Зміна статусу.

Цей допис здебільшого про спонтанну фотосесію, яку  я зробив очікуючи на звільнення боксу для чергових процедур з Коайслером. Але ж не люблю викладати фото без коментарів, адже кожна фотосесія - це ілюстрація чергового етапу, який треба для себе позначити, і за кожною є якась історія. Ба більше, побачивши мене в танці між автівками, колега пішов за фотоапаратом, що витягнуло цю подію за межі пересічного звіту на телефон. 

Так сталося, що у мене майже ніколи не було «другої автівки», завдяки чому всі мої тачки завжди використовувалися в якості daily drivers незалежно від цілей, сезону та погодних умов.

 Якщо у випадку RAM то було цілком виправдано, то в решті… Ну таке… Протягом мого 26-річного автомобільного життя лише три роки я мав одночасно і основну автівку-проєкт, і тачку для суворих умов. То було за часів піку stance сутності жовтої Mazda3, на заміну якій під час лютих опадів я перевдягався у Daihatsu Feroza. Це було дуже зручно і напрочуд доцільно. 

Протягом решти років роль транспортного засобу для екстрених випадків відігравали автівки дружини, але є очевидним, що це трошки не те саме. Дотепер!

Як я вже казав, нещодавно Dodge перетворився на автомобіль вихідного дня. 

Наразі йдеться не стільки про графік його використання скільки про те, що це вперше сталося за моїм власним бажанням, а не через непереборні обставини:

Допоки не впевнений, чи це явище сезонне, чи так триватиме і надалі. Насамперед тому, що я ще ніколи не був в ситуації, коли дешева «не Шкода, яку не шкода» по-справжньому мені подобається, відповідає моїм смакам і не змушує лічити дні щоб повернутися за кермо автівки-проєкта, позаяк сама має власний характер і є для мене своєрідним проєктом. 

Ремонтуючи Челенджер, я був переконаний в тому, що не втримаюся і поїду ним додому, залишивши Бабцю у дворі СТО, але на диво і стримуватися не довелося.

Так, враження від Челіка після двомісячноі перерви заграли новими фарбами і стали в рази яскравішими, однак і PT Cruiser по-своєму радує і при цьому не ставить жодних додаткових умов щодо вибору місця для паркування, стану доріг, температури повітря тощо.

Хоч там як, а допоки я із задоволенням роздивився ANEMOIA, що спокійно відпочивала на безпечній території, і з не меншим задоволенням поїхав з Бабцею додому. Так, порівнювати їх нема жодного сенсу, але в мене, як людини, для якої важлива в першу чергу естетика та ефемерні емоціі, ці принципово різні автівки викликають подекуди схожі відчуття. 

Крім належності до одного концерну та дизайну в стилі нео ретро між ними нема нічого спільного, але водночас ще менше спільного у кожного з них з іншими представниками їхніх сегментів.

І саме це мене в них і приваблює, бо, відверто кажучи, обʼєктивно жоден не є кращим серед конкурентів, але, з іншого боку, зважаючи на цей божевільний appearance, який я намагаюся постійно підкреслювати, і конкуренції-то як такої нема. 

Окреме задоволення я отримую від того, що і Challenger, і PT Cruiser є такими, яких більше не буде, адже для автовиробників епоха сміливих експериментів та загравань із латентними збоченнями представників  фокус-групи здається все ж скінчилася. 

Окремо радує те, що обидва Mopar у мене на «механіці», що за сучасних умов теж трохи розчиняє буденність і не дозволяє скаржитися на нудьгу повсякденного драйвінгу. 

Отже не знаю скільки триватиме ця ейфорія, але наразі власним автопарком я цілком задоволений. Єдиний недолік - це необхідність непереборне бажання доопрацьовувати одразу три автівки, що постійно натикається на відсутність фінансів навіть на утримання одної.

Зрозуміло, що скаржитися на це за умов мирного неба і світлого теплого помешкання якось недоречно. Але ж турбот, невпевненості в майбутньому і невизначеності і тут вистачає. «Навіщо тоді купувати третю автівку?» - запитає розсудлива нормотипова людина. «А що робити, - відповім я, - якщо єдине, що підтримує ілюзію нормальності у повсякдення - це саме ці ненормальні залізяки?». 

Реклама

Зимова вигода: знижка -1000 грн на ремонт авто!