Подорож до озера Гераша́ська

  Святі автомобільні Боги та Боги літературного пера клавіатури, дайте мені сили викласти весь цей кіпіш думок, що маю в голові, так, щоб читачам було зрозуміло і не виникало думок в їх світлих головах накшталт "шо за херню я зараз прочитав?!", амінь!

  Відпустка. Ні - ні, не так. ВІДПУСТКА. О, так, мабуть, зрозуміліше. Для повної ясності картини - остання НОРМАЛЬНА відпустка була влітку 2021го. НОРМАЛЬНА - це коли ти кудись їдеш, відпочиваєш, подорожуєш, а не колупаєш у кента машину 2 тижні чи проходиш The Last of Us 5й раз.

 Отож, Карпати! План був шикарний - взяти трек по горам у друзів, покататись там на Чірокі - обкатати, так би мовити, ну і далі ше тиждень шось там робити 😀

Так, план надійний, як швейцарський годинник! Ненадійним виявилось тільки переднє ліве колесо десь під Житомиром. БАМ, засвітився індикатор низького тиску. Блін, шо такоє, ну, нормально ж все було. Тааа, 1.9 у передньому. Дивно, я все ж гадав, щоб пробити китайський Гудріч, то треба ще постаратись. Ех, ну добре, промоніторивши тиск у колесі аж до Івано - Франківська стало зрозуміло, що тиск не падає. Хммм, окей. Знайшли там шиномонтаж, поїхали дивитись.

Після 5ти хвилин купання колеса у ночвах, стало зрозуміло, що незапланованих отворів там немає. Дуже цікаво. Але не так цікаво, як прайс за надані послуги - 87 гривень 😅  так так, це за підняти авто, зняти колесо, 5 хвилин гратися з ним у ванні як єнот- полоскун, поставити назад, підкачати. ШЕ Й ВОНЮЧКУ ПОДАРУВАЛИ!

Отакої! Дав ще трохи хлопцю чаюхи, бо я, якщо чесно, за 80 гривень до того колеса і не підходив би, а тут таке.

Погнали далі. Тим часом мені вже почали приходити штрафи, бо ну їхати спокійно на цій машині після Патріота неможливо. Загалом, всього лише 3 камери спіймав, але кадри вийшли непогані 😅

І от, під вечір ми доїхали. Зупинились в Ясіні, якась "Гуцульська хата". Не рекомендую, це повне фіаско серед сфери обслуговування чи проживання. Я опишу коротко - стіл на кухні має поверхню, до якої липнуть мухи, якщо на нього сісти. А такою мала би бути якась лента, підвішена до люстри, а не стіл. Ну, короче кажучи, дружина була незадоволена, а воно вже якщо одразу ти побачив чиєсь волосся в унітазі та раковині, то починаєш шукати тільки мінуси не звертаючи уваги на плюси. Хоча, з плюсів було тільки близьке розташування до Драгобрату, та й все.  Це вже потім ми задались питанням, нахолєру ми вирішили жити тут, якщо на той Драгобрат ми катались один раз за всю відпустку? Але поки, ми просто занесли речі в номер, трохи собі налили і пішли на найближчу гору милуватись краєвидами.

Курва- мать, а то якраз захід сонця. Курва- мать 2, а то ше й кінь пасеться. Тож просто два фото, я не фотограф, та здається, вийшло +/- :

Ну хіба не красень?!

Та повернемось до теми допису, бо все одно викласти це все в один пост буде складно ☺️

На наступний день ми поїхали підкорювати вершини і почалась наша подорож з підйому на Драгобрат. Я багато про це чув, але ніколи не бачив, тим більш не їздив. Проставив маршрут, ось повернув з асфальту і бам! стоянка "таксі" на вершину. Патрол, патрол, патрол, патрол, уаз, патрол, газон(?), цікавоо. Запитав у мужичків на лавці, чи правильно їду, кажуть "так, став машину, сідай в уаз.." 😂 

Ага, думаю, конешно, оце я приперся сюди з поніжайкою і задньою блокою, щоб підніматись на УАЗіку.

