смугою, щоб не "товктись" між фур. Так ми їхали хвилин 10... Але то було останнє наше випробування того дня. Дякувати богу, останній шмат нашого шляху у рідній Одеській області був гарний. І ми за 7 хвилин до комендантської години вже в'їжджали до нової оселі нашої блонди:
На цьому наша епічна подорож до Дніпра за нашою "Малою" скінчилась. Це спогади на усе життя. І, як мені здається, це загартувало одразу нашу дружбу із машинкою, яка після цього почала спрйматись як рідна! Наче ми разом пройшли вже не менше сотні тисяч кілометрів.
У наступних частинах розповім про "плюшки" для машини, перше ТО та декілька слів про "економічність".
А поки, як і обіцяв, коротенький гайд по процесу підбору та купівлі авто у 2026 році на території України. Нижче ви знайдете список з порядком дій для тих, хто збирається купляти авто у наші непрості часи. Моє бачення, як би я організовував цей процес:
Наче усе.
Це був список "ботана". Тобто, як на мене, список дій при купівлі авто, які вас мають максимально вберегти від "удару у штангу".
Дякую за увагу та до зустрічі у нвступній частині блогу нашої білявої "Малої"!
У мене був досвід купівлі машини в чужому місті.
І хоч машина виявилася нормальною (ще й в підсумку врятувала мені життя в ДТП через декілька років), але процес спілкування і оформлення з перекупами в чужому місті залишився в спогадах як максимально виснажливий та огидний.
Шкода, що тоді не перетнулись. Досі хочу знову потрапити в Одесу в кінці травня. Надіюсь, це таки станеться.
Друже, як будеш у наших краях, з мене кава! З тебе покатушки на крутій купешці із фантастичним саундом)