Продовження великої літньої подорожі

Минулого допису я оповідав, що ми взялися за мету проїхатися сім'єю німецьким маршрутом казок. Отже, продовжуємо, і маємо маршрут наших переміщень на 3й день:

Почали ми з монастиря Гаїна - колишнього цистерціанського абатства в Гайні на Воррі. Зараз у готичному монастирському комплексі розташований центр соціальної психіатрії. Завдяки своєму готичному оздобленню церква є однією з найважливіших пам'яток архітектури високої готики в Німеччині. Монастирський комплекс оточений Стемфордським садом. Монастир засновано у 1144 році, а церкву почали будувати близько 1216 року. Попри незвичайний статус об'єкта сюди варто приїхати, ми навіть перекусили в місцевому кафе і затарилися різними смаколиками на гостинці.

Наступною зупинкою став Єсберг, де ми знайшли як і замок, так і руїни фортеці на найближчому пагорбі.

Фортеця веде свою історію від 12 ст., а під час Хессенської братовбивчої війни 1469 року її було взято штурмом та зруйновано... Так вона потихеньку розтягувалася населенням на будматеріали доки громада Єсберг не викупила його в 1964 році з приватної власності. З 1980 по 1987 рік руїни замку з фортецею та залишками палацу, підвалами та мурами були реставровані. Створено кільцеву пішохідну стежку, автостоянку, дитячий майданчик, музичний павільйон, санітарні вузли, баштові сходи та оглядовий майданчик. Замок вільний для відвідування з квітня по жовтень щодня з 9 ранку до 8 вечора, а ще з нього відкривається гарний вид на Єсберг і Келлервальд.

Далі ми поїхали до села Гільза, що має цілих 3 колишніх замки - верхній (16 ст.), середній (сер. 15го ст.) і нижній (кінець 17го ст.). Всі відреставровані і знаходяться у приватній власності.

Після цього ми направилися до курортного містечка Бад Цвестен, але по дорозі побачили вежу на пагорбі і під'їхали роздивитися, що то воно там є. Замок Льовенштайн було закінчено у 1236му році Вернером II фон Бішофсгаузеном. З появою вогнепальної зброї замок втратив своє стратегічне значення. Наприкінці 16 ст. володарі замку переїхали до своїх маєтків у цьому районі, і замок почав занепадати. Залишки мурів законсервовані, а вежа капітально відреставрована і відкрита для відвідувань.

На зворотньому шляху помітили палац Оберурфф, що був побудований в 1877 році принцом Філіпом Ганау-Горжовіце. Зараз тут інтернат при Сільській асоціації християнської молоді Німеччини.

Замок Цвестен побудовано в 1782 році як репрезентативний маєток Гессен-Кассельським майстром-мисливцем Вільгельмом Тройшем фон Буттларом. Зараз тут облаштовано готельний комплекс.

Бад-Вільдунген - невелике містечко зі спа-центром і оздоровчим курортом, вперше згадується близько 800го року. Під час полювання на відьом у Вільдунгені з 1532 по 1664 рік жертвами судів стали 78 осіб. Про ці події нагадує троянда та меморіальна дошка на стіні міської церкви. Починаючи з 1938 року, у Бад-Вільдунгені було побудовано понад десять бункерів, оскільки верховне командування Люфтваффе мало бути передислоковано в місто, яке також здавалося придатним для розміщення лікарні на базі курортних клінік.

У центрі старого міста знаходиться протестантська міська церква 14 ст., зведена в стилі пізнього бароко.

У розкішній необароковій будівлі схожого на замок готелю Фюрсенхоф, збудованого у 1902 році, розмістилася клініка мережі лікарень Асклепіос.

Замок Фрідріхштайн веде свою історію від 1200 року, коли граф Фрідріх Тюрінгійський, який став через одруження графом Вільдунгена побудував готичний замок на горі. У 1663-1669 його було перебудовано на основі симетричної моделі французького бароко. Навесні 1921 року Хессенська гірська асоціація влаштувала в замку молодіжний гуртожиток. У 1930-х роках на території замку був створений навчальний центр НСДАП. Протягом цього часу Герман Герінг кілька разів гостював у замку Фрідріхштайн. Після 2ї СВ замок перейшов у власність землі Хессен і сьогодні тут знаходиться філія Хессенського державного музею в Касселі.

Наступною нашою зупинкою став Фріцлар, який фігурує в сагі про св. Боніфація та дуб Донара. Культурна асоціація міста у 1999 р. подарувала статую і, на якій зображено святого Боніфація, який рубає Донарський дуб. Не всім це сподобалося, адже це символізує примусову христианізацію Німеччини. В даному випадку мова йде про плем'я Каттів (від якого між іншим і походить назва села, де я осів зі своєю сім'єю), які на час життя св. Боніфація ще не прийняли християнство. Так у 723му році Боніфацій заручившись підримкою племені Франків, які вже були християнизовані за 2 ст. до тих подій, наказав в присутності численних Каттів зрубати дуб германського бога Данара (німецький Тор), що був одним із найважливіших германських святилищ, щоб довести безсилля старогерманських богів. Методи християнізації корінного населення у всьомі світі виглядали однаково...

