Початок великої зимової подорожі

Як я вже згадував у минулому дописі, взимку в нас була наступна велика подорож. Діти з дружиною хотіли снігу, багато снігу і на кілька днів, а не кілька годин, але їхати в Альпи було б дуже тупо в розпал сезону. Тому ми вирішили зробити таку собі подорож Скандинавськими країнами. Через Данію на поромі до Норвегії, піднятися на північ до Осло і кілька днів зависнути там, а потім вже Швецією спуститися на південь і поромом повернутися спочатку на датську землю, а з неї іншими поромом вже на німецьку. Авто запакували і заправили бензином до повного ще 1го січня, а 2го о 8й ранку виїхали з дому. Спочатку задувся метаном до повного на найближчій до мене заправці по 45му автобану, якщо їхати на північний захід. Наступна зупинка відбулася вже для задувки біля Бремена.

Потім був трохи виїзд з маршруту на Фленсбург вбік - то дружина замовила гру малому перед НР, а фізичний магазин був майже по дорозі, тому вирішили забрати прямо звідти, щоб не чекати на доставку поштою 😃 І лише після цього ми заїхали у передмістя Фленсбурга, щоб ознайомитися з перлиною північної Німеччини і одним з найважливіших ренесансних замків у Північній Європі - замком Глюксбург. 

Цей замок на воді був осередком княжих ліній роду Глюксбург і тимчасово слугував як головна резиденція данського монарха. Княжий рід Глюксбургів, члени якого споріднені майже з усіма європейськими династіями, узяв своє ім'я від замку. Серед сучасних членів європейських монархів з цього роду можна виділити Харальда 5го - короля Норвегії, Маргрете 2га - датську королеву та іспанську королеву Софію. 

Замок 1583 р.б. став одним із 23х присутніх в стратегії реального часу Stronghold (Цитадель). Хто на початку нульових гамав за якийсь клан, той знає, про що я))) 

Після прогулянки територією замка ми вирушили власне до міста Фленсбург, де і було забройньовано житло. По дорозі ми зупинилися на хвильку у передмісті, коли побачили незвичну водонапірну вежу з 60х років минулого сторіччя. Це єдина в Німеччині водонапірна вежа, що має оглядовий майданчик!

Фленсбург - найпівнічніше в Німеччині місто земельного підпорядкування, що розташувалося на узбережжі гавані так званого Фленсбурзького фіорду впадаючого в Балтійське море. В Німеччині це чи ненайвідоміше для німецьких водіїв місто, адже тут сидить Kraftfahrt-Bundesamt (КВА) - Федеральне управління автомобільного транспорту. Саме ці скотиняки зберігають штрафну історію кожного водія на території Німеччини, саме вони роздають КВА номери (номер дозволу на експлуатацію), які ви можете знайти чи не на кожному неОЕМ легкосплавному диску зробленого для продажу на німецькому ринку. А ще тут відкрився перший в світі секс-шоп (1962й рік) та допрацьовував свої дні останній уряд Рейху (до 23го травня 45го). Як не крути - цікаве прикордонне містечко середніх розмірів. 

У зв'язку з тим, що зимові вечори настають раненько, то при денному світлі ми багато не побачили, а лише після файної вечері пішли розім'ятися центральними вуличками Фленсбурга. Походження назви міста, яке вперше згадується в 1248 році, досі не з'ясовано. Згідно з легендою, герцог Кнуд Лавард доручив лицареві на ім'я Флено побудувати замок на кінці фіорду, а назва замку й перейшла до міста, що виросло навколо нього. 

Кулінарні особливості Фленсбурга в основному включають страви, які також належать до північнонімецької, особливо Шлезвіг-Гольштейнської або датської кухні  До них належать, серед іншого: смажена картопля, лабскаус (картопляна страва з яловичиною та буряком), біла і синя квашена капуста, компот з червоних фруктів, шнюш (овочевий суп або рагу, в якому квасолю, горох, картоплю, кольрабі та моркву готують у молоці), рибна юшка, а також бутерброди з рибою.

Згідно з фленсбурзькою легендою Отто фон Бісмарк в 1864 році насолоджувався оселедцем у місцевого трактирника під час візиту на фронт у часи Німецько-данської війни. Корчмар, якого Бісмарк особливо хвалив за рибу, яку він готував, дав своєму оселедцю нову назву і відтоді значив його в меню як оселедець Бісмарка. Ми можемо тільки підтвердити - це найсмачніший рецепт солоного оселедця, який ми коли-небудь куштували)))

Наступного ранку ми поснідали, додулися метаном на останній заправці перед кордоном і поперли на північ. На кордоні датська митниця (чи то вже, мабуть, якось митникиня по-сучасному?) англійською поцікавилася в мене метою поїздки, доки я збирався думками, що їй відповісти, вона вже перепитала мене німецькою. Перевіривши наші документи та прослухавши мої плани на найближчі 1.5 тижні вона побажала гарної відпустки і відпустила з Богом 😀 Натомість Данія зустріла нас лапатим снігом, та таким, що за фурами було їхати нудно, а ліва полоса була настільки закиданою снігом, що не завжди вдавалося ходом безпечно прорізати сніговий килим 205ми шинами (нотка ностальгії по 155й зимовій гумі Г2, з якою ті снігові перемети давалися взагалі без зусиль). ЕСП лютувала, Гольф спливав потихеньку в праву полосу, але тим не менш я продовжував обганяти попутний транспорт, доки навігатор не попросив з'їхати з автобану, щоб ознайомитися з першою запланованою цікавинкою - замок Грам. 

