Митниця дає добро.

Ну що ж… Час перервати довготривалу тишу. Всю зиму Challenger дрімав, як та ялинка, окутаний сніжком.

Попри повну відсутність новин і те, що він і дотепер стоїть у дворі, хоч і без снігового капелюха на даху, перемога в номінації «Авто дня» та «Авто тижня» якимось дивним чином йому все ж дісталася. Висока інертність занадто важкої репутації, напевно, або «виїхав на минулих здобуттях».

Такий хід подій мені не дуже подобається, я щиро прагну відновити процес покращення своєї улюбленої автівки і повноцінно долучитися до цих перегонів із здоровим глуздом. Але лише вчора мені нарешті вдалося зробити крок, від якого напряму залежить, чи буде у цього проєкту продовження взагалі. Адже хоч там як мені подобається NEWSTALGIA, заміною для ANEMOIA їй не стати.  

Йдеться про розмитнення, із яким я в кращих традиціях своєї перманентно прокрастинуючої РДУГ сутності ледве встиг застрибнути  в останній вагон. При тому наздоганяючи той вагон ручною дрезиною.

Бути чи не бути?

У виделці питання розмитнення було лише два зуби. Можна, звісно, ще поїздити на українських номерах, намагаючись не думати про ймовірні прояви ксенофобії. З одного боку, в туристичному Кракові такого незрівняно менше, ніж в робітничій Сілезії, і я тут з подібними проявами дотепер не стикався. З іншого, маргінальних мудаків  повсюди вистачає, і одного лише акту вандалізму буде цілком достатньо, щоб пошкодувати про своє рішення. 

Ба більше з урахуванням анонсів нових законів, те, що розмитнювати автівку рано чи пізно доведеться, особисто в мене не викликає жодних сумнівів. В Польщі розмитнення обходиться в 50% від вартості автівки, і індикативні ціни ставлять жирний хрестик на доречності такої процедури. Доцільність інвестування в подальший розвиток цього проєкту за цих обставин виглядає не дуже райдужно. Відверто кажучи, перспективи похмурі і вкриті смогом.

Якби ж ще в ANEMOIA обидві сідниці не були приварені… Але ж що маємо, те маємо, а платити біля 10к Євро за подальшу можливість із задоволенням колупати цей недобиток - це занадто навіть для такого неадеквату, як я. 

Втім, на те, щоб відмовитися від цього процесу і зробити так, як зробила би будь-яка розсудлива людина, - продати Додж в Україні значно дорожче, ніж це можливо зробити тут, і зняти з себе той тягар - моєї неадекватності вистачило з головою.

Адже коли йдеться про автівку, що вивезла тебе і твою родину з пекла, в яку ти вклав все своє натхнення та ентузіазм, грошове питання в розумних межах перетворюється на другорядне. 

Надто багато ця автівка для мене значить, щоб так легко з нею розлучитися. І навіть примарна перспектива стати власником справжньої американської класики такому рішенню не сприяє, бо класики тут доволі багато, а таких проєктів нема взагалі. Про використання цього в дейлі режимі в цьому контексті навіть згадувати на варто, бо на відміну від 50/60-річних відер в стані «заводиться, їде, гальмує» (принаймні місяць тому влітку зранку. Начебто…) і з опцією «вентиляція кузову 360°» в Челенджері я впевнений відсотків на 95. 

 Та й не такою вже й привабливою стає та омріяна класика, коли отримуєш потенційну можливість перетворити мрії на реальність. Тут звісно не йдеться про чудові примірники за ціною пʼяти моїх автівок. Принаймні, не в моєму теперішньому становищі і статусі такі забавки.

На щастя, згідно з європейським законодавством, протягом року після перетину кордону з ЄС будь-хто має можливість безкоштовно розмитнити свою автівку, як майно переселенця. Для цього треба виконати низку умов, які місцеві брокери надали мені після переїзду.

Рік часу - це дуже багато, і протягом цього терміну можна вирішити майже будь-яке питання, але ж тут я вскочив на ті граблі, що сам турботливо розклав  у  себе під ногами, замінивши технічний паспорт через помилку сертифікаторів. Краще - ворог хорошого. Не завжди треба робити все ідеально, і подекуди за прагнення перфекционізму доводиться платити. Адже одною з найважливіших умов для безкоштовного розмитнення є перебування автівки у власності щонайменше протягом півроку перед перетином кордону. А у мене з моїм новим техпаспортом лише три місяці, а від старого лише фото залишилося, що достатнім доказом не вважається.