 "...я швидкість. Я страх. Я сила. Я потужність. Я Пассат з номерами АТ, що має бути першим на цьому треку!"   - мабуть так думає кожен місцевий водій, що зустрівся мені під час підйому 😅 Ну правда, судячи з обганяючих мене бусиків, жиг і інших седанів - ловив кайф від підйому тільки я. А я що? Включив собі понідаєчку, щоб трансміссія не грілась так сильно і кочусь собі вгору. Кайф? Кайф! 

Загалом, до вершини Драгобрату ми доїхали без проблем (як і всі седани, що нам зустрічались). Далі - підйом до колиби "Перемичка". Там, здається, було три некислі підйоми, один з яких таки довів моїкінцівки до оніміння, бо ось- ось здавалось, що ми зараз покотимось назад, або навіть гірше - сповземо назад на даху. Машина в режимі ROCK (але нажаль, це не про музику😅) на цьому підйомі, встеленому камінням, під кутом, який здавався має десь 90 градусів, повзла десь зі швидкістю 2см на годину і чесно кажучи, я чекав що ось- ось я почую звук *металевий дзинь" - як розриває привід (в кращому випадку), але ні! ВИЇХАЛА!!! Святі яйця дракона, дякую всесвіту, ми виїхали! І сидіння під коханою дружиною сухе! Класс! ТААААК!

Блін, яка ж краса! Гарно! 

Тож, йдемо в Перемичку трохи підживитись - я чимось прохолодним, кохана ж - чимось алкогольним. Для неї обганяти фуру на трасі - це вже пригодла, а тут таке. Ну нехай, пий - пий, кохана, таким чином "сумна" Ольга перетворюється на "веселу" Ольгу, і ми їдемо далі!

Як же гарно! Гарно і водночас сумно. Чому? Бо я рагуль, який преться в таку красу на своєму "джипі". Ну і десь з таким же виразом обличчя на нас дивились всі піші туристи, які (на диво) спокійно нас пропускали, поступаючись дорогою. Сумно, правда. Якийсь парадокс. Їдучи в авто, я думаю про те, як же херово, що сюди пускають на авто 😅

Але ж як круто, їхати і бачити таке:

І то ще так- собі. Ну ви тільки подивіться, хіба не краса?

Так, словами це не передати, це треба побачити, відчути, вдихнути! І краще - пішки! Правда. На машині весело, але це не те. Пішки ти відчуваєш кожен грьобаний камінь тієї дороги, кожен підйом, спуск, кожен ковток води. Таааак, це воно. Але зараз ми в Jeep, тож їдемо далі!

Ну і про каміння - так, на машині ви теж можете відчувати каміння, особливо коли машина не має ліфта, але СЛАВА ВСЕСВІТУ - має металеві захисти майже всього днища. 

Ви ж розумієте, так? Камера - не передає. Що передає? Погляд дружини, коли ви сповзаєте днищем по черговому каменю, що стирчить з дороги!

Але ось ще трохи, і перед очима відкривається цей вид :

Святі яйця дракона, чи ж це не апогей нашої подорожі? (НІ) Але ми маємо спуститись до озера! Тааак!

Тож ми трохи відклонились від маршруту  і погнали спускатись до озера Герашаська. Чи Догяска, чи Ораті, фіг зрозумієш, господи боже. Нашо все так складно робити 😑

Отже, ми, як Колумб чи Марко Поло- обрали свій шлях. Шлях по синьому пунктиру. Вперед, до озера! ЮХУ!

Що ж, сказати, що авто тут не вистачало кліренсу - нічо не сказати. Я намагався іноді навіть трохи повідкидати каміння з дороги, але іноді те каміння там лежало довше, ніж я ходжу по землі, тож шансів було 0. 

