Польща. Тихе місто?

Отже Польща…

Шляхом до місця призначення, скориставшись першою протягом трьох днів відсутністю опадів, я вирішив провести обряд ініціації для Доджа. По-перше, дощі та комахи суттєво зіпсували красу Челенджера, а в моїй уяві ми мали туди не дошкандибати, натомість увірватися. По-друге, я банально скучив за мийкою, адже це для мене своєрідний релакс та можливість побути з автівкою наодинці, чого давно вже не відбувалося. По-третє, бруд жодним чином не пасував до чистоти в краси навколо. 

Отже, заїхавши до Панства Польського, я почав відстежувати «склеп» (тобто магазин)  для дівчат та «мийню самоходову» для хлопчиків. Майже одразу знайшов і те, і інше в одному місці. 

Це пересічна мийка самообслуговування десь посеред траси біля крихітного містечка. Мийка у порівнянні з нашими стара, бо напевно існує тут ще з часів, коли в нас такого дива ще не було. Тим не менш, отакий ландшафтний дизайн. Ні для кого в в вас одночасно для всіх. . Просто так.

До слова, коштують польські мийки відсотків на 20 менше, ніж в Україні при тому, що режим «осмос» тут є єдиним варіантом змити піну з автівки.

Треба лише звикнути до того, що на мийках нема режиму паузи, тож за кожний етап краще платити окремо. Такий порядок на всіх мийках, що я встиг відвідати.

Загалом ціни в Польщі після дивної Словаччини нас трошки заспокоїли. Різниця з українськими мінімальна і подекуди вона не на користь України.

Чиста автівка поїхала набагато краще (ви знаєте, як це буває), але не все одно не так швидко, як їде чиста автівка  з повним баком палива. Вже ввечері я це виправив. 95 Shell (хоч він тут і лише Е10) коштує трошки дорожче ніж у нас, приблизно 65 грн/л, але є заправки, де бензин коштує так само, як в Україні. 

Тим часом Польща зустріла нас автосалоном, який одразу продемонстрував, що ми приїхали куди треба. Не диво, звісно, але я вперше в житті побачив класичний Mustang,  Corvette та Chevy разом. 

Невдовзі ми дісталися до місця ночівлі в новому ЖК міста Тихи, що вразив нас вільним простором. Там, де в розумінні одесита мали б стояти 25-поверхівки із щільністю картопляних паличок в коробці McD, були охайні будинки з чотирма-п’ятьма поверхами і величезною парковкою між ними.

На першому поверсі перед кожною квартирою власний садочок, а в сотні метрів справжній ліс з оленями, що ночами легко можна зустріти під власним балконом.

Втім, місце для ночівлі - це добре, але треба ж щось поїсти. Соромно визнавати, але до гіпермаркету Gemini Park ми потрапили як жителі Кацапетівки до Лос-Анджелесу. Паркінг невеличкого містечка на 130 тис осіб насправді приголомшив мене, жителя курортного мільйонника, адже блукаючи цією спорудою я постійно думав про те, як буду шукати свою автівку, якщо забуду назву секції, де припаркувався. 

Втім, все звісно вийшло не так складно, тож то була звичайна паніка провінціала у столиці (яка іронія), а на виїзді на нас чекав файний Scat Pack Shaker в моєму улюбленому кольорі F8.

Як з’ясувалося пізніше, то була чеська автівка, натомість автопарк Тих вкрай нудний. Однак все одно то був непоганий промо тур.

Завдяки тому, що до Тих я приїхав за запрошенням мого колишнього сусіда і клієнта L.A.W. Station наступного дня нам вдалося оформити всі необхідні документи і навіть пощастило знайти квартиру на пару тижнів. В Тихах це зараз непросто, адже попит перевищує пропозицію. В цьому регіоні розташовані близько півсотні заводів включно із рідним для Доджа Stellantis, де збирають Jeep Avenger і низку Фіатів, зокрема Abarth. Це призвело до зльоту цін на нерухомість до космосу, але є і плюси, адже місто дуже стрімко розвивається. Аквапарк, гольф-клуб, купа гіпермаркетів, близько десятки парків із різноманітними розвагами від ролер-дрому до соляних веж і чистота, порядок, охайність повсюди. І простір!

Аж не віриться, що нещодавно Тихи посідали восьме місце в списку найпотворніших міст Польщі, і загалом шахтарська Нижня Сілезія вважається не найкращим регіоном. Oh, come on! Це польські Галі балувані. Нехай завітають до спального району будь-якого міста довоєнної України.

Для мене дотепер здається дивом, що ніхто нічого не краде, не ламає в не перетворює все навколо на смітник. А якщо це і відбувається (адже маргінальні довбні є повсюди), то це миттєво прибирають або лагодять.

Якщо тенісні столи та педальні лавки мені не стали в нагоді, то екскаватором в пісочниці я із задоволенням погрався.

 Квартира в центрі нагадала мені про моє життя протягом тридцяти років на Рішелʼєвській в Одесі. За винятком того, що за вікном знов-таки чистота і порядок.

Навіть те, що ввечері місто «вимирає», так нагадує наше українське сьогодення. Хоча й причини зовсім інші. 