На отримання довідки від сервісного центру про те, що я був власником Челенджера від 2023 року пішло півроку. Не те, щоб я постійно цим займався, адже я здебільшого прокрастинував, але час від часу писав та телефонував різним людям з метою вирішення цього питання. То «трошки почекай», то «давай пізніше», то писати морально незручно через обстріли чи якийсь черговий треш на батьківщині.

Аж раптом виявилося, що із всіма цими адаптаціями, налагодженням побуту, працею та переїздами той довжелезний рік майже добігає кінця. Тобто понад три сотні днів з тих 365 якось непомітно минули! 

Але ж документи всі у кишені, брокери готові, час ще маємо - здається, жодних проблем нема. Хіба ж!…

Бюрократичне пекло. 

В мережі давно завірусилося гумористичне відео про подачу документів на отримання  громадянства  в Польщі. Там після виконання всіх умов і підписання різнокольоровими олівцями і кровʼю сотні паперів десяткою мов людині не вистачило пилу для підписання останнього документу. Інспектор сам зробив дірку у його торті, щоб той пил висипався і вдоволено промовив улюблене «що ж ви не підготувалися?».

Що глибше я занурювався в процес розмитнення Доджа, дедалі більше усвідомлював, що вигадки в тому відео не так вже й багато. Список нібито опціональних документів (оберіть щось зі списку, але зберіть якомога більше) постійно зростав. Зразки матеріалу штучного стегна прабабусі, аналіз калу кішки, яку мав у дитинстві, склад родини сусідів першої виховательки твоєї дитини. «А, не ходила до садочку? На жаль, нічого не вдасться».

В решті решт я зібрав повний (аха-ха) пакет документів і за тиждень перед спливанням терміну отримав запрошення: «Через дві години приїжджайте до нас автомобілем, будемо заїжджати до митниці». 

Я на роботі, документи вдома, в двадцяти кілометрах від мене, митниця біля роботи. Стрибаю в Додж і мчу додому, марно намагаючись зателефонувати до дружини щоб та зібрала мені необхідні папери. Аж раптом отримую дзвінок від брокера: 

-А у вас страховка в Україні лише на три місяці, а має бути на півроку.

-У нас страховка не обовʼязкова, якщо автівкою не користуєшся. Ба більше у нас там війна!

-Я розумію, але це підтвердження, що автівка була у користуванні протягом півроку.

-У мене є техпаспорти і довідка.

-Ні. Має бути страховка.

-Я надіслав вам цю страховку два місяці тому, чому ви раніше не сказали?

-Я дала список, чому ви не зробили так, як написано?

-Я зробив, що міг, ви перевірили і сказали, що все ОК.

-Давайте на цьому завершимо. Розмитнення на буде. 

Ледь стримуючись від непереборного бажання облаяти цю російськомовну жіночку, ввічливо кажу «я пєрєзвоню» і протягом останніх чотирьох кілометрів до дому встигаю вирішити і це питання. Так, мій страховий агент і товариш був здоровий, був на місці, раптово вийшов на звʼязок і мав змогу надіслати мені копію начебто остаточно втраченої страховки. Адже у нас прострочені страховки навіть в базах не зберігаються, не кажучи вже про бардачки. 

Телефоную і тоном переможця драконів косплею Яценюка: «Юля! Юля!!!! Я знайшов страховку!». Але у відповідь чую те, на що взагалі не розраховував: «У вас не було страховки, а тепер є. Це дуже дивно. Я не буду вести вашу справу, це моє остаточне рішення. Я дам вам іншого агента, у вас ще є час до кінця тижня». Курррррррва!!!!

Телефоную за наданим номером, там тиша, як у склепі. Та й бажання співпрацювати з черговими дегенератами жодного!

Отже дорогою назад до роботи їду до першої брокерської контори з гуглмепс, сподіваючись на те, що моєї англійської і польської вистачить для комунікації з поляками. Вистачило! З брокером Магдаленою спілкувався сумішшю цих двох мов (пшингліш (С)@Jakson) і порозуміння знайшов одразу. 

До «повного» списку документів цього разу додалися ще кілька, а коли перелік ще чогось вкрай необхідного перевалив за десять позицій, я запідозрив, що щасливого кінця в цій історії не буде. Втім, принциповість вже перемогла лють, і я схвалив рішення добити це за будь-яких обставин. 

