Синевирський перевал. Озеро Синевир

Продовжуємо серію дописів про то, куди можна поїхати на Закарпатті. Сьогодні тримаємо курс до найвищого високогірного озера України. Синевир. Цього разу вибираємо довшу дорогу, щоби заїхати в Ізу просто подивитися як там живуть люди.

В Ізі зупинилися в рандомному магазині, просто подивитися на плетені речі. В цілому якщо ви любити рукоділки як я, тут можна знайти де записатися на майстер клас і спробувати зробити щось подібне своїми руками. Та і екскурсії сюди їдуть і розповідають багато чого цікавого. Ми ж проїздом, нам однієї локації і 15хв вистачить цілком.

Наступна локація - Синевирський перевал. Що цікаво, це мій третій візит до озера Синевир на власному авто і четвертий загалом. Але. Якщо перший раз в автобусі я проспав перевал, то як я проїхав його 2 рази на Sportage і не звернув на це уваги - я не знаю. Цього ж разу зупинилися. Одразу скажу - платний туалет на перевалі це розчарування: Ніби ззовні і все непогано, але в середині 10 грн за дірку в підлозі... не рекомендую, краще вже зайти в готель-ресторан на каву чи обід і скористатися їхнім. За ресторан нічого не скажу, там не харчувалися. Може хтось з вас доповнить. Але краєвиди тут прям чудові 

Панорама від ресторану (спеціально не фоткав) до церкви.

Мініфігурки добралися і сюди 

Все цивільно, хто хоче, почитає куди його занесло :)

Далі запаркувалися біля колиби на платній парковці (50 грн чи що) і пішки на гору до озера.

Так як я виріс на ніжинських "гурках", в селі де в полі пасеться "кинь", а виглядують у "икно", далі була чернігівська "балсанка", я дуже люблю багаторганність нашої рідної мови. Але ж як місцеві тут кажуть слова двісті-триста і все що з ними пов'язано. Наприклад, в договрі на аренду квартири так і було написано прописом: комісія "тристо" (300) доларів США, а на питання скільки тут послуги ОСББ нам теж сказали "тристо" грн, що я аж завис, ну в сенсі тут - 3100. Так от за вхід на теририторію за всіх я заплатив "двістотридцять" грн і далі асфальтована стежка.

Дорога постійно в гору, кардіо ще те.

По сторонам теж гарно.

І ось ми на горі, точніше на озері.

Сьогодні хмарно і нам дуже щастить що поки дощу немає

Острів

Панорама

Подорозі до авто таки дощ нас наздогнав, але нам лишилося якихось 300 метрів, дощ був не сильним і можна сказати з погодою пощастило. Пообідавши в колибі біля парковки, рушили додому, але вже через Пилипець (коротша дорога на 20 км, на першому фото. В Пилипці з минулого разу лишилася неоглянутим Храм Різдва Пресвятої Богородиці 1840 року. Тож так як після прогулянки ми відпочивали в авто півтори години (хто відпочивав, а хто їхав за кермом 😀), зупинилися тут.

Вхідні ворота. Звісно, ми були в собачий голос і церква була закрита, але походити по території можна і цього достатньо.

Якісь господарські будівлі.

Власне, те, заради чого зупинялися

Ну і далі рухаємся в сторону Воловця, один з поворотів, де можна зупинитися. 

Зупинитися можна і на Воловецькому перевалі. Там є оглядова башта навіть. Цього разу не зупинялися, але ось фото з минулих разів.

За день +400 км приблизно по серпантинах. Дорога по всьому маршруту чудова. На маршруті ще багато чого дивитися і непередивитися. Але світловий день хоч і великий, все встигнути не реально. 

Пробіг 29635 км.