І це я десь тільки тут усвідомив, що я х%й зна де в горах, а у мене немає запаски!111

Бляяяяя, але каміння дійсно багато, а я ще й зтравився, як справжній мамкин офф- роадер 😅  Так- так- так, страх перед порізаною покришкою in the middle of nowhere розблоковано! Спускались ми дуууууууже повільно, навіть понижена тут не вивозила, тож майже півгодини ми їхали на гальмах, а я (подумками, ну, мені так здавалось)) дякував своїй жадібності, що не зажала грошей на нормальні колодки і вони не попливли в перші 5 хвилин 😆

Десь так, чухаючи потилицю і кожен другий камінь, що стирчав посаеред проїзду - ми спустились!

ЮХУ!

Словами це не описати. Це блаженство. Цей погляд чуваків на Патролах, які возять до озера туристів за пару тисяч гривнів, не передати словами 😄

А ми тут, приїхали, на паркетнику 🙃 Відсмокчіть, бляха!

Сіли перекусити, благо, на газовий балон під підлогою багажнику так класно лягає компактний туристичний столик, а також газовий пальник (реклама за яку мені знову не платять, але штуковина дійсно гідна уваги!!!) дає нам змогу зробити собі супчик за 5 хвилин "не відходячи від каси". КААЙФФ!

Ех, гарно! Озеро потроху заростає якимось "бур'яном", на протилежному березі якісь тіпи влаштували двіж- паріж, танці, музика, всє дєла. Але якусь хвилину спокою витягти вдається. Клас. Гори. Сонце. Блудний пес просить їсти. Серйозно, звідки ти тут взявся?!

Трохи обговоривши маршрут з дружиною, чуваком на Крузаку, який привіз туристів, та зваживши, що вже близько шостої вечора (а я ще й тримаю в голові - ЗАПАСКИ НЕМА, ДЯДЯ!!) вирішили повертатись додому. Ну правда, я наче й не сцикун, але застрягти там було б не дуже прикольно. А нам же тепер підніматись, а не на холостих повзти донизу.

Що ж, задня блока, настав твій час!

Ну не те, щоб прям дуже треба було, але були там діагоналки, які мені здавались трохи "піднімаючими рівень адреналіну" в крові. 

    Так, ну ви ж всі розумні і вже знаєте, що камера не передає ні кута підйому, ні крутості кадру - але фото це - епічна епічність, потужна - потужність. ТАААК!!!

 Десь так ми і покотились догори, назад до Драгобрату, а там вже і спуск, тай додому спати в Микуличин за кайфовим півком і пити його в горах!111 ЄЄЄЄЄЄєєє!!

....мабуть дуже рано ставити крапку в цій історії, але до автомобільної тематики тут вже немає чого додати. 

Зустрівся тут з одногрупником, якого не бачив років 10! Оце так, виявилось, відпочиваємо разом та ще й дуже поряд. Від Дімона @bend  отримав у подарунок "винищувач" для свого "винищувача" ☺️ :

Міраж! З Франції! 

Гарно. Приємно. Дякую!

За той тиждень (випадково, правда 😀) було ще сходження на гору, висотою в 2061м, але це тягне на історію для блогу, ніяк не для бортжурналу.

Та в цілому, ми вже вдома. Київ. Проїхали 2к км і майже 40 годин за кермом. І ніразу я не пошкодував про свій вибір авто. 

На трасі - просто кайф. Так, мабуть, на шосейці було б значно тихіше, але я вже звик до АТшки, та й з асфальту я з'їжджаю частіше, ніж катаю по трасі. Запас потужності - просто космос! Розхід - мене повністю влаштовує. Я задоволений цим авто максимально! 

Що ж, пора вже закруглятись, бо звітують про вильоти бортів, дружина он вже знову пішла стелити за двома стінами. Welcome home! 

...