На захист Боніфація варто зауважити, що він не тільки забрав, але й дав людям символ нової віри. З його подачі у 732 році з'явилася церква та монастир св. Петра, що згодом переродилися у теперішній собор св. Петра. Собор Фріцлара є однією з найбільш важливих в історичному та архітектурному відношенні пам'яток північного Хессена. У 2004 році папою Іваном Павлом ІІ собор був підвищений до рангу малої базиліки.

Власне рік будівництва церкви і є першою письмовою згадкою про місто Фріцлар. Ратуша є найстарішою офіційною будівлею в Німеччині, згадана в документі у 1109 році і використовується за своїм призначенням й по сьогоднішній день. Тут є кам’яний рельєф святого покровителя міста св  Мартіна 1441 р. Багато міських будинків, особливо навколо ринку, датуються 15-17 століттями та були ретельно відреставровані за останні півстоліття.

Францисканський монастир Фріцлар був освячений у 1244 році. Велика готична монастирська церква, завершена приблизно в 1330 році, була придбана в 1817/1824 роках протестантським муніципалітетом, який був заснований кількома роками раніше, і відтоді є протестантською міською церквою, тоді як у монастирських будівлях, що залишилися, зараз розташовується сучасна лікарня.

Міська стіна, довжина якої становила приблизно 2,7 км, з висотою стін від 7,5 до 10 м і товщиною в основі в середньому 3 м, була забезпечена вежами в стратегічних місцях і зміцнена заборолами кількох місцях. Вона була розібрана після семирічної війни за наказом французьких окупаційних військ (2/3 висоти розібрали). З колись 23 оборонних веж десять досі стоять лише 10 веж 12–14 ст. серед який виділяється "сіра вежа" 13го ст.

Коли ми відвідували це місто, там проходив Кайзер-фест зі середньовічними стравами, смаколиками, питвом, гуртами на кількох сценах, навіть дитячі забавки і ті були відтворені як у часи середньовіччя! Дуже багато відвідувачів мали відповідне вбрання... Просякнувшись неймовірною атмосферою ми зависли на фесті до сутінків, а тоді вже попхнули додому. Наступного ж дня в нас вималювався наступний маршрут:

Почали ми наш маршрут з колишнього мисливського палацу Ваберн, збудованого в стилі бароко у 1704-1707 рр. Також його назвають замком Карлсхоф на честь його засновника ландграфа Карла Хессен-Кассельського. Цей маленький палац не оминули своєю увагою в різні часи Вольтер, Кнігге, Ґете.

Далі по маршруту ми побачили руїни замку Альтенбург. Замок був, ймовірно, першою резиденцією графів Фельсбергів (Велісберків), вперше згаданих у 1060 році. Руїни замку досі є приватною власністю родини фон Бойнебург і не відкриті для відвідувачів. Оглянути його можна лише раз на рік на дні відкритих дверей.

Фельсбург (нім. "замок на скелі") біля одноіменного села веде свою історію аж з 11го століття. Зараз замок належить землі Хессен і знаходиться під наглядом адміністрації Державних палаців і садів Хессену.

Далі ми припаркувалися в центрі міста Мельзунген. Тутешній замок - будівля в стилі пізнього везерського ренесансу, що була побудована між 1550 і 1557 роками ландграфом Вільгельмом IV Гессенським як мисливський будиночок для свого батька, ландграфа Філіпа Великодушного. Сьогодні тут розміщується податкова служба округу Швальм-Едер і окружний суд Мельсунгена. 

Біля замку знаходиться бронзова композиція Гензелізель - дівчинки-пастушки гусей. Історично ця жіноча фігура в поєднанні з домашніми гусьми була популярним мотивом серед художників, вираженим у скульптурах і картинах. Дівчина-пастушка також є головною героїнею казки братів Грімм "Принцеса-гусівниця".

Взагалі Мельзунген доволі старе місто - перша письмова згадка датується 802м роком. В центрі цілі фахверкові вулички:

Міська церква Мельсунгена - є однією з найстаріших будівель міста. Церковна вежа походить від романського попередника нинішньої церкви з 1230 року, нинішня нава була завершена в 1420 році.

Бартенветцер (дроворуб із сокирою) - є символічною фігурою жителів Мельзунга. У середньовіччя більшість жителів міста заробляли на життя лісозаготівлею. Дроворуби щоранку ходили до лісу з "бородами" (середньоверхньонімецький термін для сокири), щоб рубати дрова. На мосту Бартенветцер вони точили "бороди" в м’якому пісковику поруччя. Сліди цієї діяльності можна побачити й сьогодні в глибоких круглих виїмках на огорожі мосту. 2 бронзові фігури лісорубів ми знайшли в місті.

