[116] Road Trip у прифронтову область. Київ-Тростянець-Суми

Вітаю усіх!

Спочатку невеликий ліричний відступ:
Це дійсно величенький запис з купою фото, які розбавлені текстом та моїми коментарями. То ж раджу заварити якийсь час або щось міцніше перед читанням. Старався зробити його цікавеньким, передавши свої враження від поїздок, короткий погляд на життя прифронтової області і її окремих населених пунктів. Тут не буде якоїсь технічної інфи, та й в цілому, Ікс виступає тут більше у ролі хммм можливості... можливості подорожувати нашою прекрасною Україною. Дочитайте/додивіться, будь ласка, до кінця, буду вдячний за то😉

Пролог. Загальна інформація про маршрут.

Попередні подорожі були відносно короткі і слугували своєрідною розминкою для Ікса, якого чекав уже більш серйозніший виїзд на трасу. Причому, аж два рази за тиждень. Усі, хто мотається щоденно Київ-Одеса чи Київ-Львів не смійтеся, тут авто траси толком не бачило десь два роки😅
А їхати ми будемо у Сумську область - це та, що має цілих 560 км кордону з кацапстаном, межуючи з брянською, курською та білгородськими недообластями. Довший кордон має хіба що Луганська область (близько 800 км). І якщо у 2023 році військові дії на кордоні були не дуже активними, то от у 2024 усе значно посилилося, супроводжується обстрілами балістики та КАБами. Наприклад, за день до моєї поїздки атакували колону зерновозів. Це так, трохи лірично-географічний відступ для контексту. До повномасштабного вторгнення мені зустрічалися люди, які взагалі думали, що це область десь на сході України😑

Глава 1. Перша поїздка. Київ-Тростянець

02.09 рушаємо в дорогу. Маршрут там тільки один, якщо ви хочете їхати більшу частину шляху хорошими дорогами, а не їх напрямами😅

Виїхав о 16 з майже повним баком. Київ ще не встиг заморозитися у вечірніх заторах, тому проскочити на лівий берег можна відносно легко. Waze інформує, що прибуття у Тростянець буде під 21 годину. По проспекту Бажана зараз дуже класно їздити, адже він весь вільний, от би так було і без війни, еххх, мрії-мрії.

Швидко вискочили на наш головний трек України для замірів 0-200 та 100-200. Київ-Бориспіль має статус автомагістралі (знак 5.1 із ПДР), де максимальна дозволена швидкість сягає неймовірних 130 км/год. Таких доріг я знаю у нас лише дві. Друга - це Коротич-Дніпро, у нас має назву М29, і є частиною Європейського маршруту Е105. Ділянка ж до Борисполя хоч і має аж по 4 смуги в обидва боки, але у деякі дні завантажена по максимуму, що створює довжелезні затори на в'їзд у столицю. Але то був понеділок, і трафік мінімальний, я виїхав у ліву смугу, аби трохи попалити бензину😄

По Борисполю ж чи то у 2020, чи то у 2021 провели досить комплексний ремонт доріг та змінили конфігурацію багатьох перехресть. Додали там коротку смугу для лівих поворотів. Через це проїзд містом пришвидшився, як на мене. Та й нервових моментів поменшало, коли "найрозумніші" починають влазити у вашу полосу, адже, <оце так несподіванка>, на перехресті авто можуть їхати наліво. 

Після Борисполя починається спринт до Пирятина. Дорога тут дуже хороша, проблемних місць взагалі немає, та й ні в які населені пункти заїжджати не треба. Виставив на круїзі 120-130 - і погнав на розслабоні. Цікавий факт: на усій ділянці, а це десь 120 км, немає сильних перепадів висоти, ви їдете рівниною.

Пирятин є просто таки стратегічним місцем для їсти-пісяти. Думаю, дохід місцевого ОККО прямо колосальний, на рівні невеликого міста. Ще зі смішного пам'ятаю креативну рекламу місцевого сиру на білбордах: "Жовто-сирний логотип сир пирятин-фаворит!". Чомусь кожен раз, як проїжджав подібний, аж настрій підіймався, ахахах. 
Такс, зупинка на вищезгаданому ОККО. Спочатку треба долити витрачене паливо: далі по маршруту особисто перевірених АЗС немає. Ну і куди ж без кави, головне - знайти місце для паркування.

На все пішло десь півгодини, подальша дорога буде більш стресовою. Ділянка Пирятин-Лохвиця-кордон Полтавської/Сумської областей хоч і має новий асфальт, не забуває додати і складнощів водієві. В меню у нас: одна смуга у кожен бік; несподівані ями, які досить небезпечні для низькопрофільної 35/40 гуми; дерева, що щільно нависають понад дорогою, сильно зменшуючи оглядовість; повна відсутність узбіччя, з'їхати банально нікуди; ширина самої смуги відповідає європейським нормам і складає 3м (у нас же старі були 3.5-3.75м). Також не забувайте про потік фур, які іноді, наче спеціально, їдуть максимально близько одна до одної, додаючи гострих відчуттів при обгонах. Рекомендую, одним словом😉

Осіннє сонце уже готувалося заховатися за обрій, давши дорогу ночі, а ми потроху наближалися до Лохвиці.

Перед кордоном з Сумською областю є ділянка поганенької дороги, але техніка на узбіччі подає надії, що скоро там буде новенький асфальт, а доки доведеться стиснути зуби (і хребет) та й потихеньку проїхати то.

