Що це таке? Продовжуємо

Ну що, продовжимо?
Давайте трохи поговоримо на філософські теми, як вам?

Колись давно, на тому сайті, де ми вже не сидимо з очевидних причин (хай їм в пеклі буде гаряче…), я хотів створити серію нотаток — Coming Out. Ні, я не гей, я просто хотів говорити про спорткари, супер- та гіперкари. Тож частково ця побудова, а точніше її обговорення — це відлуння тих думок.

У наш час ми маємо купу гіперкарів, суперкарів і рестомодів. Усе це — гонитва за потужністю, швидкістю, технологіями й усім тим, що вже давно відірвалося від власне керування автомобілем.

Почалося все ще у 80-х з компанії, яку я люблю — Porsche. Їхній 959 став революцією, і попри те, що Ferrari F40 його затьмила, вони зробили те, що сьогодні є нормою. Я не вірю у «бачення майбутнього». Я вірю в те, що люди щось вигадали, зробили, їм тоді здавалося, що саме так треба. І вони вгадали. Решта, через десятиліття, підхопили.

Ні, мені не подобається 959. Він важкий, громіздкий, напханий електронікою і загалом — ну так собі.

Наступним кроком був F40. Це дуже крутий автомобіль. Мені подобається його філософія. Але не подобаються турбіни. Як на мене, атмосферний мотор — це ось воно, те, що треба, якщо він грамотно побудований. Але «грамотно» в кожного своє. У мене — таке.

Потім стався McLaren F1. Це… Це ніби те, що мені подобається. Ніби. Але — ні. Мені не подобається його дизайн. Так, я знаю, зараз на мене б налетіли натовпи фанатів із криками: «ти кретин», «ти нічого не тямиш» та інші образи. Але мені він не подобається. У сенсі цілісно.

Так, я розумію інженерію. Мені подобається мотор, коробка, розташування водія й вага. Але все інше — ні. Він показав, що техніка, яка могла би змагатися на треку, може бути розкішною. А я ненавиджу розкіш у такому контексті. Мені не подобаються його дизайн і аеродинаміка. Він (дизайн) до сліз ідеальний для швидкості. Але не для стабільності.

Потім були Ferrari Enzo, Porsche Carrera GT і трохи пізніше Bugatti Veyron.
Enzo — це круто, без жодних «але». Ну… майже — дизайн трохи бентежить.
А Veyron — це супердорога яхта для звичайних доріг. Хай там навіть 1001 кінь. Але інженерія, звісно, вражає.

А що було далі? Ми ввійшли у вік машин, які стали суперпотужними, швидкими, дорогими. Вони перестали бути пристроями для отримання задоволення від водіння, а стали символами. Символами технологій, швидкості, потужності і, на жаль, розкоші, статусу, достатку. Але десь між Carrera GT і Veyron’ом загубилася одна риса — задоволення від водіння.

На це подивилися люди типу Роба Дікінсона з Singer і вирішили: а давайте зробимо рестомод, класику, 911, але в сучасному варіанті. Обурюватися на таке — ну, таке собі. Але справа в тому, що і це зайшло надто далеко.

Є таке поняття — overengineering. Це коли роблять круто і дорого лише заради того, щоб було круто і дорого.

Рестомоди Singer сьогодні починаються від 500 тисяч доларів.
Singer DLS — це 2 мільйони. ДВА СУКА мільйони. За повністю перероблений 964-й Porsche 911. Так, там класний атмосферний мотор, так, усе так, як хоче клієнт, і, як на мене, вершина всього — каркас безпеки, обшитий шкірою.

Це машина для задоволення від водіння?
В ідеальному світі — так.
Але світ неідеальний. І рестомоди Singer почали купувати та перепродавати, тримати в гаражах, не дай Боже намотати зайвий кілометр.

З усіма цими думками я й живу…
І з ними ж я вирішив, що хочу щось своє. Кажуть, що Феррі Порше створив свій спорткар зі словами: «Я шукав машину, яка б мені підійшла, але не знайшов. Тож я зробив свою». От і я так само.

Що я хочу? Частково я вже відповів раніше — реальний, реалістичний, приземлений, власний спорткар. Його можна записати в категорію суперкарів, але мені не подобається приставка «супер». Та й для саморобки це звучить… по‑дешевому.

Отже, беремо й будуємо. Раму я робитиму сам, варити я, ніби, вмію. Все, що можна купити готовим — куплю. Все, що можу зробити сам — зроблю.

Що, в ідеалі, має собою являти ця машина?

Мотор — у базі. Коробка — ручна, хочу, щоб тримала момент, який дасть двигун. Мотор атмосферний, на індивідуальних дроселях. Я хочу, щоб він співав, тому дуже постараюся над вихлопом. Мотор має крутитися. Ні, не 10 тисяч — це дуже дорого. Але жалюгідні 6 тисяч — не для мене. Нехай буде 7.5–8.5 тисяч. Це, як на мене, золота середина. І це буде LS.

Привід — задній, виключно.
Ніяких підрулювальних задніх коліс, ніякої активної аеродинаміки.
Підвіска — койловери на пушродах. Як налаштую — так і поїде.
Ніяких рятівних комп’ютерів. ABS і, можливо, трекшн-контрол - це все, що мені треба.
Подушок немає. Музики немає. Шумоізоляції — мінімум.

Цей автомобіль має давати відчуття.
Від водіння, від звуку, від швидкості, від мотора.

Колись, коли я пробував себе в картингу, мій товариш, який мене тренував, пояснював відчуття керування картом: ти влітаєш у поворот і ніби стаєш твариною, одним цілим із картом, відчуваєш, як твої задні лапи буксують, і ти їх контролюєш. От я хочу так само. Як у карті. Тільки трохи більше, сильніше й швидше.

Я все ще шукаю охочих попрацювати заради фанy над машиною, дизайном, фішками, концепцією.

Реклама

Акція -50% на діагностику