Чорна смуга ..

Правду кажуть, що неможна ремонтувати старий автомобіль, бо як тільки зробиш одне - обовʼязково зламається щось інше. Але у Тібурона інший прикол - як тільки ти починаєш ремонтувати шось одне - обовʼязково починає ламатись все і відразу і ти вже не знаєш за що хвататись. Відчуття ніби він просить - я хочу на продаж. Невже ти не розумієш. 

Отож, коротка хронологія - захотів я відновити свої туманки, перед тим прибрати салон. Рукою намацав що ковролін мокрий , бо знизу вода. Туманки зробити не вдалось, савбуфер помер. Тут прийшлось їхати в село, по дуже не приємних причинах. Перенести не можна а в той день випав перший хто? Сніг. 

А гума в нас яка ?

Літня. 

І тут став вибір - їхати в комфорті і з музичкою, чи на вісімці товариша бо вона на зимовій гумі. 

І тягнуло мене взяти того Жигуля. Але я виїхав в місто, а там снігу на дорозі той немає. 

Я й подумав, що траса точно буде суха а в селі теж навряд капець сніжно. Тому, можна їхати. 

Не поспішаючи з середньою швидкістю 110 я й доїхав по трасі, а далі сільські дороги. 

Вцілому коло в село це десь до 200 км шляху. 

Доїхав без пригод. Правда ступічний підшипник почав на пів дорозі добряче вити, але він і до того гудів. То я й не звернув увагу. 

Сидів, дивився на вогнище тай думку гадав. Раніше в мене не було якихось улюблених місяців року тощо, але тепер є проклятий - це листопад. Останні два роки він стає роковим для мене. 

На вулиці темніє, я підганяю людей що мені пора їхати - щоб траса не замерзла. 

Вирушаю в дорогу і з перших метрів чую пронизливий писк - думаю ну нічо, можливо десь супорт не до кінця відпустив колодку бо машина на ручному гальмі стояла поки прогрівалась. Зараз пройде. А мені метрів 300 потрібно їхати прямо по справжньому бездоріжжю яке розкатали сусіди джипом. 

Виїхав без проблем, разок тільки занесло. Ну окау, поїхали. Далі шмат грунтовки розбитої , потім трішки клятої бруківки і далі вже асфальт сільській і нормальна траса. 

Виїжджаю на грунтовку і дійсно, скрип пронизливий зник. Але ще через трохи чую що брязчить багажник занадто голосно. Ну, думаю, холодно. Нічо страшного. 

І тільки заїжджаю на бруківку чую - брязь клац щолк брязь. А швидкість прямо мінімальна. Я в розгубленості зупиняюсь, все на місці. Думаю. Хм. Проїхав ще кілька метрів - ну ніфіга брязкає і верещить щось. 

Знову стаю. Виймаю телефон з камерою, щоб зняти на відео що коїться з колесом. Бо болти всі на місці. 

Починаю їхати і на відео бачу, що колесо стрибає вперед назад …

Стаю. Телефон вимикається бо розрядився. Добре що зарядне з собою. Ставлю в прикурювач. Інтернет ледь ледь … Пізній вечір… 

Заряджаю трішки телефон, починаю світити ліхтариком і бачу що колесо ніби під кутом стоїть. 

Прикол в тому , що я вже губив заднє ліве колесо в цьому селі на паску. Про це ж допис в журналі про Лянчу. 

Запихаю телефон під машину - бляха. Візуально все на місці. 

Підіймаю на домкраті який ВЧОРА поклав в машину бо випадково побачив що коли я його забрав то не повернув на місце. Кручу колесо - ледь крутится.

Ну понятно, ступічний помер. Колесо чому вперед назад стрибає?

Покрутив , повертів - нічого не бачу. Холодно, темно, звʼязку майже нема. Телефон знову вимикає спалах бо розряджений. 

Ладно. Сідаю і потихеньку їду. Клята бруківка. Навіть при швидкості 2 км/год заднє колесо тарабанить як не в себе. 

Ну шож. Їду скільки їдеться. А далі буде видно. 

Побачив що на рівній дорозі все ок. Тобто щось там в щось впирається і можна їхати. Ну поїхали потихеньку. 

Контрольна зупинка - колесо почало їсти добряче шланг гальмівний. 
Та й пішло воно все. Сідаю. Їду. 

Добираюсь до траси. Фух. Ну пів дороги позаду. Беру крейсерські 50 км/ год. Їдемо. 

Коли додому залишалось кілометрів 30 +-  Знову якісь звуки стали голосні. Хз. Можливо вже щось добряче на грілось. АЗС, кава, перекур. Чіпаю руками диск, супорт - все холодне. Порядок. 

Їду далі. 

Ще годинка і паркуюсь біля будинку. 

Пройшов день вихідний , наступний робочий. 

Їду на сервіс. З страхом щоб згубити зараз те колесо в місті. 

Поки дракон гріється - дивлюсь що да, колесо все-таки в бік дивиться. 

Бляха. Гарна ж машина. Але щось в нас не складається. 

До сервісу їхав повільно. Єдиний хто домахався якийсь жирний хрін на ВАЗ 2110. Ну так, поважна людина їде і тут я плетусь. 

Чекаю коли пустять на підйомник. І настає момент Х. 

Довго писати не буду. Відірвалось вухо кріплення поздовжньої тяги. Чому я цього не побачив ?

Бо трос ручника був міцно до неї прикріплений щоб не бовтався. Але тут вийшло, що він почав її тримати. А відповідно поки не смикнути рукою - то поки авто стоїть - все візуально на місці. До того ж, дане кріплення знаходиться за накладкою порогу в ніші. Тобто очима ти його не з ями не побачиш. 

Ооооось там воно. 

Але це ще не все, виявилось, що Тібурон вирішив що він старий японець і почав гнити … І з права кріплення поздовжньої тяги ЩЕ на місці, але теж хоче покинути кузов. 

Не найвтішніша картина. 

Я вже щоб себе добити, пишу до людини яка займається запчастинами , скільки мені обійдуться дані кріплення і ступічний підшипник. 

На що через 4 години отримую відповідь, що ступічний підшипник воно то харашо, але в мене ступиця в зборі , тому потрібно купувати її. І…. За кріплення тяги ні слова. 

Ай. Тай пішло воно все ..

Реклама

Знижка 10% за промокодом!