Це колишній королівський замок, історія якого сягає 1232го року. Східне крило в даний час використовується для приватних резиденцій, а південне і західне крила часто використовуються для різноманітних громадських заходів. Поруч на розі двох вулиць знаходиться Будинок китів із 14-метровим скелетом кашалота.

Далі ми продовжили наш маршрут на північ і наступною зупинкою став замок Кольдінгхус. Його побудував у 1268 році король Ерік Гліппін на південному кордоні свого царства для захисту від герцогства Шлезвіг. У 1808 році Кольдінгхус повністю згорів, коли в ньому розміщувались іспанські війська. У 1976–1993 роках замок відновили повністю з використанням сучасних захисних матеріалів. Сьогодні тут функціонує музей, в якому представлені колекції меблів з XVI століття по теперішній час, предмети римської і готичної церковної культури, роботи ранніх данських живописців та ін., також проводяться тематичні виставки. 

Недалеко від цього міста я нагуглив замок Гіндсгавль - садиба та колишній королівський маєток і сімейний будинок, побудований в 1784 році за кресленнями Ганса Несса. У 1830 році поет і письменник Г. К. Андерсен відвідав Гіндсгавль, і, як повідомляється, він був настільки захоплений цим місцем, що порекомендував його своєму другові з такими словами: «... це недалеко від Міддельфарта, і в точці в саду там відкривається найкрасивіший вид на Фюн, я думаю, майже в Данії».

Після цього ми продовжили наш маршрут на північ і наступною зупинкою стала садиба. Нинішня головна будівля була побудована в 1845 році Мартіном Йогансеном Інгверсеном на місці старої.

Продовжуючи рух на північ ми зупинилися в Орхусі, щоб глянути на палац Марселісборг. Його спроектував та почав будувати у 1899му році Хак Кампманн на землях подарованих ютландцями знагоди одруження кронпринцу Крістіану та його нареченій Александріні Мекленбург-Шверінській. 7 червня 1902 року будівля була завершена і представлена ​​як весільний подарунок від народу Данії. Згодом королівське подружжя започаткувало традицію використовувати замок як літню резиденцію. Палац не відкритий для публіки, але відвідувачі можуть відвідувати сади палацу, коли королівська родина не присутня.

Наступною зупинкою стала садиба Ріструп. Трикрила головна будівля була побудована Тогером Реенбергом на початку 18го ст., але була перебудована як у 19му, так і в 20му століттях. Наразі части будівель використовується як ферма, а частина як готель класу "ліжко+сніданок".

Через півтори години ми зупинилися біля замку Воергаард. Замок бере початок від середньовічної садиби, яка увійшла у володіння монастиря Бьорглум під керівництвом лицаря Якоба Андерсена в 1510 році, а згодом була розширена до замку, оточеного ровом. Під час кількох датсько-шведських воєн замок неодноразово піддавався облозі в 17 ст. і тимчасово окуповувався шведськими військами. Тут зберігається сімейна колекція мистецтва родини Обербек-Клаузен, що має твори з власності французьких королів Людовика 14го і Людовика 16го. а також включає твори Гойї, Рубенса та Ель Греко. Воергаард відкритий для відвідувачів, а на його території проводяться середньовічні ринки та різні історичні реконструкції. 

Це була остання туристична цікавинка, яку ми побачили в той день, адже сонце на півночі сідає ще швидше, ніж в німецьких широтах, тому щось шукати подивитися вже не було сенсу та і сил теж. Принаймні у дружини з дітьми, адже після заселення я їх залишив в номері, а сам поїхав в Хіртсхальс в супермаркет, щоб набрати продуктів для приготування вечері. Спочатку в мене був запал пофоткати маяк та будівлі в центрі міста при нічному освітленні, але біля моря був такий сильний і пронизливий вітер, що я швиденько передумав, особливо, коли ледь не нахитнувся на льодовій глазурі, которою був вкритий асфальт... 

Єдине, на що мене вистачило, так це сфоткати залізничний вокзал і фонтан біля нього не виходячи з авто))) І взагалі, в той вечір я їхав неймовірно обережно, щоб не вилетіти кудись, звідки я самотужки не виїду не кажучи вже про фізичні пошкодження авто. Без знання місцевої мови, з сівшими телефонами, пустим шлунком... Та ну його))) До речі, метану майже вистачило проїхати всю Ютландію, але далі я всю подорож аж до першої метанової заправки в Німеччині їздив на бензині. Чому? По-перше, метан тут незрівняно дорогий у порівнянні до рідкого палива, а, по-друге, його вміст в природньому газі, що там продається, десь на рівні 80%, що у порівнянні з 100% на майже всіх німецьких заправках вбиває теоретично можливо паливну економію. 

Наступного дня ми хутенько зібралися і поперли в Хіртсхальс на паром, що за неповні 4 години мав нас доставити до новезького Крістіансанна. Для економії коштів квиток було куплено заздалегіть, а бронювати місця для сидіння я не бачив сенсу - десь та й приткнемося. 

Море було неспокійним і попри розміри парому інколи відчувалися хвилі на морі. Не скажу, що 4 години пролетіли як мить, але й надто нудно теж не було. Більшість часу ми провели на 7му рівні, де була велика дитяча зона і купа кафе. А так з малим я прочесав всі палуби вздовж і впоперек, де тільки відкривалися двері чи зупинявся ліфт))) Гадаю влітку, при файній погоді можна було б ще зависнути на відкритому дитячому майданчику, але взимку туди навіть немає доступу))) Ось так ми закінчили з мандрами Ютландією.

Далі буде 😉