Втім, навіть прокинутися зранку під звуки віддалених вибухів - не рідкість, адже на шахтах вибухівка - звичайна справа. Ностальгія, блд…

З парковкою тут все виявилося ще гірше, ніж вдома. Адже місць так само нема, і при тому будь-де не станеш, бо буде дорогий ата-та. Якусь пересічну польську чортопхайку ще можна кудись встромити, однак знайти місце для п’ятиметрової невисокої автівки в центрі - завдання з зірочкою. Вільних місць майже нема, а до того ж поляки паркуються зовсім не так, як я того очікував від Європи. Одна автівка на двох місцях із півтораметровими проміжками з обох боків - то нормальна практика. 

Втім, завжди можна знайти місце десь в трьох кварталах. Так незаично було йти нічними вулицями за автівкою, щоб її перепаркувати - автоматично розраховуєш час до комендантської години, обертаєшся на кожний звук… протягом тижня мені так і не вдалося подолати трирічні звички. 

На жаль, згадки про Рішелʼєвську не обмежилися архітектурою та атмосферою, бо одного дня, приїхавши додому та пообідавши, я вийшов на вулицю і побачив Додж припаркований на звичному місці, але… вже без номерів. Я багато чув про такі випадки з українськими автівками, з яких крадуть номери заради безкоштовної заправки (в Польщі спочатку заливаєш паливо, а потім йдеш по розрахунок), але не думав, що така доля спіткає мене потягом першого тижня перебування у місті, де, як мені сказали, можна навіть автівку не зачиняти. 

Спиздили, що характерно, обидва. 

Зателефонував до поліції, прийшов у відділок, протягом трьох годин оформлювали  справу. Здається, проблема невелика, адже в багажнику лежать довгі оригінальні таблиці, а спиздили «американські» дублікати. Але ж ні! Тут чомусь так не працює. Мої номери потрапили у розшук, через що користуватися автівкою мені заборонили. Треба міняти номери і не на такі самі, а на інші, тобто перереєстрація. 

-І як мені доїхати до України без номерів?

-Лафет!

-Чудово, блд.

Насправді у мене була ще одна версія мотивації поцупити мої таблиці. Завдяки своєму везінню я потрапив до міста, де дуже активні футбольні фанати місцевого клубу. А називається він [барабанний дріб. Тидинц!!!] 71 Tychy за роком заснування. Фанати тут дуже активні, адже я ще не бачив району, де б будь-яке вільне місце не було затеганп сакральним написом “GKS Tychy” або просто “1971”.

Версія із фанатами була найбільш ймовірною, ба більше мої літери ТМ - це ніщо інше як абревіатура від Tychy Miasto, тобто місто Тихи, що робить мої таблиці священним Граалем для будь-якого фанатично налаштованого вилупка. Але…

Два дні потому сусід приніс мені один номер о сьомій ранку прямо додому. Каже, що знайшов за кущами. Невже навіть шахраї та крадії тут такі благородні?

Тут треба зауважити, що сусід такий, що легко міг знати тих, хто вкрав номери. Тим не менш, упаковку пива та пачку цигарок він від мене отримав, бо це було реальне вирішення патової ситуації. Поїхав до поліції, сказав, що знайшов обидва номери, справу закрили. Лігалайз! 

Із засобами, що знайшлися у моєму бездонному багажнику, я швидкоруч зробив швидкозʼєми і протягом двох тижнів знімав номери після кожного паркування, адже втратити довгий оригінал взагалі не хотілося. Аж допоки ми не переїхали до іншого району.

Але ж навіть цей неприємний інцидент - ніщо у порівнянні з кайфом, який я відчуваю перманентно у цьому містечку. Не історична забудова, не памʼятки архітектури і не парки з фонтанами. Просто йдеш до якогось чергового району із новобудовами і око милується тим, як правильно тут все зроблено. 

Зрозуміло, що до гарного швидко звикаєш, і невдовзі я перестану помічати чистоту навколо, натомість на перший план випливуть інші недоліки Польщі, як то брак сервісу, вкрай лінивий ритм, нудьга тощо.

Проте поїздка до столиці воєводства, значно  більш великого Катовіце показала мені, що там я жити точно не хочу і парою годин потому змусила сумувати за своїм тихим Тихи. Максимально некомфортне і неприємне місто! Хоча й красиве, звісно, місцями. 

Але ж і в Тихах з Доджем були приємні моменти. До прикладу, отакий малюнок знайшли під двірником Челенджера у файлі з папірцем з номером телефону. Написав. Відповідь польскою була наступна: «це донька намалювала, їй 12. Дуже подобається ваша автівка, ми живемо у сусідньому районі».

Насправді, як цей випадок, так і попередній - рідкість. Адже здебільшого автівки тут взагалі мало кого цікавлять. Челік звісно притягує погляди, бо занадто контрастує із місцевим автопарком, але більше як просто дорога автівка (точніше та, що дорого виглядає). Українські номери в цьому контексті жодним чином не сприяють комунікації. Адже всім зрозуміло, що він куплений саме на податки громадян тої країни, до якої ти їдеш.  В даному випадку -  на гроші пересічного поляка.

Втім, то таке. Автомобільне життя Сілезії заслуговує на окрему розповідь, і для неї я ще зберу матеріал. Позаяк цей допис був саме про приїзд до Польщі, де ми почувалися, як сліпі на оргії,  наступним розповім про те, як він тут обжився. А у нього це вийшло краще, ніж у будь-кого з нас, бо крім вищеописаної крадіжки його життя точно змінилося на краще без всіляких «але».