Мандри. Трансфегераське шосе (Transfăgărășan). Юнацька мрія яка стала реальністю

Вперше я дізнався про цю гірську трасу з випуску Top Gear (Сезон 14, Епізод 1, прем'єра 15 листопада 2009 року), сам сюжет доступний на офіційному каналі:

Як відзначив Кларксон - That`s the most amazing road I`ve ever seen - і хто я такий, щоб з ним не погодитись :) То ж ставши власником авто у мене в голові зародилася мрія проїхатися цією дорогою. Цього серпня мрія стала реальністю! 

Трохи загальновідомих фактів

Будівництво Трансфегерашу почалося у 1970 році за наказом румунського диктатора Ніколає Чаушеску. Мета була стратегічна: швидкий шлях через Карпати, який у випадку воєнних дій міг би забезпечити військове сполучення між південними й північними регіонами країни. Посприяло цьому вторгнення радянських військ в Чехословаччину в 1968 році. В цілому вибір місцини я б сказав доволі специфічний, зважаючи, що траса функціонує лише кілька місяців на рік, бо в інший період завалена снігом. Роботи тривали чотири роки, переважно силами румунської армії,, і ціна була надзвичайно високою - сотні робітників загинули під час будівництва через складні умови, вибухи та суворий клімат.

Дорога простягається на 152 кілометри, з’єднуючи регіони Валахію та Трансильванію. Її найвища точка - перевал у Фегераських горах висотою 2034 метри над рівнем моря. Трасою можна виїхати з міста Куртя-де-Арджеш і дістатися до Сібіу, долаючи десятки кілометрів серпантинів.

Трансфегераське шосе відкрито в 2025 році з 5 червня, але з обмеженням руху в світлий час доби (з 07:00 до 21:00) до кінця листопада або до першого снігу, в залежності від погодних умов. Високогірна ділянка дороги може бути тимчасово закрита за несприятливої погоди, тому варто перевіряти актуальний стан перед поїздкою.

Наша подорож почалася з Бухаресту, де ми зупинялися на нічліг, враховуючи, що з нами маленька дитина, то виїхали ми доволі пізно, десь на початку 11 години, плюс втратили додатково час поки їхали через затори на виїзд з міста. 

За декілька хвилин як ми почали свій маршрут горами на телефоні пролунала тривога про небезпеку зустрічі з ведмедями, і в цілому вже за декілька хвилин ми побачили перекриту зустрічну смугу і поліцію як гучними звуком намагалася зігнати ведмедя з дороги. Загалом за поїздку ми зустріли 10 ведмедів. На вигляд вони такі плюшеві і милі, але розумом ти усвідомлюєш, що це один із найгрізніших хижаків.

Поки підіймалися вгору дорога була вільна, але чим ближче до перевалу, тим довші стають затори і тянучки.

То ж до вершини ми дібралися вже майже під захід сонця - хвилин за 10 до 8 вечора. По дорозі звичайно ж я робив фото, то ж ділюся цією неймовірною, вражаючою красою з ком'юніті. Приємного перегляду!

На вершині підприємливі румуни влаштували повноцінний двіж, де на подорожуючих чекають ятки і з наїдками, і з сувенірами. Можуть бути проблеми з паркуванням навіть на платних майданчиках. Людей - дуже багато. Але нам вдалося знайти місце на узбіччі обабіч дороги.

Спускалися ми вже вночі, спуск вже був швидкий, ніяких тянучок, заторів чи ведмедів. Але моя порада, бронюйте житло на нічліг заздалегідь, ми цього не зробили, і в найближчі 300 км букінг не показував жодного вільного готелю. То ж довелося проїхати ще 130 км до міста Дева, де чисто випадково знайшлася кімната (як виявилося це був глюк букінгу і вільних номерів насправді не було, але господар виділив нам свою спальню в його власному будинку поруч з готелем, велика йому подяка), то ж ми були врятовані від ночівлі на заправці.

Дорога справді неймовірна, і незважаючи на маленькі неприємності, які нас спіткали, я дуже раджу проїхати її кожному петролхеду!

Реклама

10% відсотків знижка!