Нагулявшись та пообідавши у місті ми рушили далі і наступною зупинкою став монастир Гайдау - це найкраще збережений цистерціанський монастир у Хессені з точки зору його структурної цілісності. Заснований у 1235 році і розпущений у 1527 році із приходом Реформації у Хессен. У середині 14го ст. монастир Гайдау став не лише інтелектуальним і культурним центром, а й економічним центром.

За лічені кілометри Гольф вмостився на парковці перед замком Шпангенберг. Першим задокументованим власником замку та міста Шпангенберг був лицар Герман фон Треффурт (1235). Спочатку готичний комплекс спочатку був замком , потім фортецею , мисливським будиночком, в'язницею, лісничим училищем, а зараз це готель і ресторан.

Від Шпаненбергу ми трохи від'їхали і зупинилися в містечку Хессіш-Ліхтенау. Це місто фігурує в казці Пані Метелиця. Тут їй навіть створено власний музей в центрі міста. 

Відносно небагато старого міського пейзажу Ліхтенау збереглося через кілька великих пожеж. В центрі окрім звичних фахверкових будинків виділяється хіба що готична протестатнська церква 14го ст.

Далі по маршруту в нас було курортне містечно Бад-Зоден-Аллендорф. Історичне подвійне місто розташувалося по обидва береги річки Верра, яке протягом багатьох століть, починаючи з середньовіччя, отримало свою важливість і багатство завдяки видобутку солі з розсолу. У 19 ст. видобуток солі було припинено і місто стало курортом. Старе місто Аллендорф – це гарно збережене фахверкове місто, тоді як Бад-Зоден характеризується, перш за все, спа-центрами та технічними спорудами колишніх соляних заводів, наприклад градирнею.

Бад-Зоден-Аллендорф розташований прямо на кордоні з Тюрінгією і майже в географічному центрі Німеччини. Понад 1000 років, тобто аж до кінця 19-го століття сіль добували з ропи в котельних цехах. Розсіл видобували з родовища під містом. Скасування соляної монополії в результаті приєднання до Пруссії в 1866 році призвело до падіння цін, що призвело до відмови від виробництва солі. Востаннє сіль видобувалась у 1906 році. Паралельно із занепадом солеварні було відкрито цілющу дію ропи і розпочато будівництво лазні (1881). Однак із реформою охорони здоров'я Зеегофера в 1990-х роках кількість процедур також скоротилася і зараз місто покладається на туризм.

Седерські ворота, в яких розташований музей солі, колись були єдиним доступом до солеварні. Це було призначено для захисту від контрабанди солі з контролем у воротах, що, враховуючи колись високу вартість солі, було серйозною проблемою. Відповідно, у надбрамній будівлі також містилася в'язниця.

Готичний головний корпус церкви св. Круциса датується пп 14 ст., вежа 15 ст. Церква була сильно перероблена, особливо всередині, після серйозних пошкоджень під час Тридцятилітньої війни.

Містечко фігурує у казці про пані Метелицю (там де про Золоту Марію та Злу Марію). В самому цетрі теж можна знайти кілька казкових персонажей.

Далі по маршруту в нас був замок Людвігштайн. Замок був побудований влітку 1415 року під керівництвом ландграфа Людвіга I Хессенського для захисту спірного кордону з Айхсфельдом у графстві Майнц і замком Ханштайн у Майнці. У 1933-1945 тут був тренувальний табір Гітлерюгенда, а після 2ї СВ знову став молодіжним замком-хостелом.

Садиба Верлесхаузен в нас не була запланованою до відвідування, але її боковим поглядом зловила моя дружина і ми під'їхали ближче, щоб ознайомитися з будівлею. Замкова садиба, побудована в 1556 році після пожежі на середньовічних руїнах. 

А їхали ми власне до замку Ханштайн, точніше його руїн. Територія навколо Ханштайну була старим кордоном між саксами на півночі та тюрінгійцями на півдні, тоді як землі на захід від Верри вже перебували під сильним впливом Франконії. Замок Ханштайн було вперше згадано в «Переказах» (записки про пожертвування) монастиря Корвей за 9те ст. Замок був частково зруйнований шведськими військами під час Тридцятилітньої війни і з тих пір більше не відновлювався.

Наступна зупинка відбулася в невеличкому містечку Вітценхаузен. Місто відоме на всю країну як важливий район вирощування черешні. Територія вважається найбільшою закритою зоною вирощування черешні в Європі. Щороку в липні відзначається Кесперкірмес (черешневий ярмарок), де обирають черешневу королеву.

Замок Берлепш став останньою туристичною атракцією, яку ми відвідали в той день. Арнольд фон Берлепш побудував цей замок у 1368-1369 роках. Зараз тут є готель, ресторан, можна замовити екскурсію замком - як то кажуть, будь-який каприз за ваші гроші 😀 Завдяки своїй доглянутості та фотогенічності замок неодноразово потрапляв в кадр різних фільмів.

А Гольф тим часом розміняв 247000 км.

Пробіг 247000 км.