Нам випало жити в надзвичайно важкий час. Стрес став незмінним супутником нашого життя, незалежно від того, хто ми та де ми. Тиск на психіку вже давно такий, що люди ламаються, не витримують, й далі буде лише гірше. Мені здається, що дуже скоро образ героя нашого часу буде являти собою воїна-ветерана з психічними розладами та фізичними вадами, який після повернення з одного поля бою опиниться на іншому - в соціумі, який його буде боятися та намагатися виштовхнути. Проблема ця не нова й давно описана в літературі, висвітлена в кіно та оспівана в музиці, але від того менш важливою для нас вона точно не стане. Особисто я не маю віри в те, що держава зможе впоратися зі своїм завданням та забезпечити цим людям реабілітацію, підставити плече, підтримати так, як вони того достойні. Принаймі зараз в нашому тиловому (хвала Богу!) місті все частіше я бачу підтвердження своєму песимістичному баченню. Кинуті на призволяще військові після поранень ходять по місту з ненавистю та болем в очах, виплескуючи весь свій гнів на містян. Навіть моїй тещі одного разу дісталося в тролейбусі. І от одного буденного ранку дісталося й мені. Мені, та ще принаймі шістьом таким же, як я - автолюбителям, чиї автівки ночували припаркованими на вулиці біля їх будинків.
Вийшовши зранку з дому, я мав намір рано поїхати на роботу, щоб встигнути швидше повернутися додому до доньки. Того тижня через повідомлення про замінування нашої школи навчання перенесли в онлайн режим, а за графіком світло мали вимкнути прямо під час уроків, тому мені було потрібно бути вдома, щоб швидко переключити живлення квартири на безперебійник. Вночі падав сніг й машина була трохи запорошена, а я трохи заспаний, того я протер вікна, завів двигун та за декілька хвилин рушив... і одразу зрозумів, що машина не їде. Став на декілька метрів нижче прямо перед пішохідним переходом, порушуючи ПДР, але їхати кудись далі було практично неможливо. Вийшов з автівки і побачив, що два правих колеса повністю спущені! Одразу закралася думка про навмисне хуліганство, але від того не легше. Дістав з багажнику компресор (для підкачки коліс 🥲) та почав накачувати заднє. За декілька хвилин я почув свист повітря і знайшов велику продовгувату дірку від леза ножа в боковій стінці шини.
Переднє колесо накачувати мені перехотілося, тому я прийняв рішення перекрутити всі колеса на літні. Подзвонив куму з проханням про допомогу, і він як завжди відгукнувся. Приїхав та підмінив мене біля автівки, а я побіг додому перевдягатнутися та взяти підкатний домкрат та трищітку. Коли повернувся, то кум з нашим колегою зварювальником Василем вже курили над моїми літніми колесами, які вони встигли привезти на нашій робочій Dacia Dokker. Поки мене не було, вони обійшли вулицю та нарахували сім автівок з порізаними колесами! Від цього мені стало легше - принаймі я зрозумів, що це не була чиясь особиста вендета. Моя автівка стояла на спуску прямо перед пішохідним переходом, тому вирішили спуститися ще трохи нижче на рівне місце, щоб було зручніше перекручувати колеса. Став прямо біля драмтеатру на видному місці, ляг на гумовий коврик з Dokker'у та почав піднімати машину й перекручувати колеса.
Треба було бачити обличчя водіїв, що проїздили повз! Я відчув себе як мінімум Святим Миколаєм, який приніс в цей буденний ранок людям трішечки щастя 😁 Василь слушно зауважив, що люди не розуміють всієї глибини цієї картини, інакше вони б раділи ще більше: думають, що йолоп на Мустангу вирішив перекрутити колеса на зимові з першим снігом прямо біля театру, а насправді він крутить літні 🤣
Поки я крутив колеса та мочив ноги в калюжах, до нас підійшла якась незнайома дівчина та запитала, хто власник Мустангу. Я відповів, що автівка моя, й вона мені сказала, що вчора ввечері бачила, як чоловік в пікселі з бородою схожий на військового ходив по по цій вулиці з ножем лякаючи перехожих. Коли люди розбіглися, він почав різати шини на автівках, які були припарковані на його шляху, та згодом пішов в невідомому напрямку. Мене ця інформація ще більш заспокоїла, адже моя автівка стояла прямо під камерою на будівлі поліції, навпроти через дорогу розташована ОВА, де також є камери, тому шанс зафіксувати та прослідкувати напрямок руху кривдника був доволі високий. Перекрутивши літні колеса, я загрузив зимові в пиріжок та хотів піти додому перевдягнутися. Аж раптом я почув звук компресора, подивився навколо і побачив чоловіка біля VW Passatt CC, який буквально щойно став на тому самому місці біля пршохідного переходу, де нещодавно стояв я. Я підійшов до нього і розповів, що зі мною сталося, що розповіла мені та дівчина. Він зажурився, зрозумів, що качати далі немає змісту та поліз в багажник за запаскою. Тут я побачив молоду жінку, яка ходила біля нас та уважно дивилася на Lexus RX, який був припаркований трохи вище прямо перед моєю автівкою вночі. Я запитав її що вона робить, і виявилося, що це її Lexus, і що вона ввечері бачила з вікна, як чоловік в військовій формі ріже ножем шини припаркованих машин та чула шиплячий звук. Вона навіть викликала поліцію, але на цьому все й завершилося. Після почутого ми з власником Пассату вирішили викликати поліцію та писати заяву. Патрульні приїхали швидко, але після того, як почули про чоловіка в пікселі, заяву приймати не хотіли. Згодом, коли вони побачили, що на вулиці ще стоїть достатньо багато автівок з порізаними колесами, вони згодилися. Я написав заяву та запитав, що далі? Поліцейські сказали, що зі мною зв'яжеться слідчий, який повинен буде зфотографувати наші пошкоджені шини. Забігаючи наперед скажу, що пройшло вже більше тижня часу й ніхто мені досі не дзвонив. Також я намагався якимось чином прискорити рух через знайомих в поліції, але отримав відверту відповідь: ніхто не буде займатися справою через те, що там фігурує військовий.
Шини ми з кумом того ж вечора відвезли на ремонт в "Резинку", і наступного дня я вже знову був на зимових колесах.
Бережіть себе, своїх близьких та свої автівки.
"Та якого хрєна ми там на вбитих корчах по гімнюках, а вони тут бач на всяких Мустангах і прочих Лексусах катаються! Ось вам за це!!!" І ножичком по шинам. А дехто і гранатку міг би.....
Це так, дуже спрощено.
Моя порада - ставте машини на охороняємих парковках.
Гадаю справ не в толеруванні військових які підозрюються у поршуеннях. А в тому що військовими займаються не поліціянти а ВСП.
І копам просто "нафіг не нада цей головняк" взаємодіяти з ВСП. Звичайний пофігізм "нам шо більше дєлать не..уй?"