Документи дитини з садочку? Тримайте. Документи дитини з садочку в попередньому місті проживання! Ось вони! Документи з української школи? Пів годинки і будуть. Підтвердження проживання в Чернівцях? Знайду. Медичні призначення з Чернівців? Звісно маю. 

І це все не жарт і не гіпербола, адже насправді це далеко не вичерпний список того, що треба було надати для звільнення від сплати митних зборів.

Виписки з банківських рахунків, рахунки з СТО, договори оренди в кожному місці проживання, усі паспорти, довідки, посвідчення, засвідчення - жодного світла в кінці того бюрократичного тунелю. 

На щастя, дружина завзято долучилася до процесу і з її активною участю в цьому процесі ми доволі швидко протягли всі необхідні міжнародні мотузки для передачі недолугих папірців. Пекло! Я розумію, що це далеко не Німеччина, де усі ці бюрократичні тортури є значно більш болючими, але досі не уявляю, що робити біженцям, які виїжджали з фронтових міст лише з паспортом, кішкою і футболкою. 

Отже, три дні до закінчення терміну, двадцять три (!) документи надіслані брокерам, всі україно- та англомовні перекладені польською (на щастя власноруч, без залучення присяжного перекладача), брокер іде до митного інспектора і телефонує мені:

-Ваша прописка закінчується завтра. Потрібна нова.

-Вона закінчується, бо дійсна до кінця терміну захисту. Ваш президент щойно  продовжив захист, і вона автоматично продовжена на рік.

-Так. Але треба піти взяти довідку.

Їду до місцевого ЦНАП, прошу довідку:

-Я не можу вам надати довідку. Статус дійсний до сьогодні, продовження  набуває чинності завтра, приходьте завтра.

Приходжу зранку, отримую довідку, надсилаю брокеру, та несе їх до митниці: «з документами все в порядку, але робити будемо в пʼятницю». Для розуміння: пʼятниця - то останній (!) день. Не формально, а буквально останній, бо мій не такий а вам же довгий рік збігає в понеділок. І тих, хто слідкує за моїми дописами, не здивує, що це випадково (?) 6 число. Хто б сумнівався? 

Back to USSR

Вчора зранку я нарешті поїхав до митниці, а потрапив…  до СРСР. Точніше, з урахуванням моєї теперішньої локації - до PRL. Здається, що весь колишній бруд, сміття та розруху Кракова вивезли саме сюди. Чарівний вигляд території викликав у підсвідомості ностальгічні спогади з мандрування покинутими АТП в дитинстві. 

Чесно кажучи, я навіть не знав про те, що в Польщі існують настільки занедбані місця, де нема не лише де випити кави, але й банально присісти. Три години я тренував польську в спілкуванні з охоронцями та далекобійниками, і аж раптом в процесі одного зі смолтоків знайшов чіткод до кафешки!

Буфет смердючою примарою радянських 90-х чорнів в торці чергової промислової  будівлі і взагалі не викликав довіри, але бабця-кухар-продавець виявилася дуже привітною, а гаряча булка з курчаком - напрочуд смачною. Та й дешева натуральна кава, залита окропом - теж непогано. Їжа, кава, цигарки на прогрітій весняним сонцем траві найохайнішого з навколишніх газонів кардинально змінили мої враження від цього дня, бо за часів юності я неодноразово  очікував на якісь процедури із своїми автівками саме в таких умовах. В цьому безумовно присутній своєрідний ностальгічний шарм, тож наступна година промайнула, як мить. 

Ще перед поїздкою до митниці я попросив ШІ візуалізувати свої думки щодо майбутнього візиту, і навіть не здогадувався про те, наскільки близьким результат цієї візуалізації буде до реальності: 

Варто зазначити, до автівки на ліцензійному майданчику ніхто навіть не підходив, а половину наданих документів до митниці, здається, так і не передали. Штучне роздмухування проблеми чи нормальна європейська практика?

В цілому на отримання омріяного папірця на заміну наданій купі з півсотні аркушів пішло близько чотирьох годин. Багато це чи мало? Головне, що це вже позаду. 

До слова вартість брокерських послуг у поляків була в два з половиною рази нижчою ніж у російськомовних конкурентів (9000 грн проти 23500).

Втім, релаксувати сідницями ще зарано, позаяк попереду техогляд та реєстрація, а відведений на це місяць - це не рік, і хтозна з чим ще доведеться стикнутися. Тож автівку знову під паркан, а я продовжую довбати те каміння. 

Реклама

Акція -50% на діагностику