Ключ до спокою.

Майже рік минув від моменту, коли я придбав для Доджа ошатний ключ та дав собі обіцянку наступного дня нарізати в ньому лезо. 

Втім, наступного дня щось не склалося до купи, і я нікуди не поїхав, але намір був настільки достовірно візуалізований, що протягом року я жодного разу не згадав про те, що леза у мене досі нема. Аж допоки не потрапив до місця, де з невідомих для мене причин ані keyless, ані абетка Морзе на кнопках брелока не мали жодного ефекту.

Танці навколо Челіка завершились раптовим успіхом, але пам'ять мою цей кейс освіжив, адже були всі передумови для того, щоб до автівки я навіть по-жебрацьки не потрапив.

Тож торічне "завтра" настало лише сьогодні - краще пізніше ніж ніколи. Одна з багаточисельних переваг нашої країни перед іншими країнами Європи полягає в тому, що в суботу зранку ти можеш зателефонувати відомому одеському Майстру Ключів із запитом "Бахрам, друже, а коли ти можеш мені ключ зробити?" і отримати відповідь: "приїжджай зараз".

Say no more! Куртка, кроси, їдьмо! А за двадцять хвилин після зустрічі  я вже повертався додому з новим лезом, що виготовлено по замку дверцят.

Уявляю, як би це виглядало за кордоном. PANIC!!!