Бельсько-Бяла. Душа на природі.

Користуючись двома вихідними поспіль, вирішили обкатати нові синці і Soul, як такий, у першій подорожі. Нетривалій, бо, по-перше, зібралися лише після обіду, а, по-друге, через ранковий флеш бек після SMS від МНС Польщі із порадою підшукати сховище для своєї родини (через прийдешню грозу, звісно, що у українця може викликати лише сміх). Отже за порадою моїх колег вирішили відвідати канатну дорогу у сусідньому місті Бельсько-Бяла.

Звісно, туди і Доджем можна було поїхати, але ж «валізкою» зручніше, дешевше та спокійніше для мене (Соул на польських номерах і не виглядає як НЛО серед місцевого трафіку). Згодом виявилося, що і до парковки біля станції «колеї лінової»  Соул пасує значно краще.

Крім недобудованої парковки все довкілля по-польськи охайне і якісне: красива зупинка з красивим автобусом, красивим тротуаром та дорогою, красивими будинками навкруги і природною красою на бекграунді. І сама станція канатної дороги красива.

Маршрут канатної дороги до Шиндзельні, вершини Сілезьких Бескидів, має довжину 1810 метрів і підіймає кабінку на висоту лише трошки понад кілометр над рівнем моря. Така собі вершина, звісно, але краєвид непоганий: сілезькі гори на фоні, Бескіди попереду, річка під ногами, ліс навкруги і панорама Бельсько-Бялої десь позаду.

Та й хоч і не дуже високо, але достатньо, щоб не вижити, якщо що. Гондола повільно гойдається і час від часу мʼяко, як літак, здригається на напрямних роликах підпірних веж - до скарбнички вражень цілком підходить.

Білети коштували близько 1300 грн в обидва кінці для двох дорослих та дитини. В будні трошки дешевше, але, як на мене, все одно дорогувато. З іншого боку, це індустрія  розваг, в яку вкладені великі кошти, щоб зробити все якісно і сучасно, і, на відміну від наших традицій розпилювання, воно так і зроблено. 

До прикладу, сама гондола зразку 2017 року комфортна і затишна, втім почуття безпеки у моїй дружини все одно не викликала.  

Думаю, в старих кабінках, що нагадують оригінальний Fiat Multipla з 50-х, адреналіну  було б незрівняно більше:

Втім точно не більше, ніж від подорожі жахіттям зразка 70-х в парку Шевченка в Одесі, що попри в рази меншу висоту викликає цілий спектр емоцій (здебільшого негативних) і коштує ненабагато менше. 

На вершині Шиндзельні розташована оглядова вежа, заради якої ми туди і їхали, але під час підйому все ж таки пішов дощ. Сильний.

Отже скуштували піцу та каву у старій станції канатної дороги, що зараз перебудована в ресторан, вчергове здивувалися тому, що за наявності чотирьох «офіціанток» і такої ж кількості відвідувачів їжу все одно треба забирати власноруч, та поїхали назад.

 Спускалися в тумані і під дощем, що трошки зіпсувало ошатність видовища, втім через нижнє скло гондоли щось все ж можна було не лише розгледіти, а навіть сфотографувати.

Крім канатної дороги, вежі, готелю та ресторану в цьому місці є ціла низка велосипедних трас, а в самій канатці передбачена можливість транспортування велосипеду догори у вантажній гондолі. І це круто, бо покататися гірськими трейлами там напевно вкрай цікаво. Бо природа цілком природна і вкрай цікава щодо ландшафту. Це нам підтвердив і польський «саламандер», що йшов від кавʼярні до будки з морозивом вже перед автобусною зупинкою. Йому здається можна вірити:

Діставшись автівки, поїхали додому, дорогою заїхавши до спорожнілої парковки зачиненої на свята «Касторами», куди нам в кращих традиціях кримінальних екшенів привезли  речі з України, зокрема нові американські номери для Доджа замість вкрадених. Є чим зайнятися у вільний час, адже завтра теж вихідний, а цікавих ніштяків на завтра дотепер не було:

Поки чекали на курʼєра, трохи скористався незвичними обставинами. Непогано виглядає малюк:

Нудна траса стала ще нуднішою через дощ. Адже навіть на малочисельних ділянках із обмеженням 100 поляки вирішили не ризикувати та їхати 60 в кожній з трьох смуг, створивши величезну пробку. Отже заради зміни панорами зʼїхали до лісу попалити та посваритися. Насправді кросоверність Соула не має жодного стосунку до бездоріжжя, його кліренс дорівнює такому у пересічної автівки, а на цю поляну можна і на Lamborghini легко заїхати. Але хто про це знає? Формально місто, траса, гори, ліс - checked! 

Загалом, якщо абстрагуватися від гофри вихлопа, що здається доживає свої останні дні, про що сповіщає мерзотними звуками, Соул виявився чудовою автівкою для неспішних подорожей. Родині в ньому значно зручніше ніж у Доджі, а мені просто норм за винятком відсутності поздовжнього регулювання керма. Наразі без вагань вирушив би ним кудись подалі. Якби ще час на це знайти.