Фарбування у польоті.

Попри те, що моє  гаражне фарбування начебто закінчився успіхом, час показав всі вади такого фарбування. Під час змивання бітуму за допомоги мого улюбленого Decabit від К2 лак, нанесений з балону, частково змився. Цей так званий кузовний ремонт від самого початку вважався тимчасовим рішенням, але халепа сталася взагалі не на часі. 

Маляр, з яким я домовився перефарбувати низ переднього крила та кромку задньої арки, сказав, що на цю роботу йому потрібен один день. Але цей один день через низку причин не вдалося знайти протягом півтора місяця. Зважаючи на необхідність їхати до іншого міста, я змирився з тим, що фарбувати доведеться вже там, аж раптом…

До виїзду півтори доби, і я отримую дзвінок:

-Алло, я готовий тебе завтра прийняти.

-Мені виїжджати післязавтра зранку.

-Ох… Ну… Тоді… Привозь сьогодні. Автівка чиста?

-Чиста. Їду!

 …

Звісно вона не була чиста, натомість через погоду та брак часу була брудною, як ніколи до того. В моїх планах було помити Challenger безпосередньо перед виїздом, а фарбування в тих планах не було взагалі.

Півтора дні, протягом яких я мав зробити кілька десятків справ, більшість з яких вимагала надійної автівки - лише абсолютно неадекватна та безвідповідальна людина пішла б на таку авантюру за таких умов. Тож я пішов, і попри катастрофічний цейтнот рушив на мийку.

-Алло. Тут фарба твоя засохла. Проїдь через підбір і привези мені фарбу.

-Ага, ОК.

Фарбу підібрали за допомоги спектрометру (чи як його там кличуть), привіз її разом з  Доджем до маляра і раптово отримав на заміну чудовий Chevrolet GTi в користування на наступний день. Лише за 300 гривень + паливо, на що були обʼєктивні причини…

Sens був насправді жахливим: МеМЗ чихає, смердить та троїть, підвіска вбита, гальма погані і лише задні, рульове розбите, салон розтрощено, з приладів працює лише спідометр, глушник прогорів, куліса роздрочена, в салоні тхне, пластик салону відпадає, на половину багажника балон ГБО, фари світять в небо китайськими LEDами, сходження шкандибає, колеса б’ють - типова бричка з-під стрітрейсера-таксиста.

Не кращий вибір для термінових вантажоперевезень, але все одно не ногами:

І начебто я все встиг, в запасі півгодини, і Додж встигають зробити, аж раптом:

-Купи кліпси для порога, всі зламалися.

Лечу на трьох циліндрах в магазин автокріплення, знаходжу кліпси, купую всі вісім штук і ще стільки ж на інший бік про всяк випадок. 

Вже на чотирьох смердючих горщиках (бо прогрівся і задимив) лечу за Доджем. Встигли!

В той момент мені на мить здалося, що я зробив неможливе, і на цьому пекельна гонка фінішувала. Аж як я помилявся! І тонкий шар лаку на лобовому склі, скрізь який мені довелося б роздивлятися кожен з 720 км дороги вже з ранку, - не найбільша проблема. Адже скло я відмив, а про решту в наступному дописі. Хоч там як, а з фарбуванням це все вже не повʼязано. Тож одною проблемою менше.