До Ромен дорога класна, як і після них. Погані ділянки навколо Недригайлова (як і у самому місті). Там якраз отой нанотехнологічний різнокольоровий асфальт. А він, гад, дуже підступний, вкритий латками чорного кольору і ти очима кожен раз намагається розрізнити, а чи точно це латка, а не яма. Пару разів досить різко довелося маневрувати, аби не влетіти в один із таких сюрпризів. В Сумському районі дорога ж шикарна: рівненький асфальт, не затерта розмітка, яка добре відбиває світло, також дуже багато різних стовпчиків та обмежень вздовж дороги, на яких також є світловідбиваючі елементи - це дуже сильно допомагає відчувати габарити смуги. 
Перед самими Сумами на круговому перехресті (глядачі каналу SRT точно повинні знати, за яке я кажу😉) звернув направо, та й поїхав трасою Суми-Харків. Далі у Тростянець без пригод доїхав десь о 21:30. Відразу ж дозаправив повний бак звичайного 95 на АЗС BVS.

Про саме місто виділю окремий абзац далі по запису. 

Глава 2. Боромля - полунична столиця області

Наступного дня виїжджаю на Суми, відстань там сміхотворно мала, щось близько 60 км. Дорога веде через село Боромля, яке у регіоні відоме своєю полуницею. У довоєнний час авто, що каталися трасою Суми-Харків закуповувалися у селян сезонною полуницею. За розповідями, у 20 столітті полуниця з Боромлі доїжджала навіть до Англії. Але 2022 село окупували ублюдошні кацапи, понасиравши скрізь, де тільки можна. Ще й до того ж скинули на центр села кілька авіабомб🤬🤬

Глава 3. Суми. Повернення у Київ

У Сумах провів півдня і під вечір треба повертатися у Київ. Місто хоч і не дуже велике, як для обласного центру, але свою атмосферу точно має (якщо відкинути фактор війни). Ага, є тільки один нюанс для тих, хто звик їздити з навігатором: тут може "відвалюватися" GPS, або ж кидати вас кудись на територію боліт, тому мінімальне знання доріг міста все ж бажані, то можете трохи поблукати😅

Дорога назад, як то кажуть, проходить швидше, не знаю, чому так, але особисто помічав таке не раз.

Отож, як тільки приїхав, відразу зафіксував середню витрату за усю поїздку (а це 1000 км) туди-назад. І N20 тут уже більше порадував, ніж при поїздках містом. 10.4л/100км вийшло.

Глава 4. Друга поїздка

А ми перемотуємо декілька днів життя і відразу опиняємося на старті наступної подорожі тим ж маршрутом. Але фотографії будуть нові, ахахахах.
Виїзд цього разу о 13 дня, то ж вся дорога повинна засвітла пронестися.

А це моє улюблене. Гонки равликів. Одна фура на швидкості 91 намагається випередити фуру, що несеться 90. І якби я усе розумію, вони мають повне право виїжджати у лівий ряд для випередження, навіть при такій малій різниці швидкостей, але ж, блін, таке відчуття, що інколи то спеціально роблять прямо перед тобою. І ти зі 120-130 км/год починаєш гальмувати і чекати...чекати...чекати.

О, а наступне автодорожнє рішення на наших дорогах я побачив у 2021. Перед в'їздом у населений пункт робиться штучна перешкода із коротким, але досить гострим поворотом. І усі мамкині гонщики на БМВ змушені знижувати швидкість, аби проїхати (ну або ж вилітають у відбійник). На питання, а що власне заважає їм відразу ж дати тапку у підлогу відразу після виходу з повороту, у мене немає відповіді😑

Глава 5. Тростянець

Як обіцяв вище, трохи більше про місто. Маючи сучасне та велике підприємство у вигляді шоколадної фабрики Mondelez, громада отримувала робочі місця та фінансову підтримку на розвиток різних проектів. Також місцева мерія проводила досить активну зовнішню політику, що також дозволяло залучати кошти у бюджет міста. У Тростянці майже щорічно проводили музичний фестиваль Схід-Рок та фестиваль музичної реконструкції Стара Фортеця. Крім того, є і вдале розташування на автомобільній дорозі Суми-Харків, а також з/д станція, звідки потягом можна дістатися у Київ чи на захід України. Місцева лікарня має дуже сучасні відділення. У майбутньому планувалося відкриття сонячної електростанції. Як бачите, місто розвивалося у міру своїх можливостей. Але тут 2022 і кацапи...

Тростянець повністю окупували у перших числах березня. Скоріш за все, кацапи початково не планували тут осідати, але просуватися у бік Києва змоги не було: їх колони, які йшли через сусідній Лебедин, знищили і потрібно робити перегрупування, поновлення запасів і т.д. На Харків дороги взагалі немає, адже міст через Ворсклу у с. Клементове був знищений. Суми успішно тримали оборону самого міста, то ж і туди кацапам пролізти ніяк. Вони осіли, і почали приходити повідомлення про перших вбитих людей, зруйновані та розкрадені магазини. У 2021 відрився харківський Посад, з якого спочатку винесли все, а потім і підпалили. Далі окупація шоколадної фабрики, площі біля з/д та авто вокзалу. Ще був обстріл танком лікарні. Повна срака, нічого і додати. Через евакуаційні коридори всередині березня частина мешканців змогли покинути свої домівки і вирватися у бік Сум та Недригайлова (саме там був наш перший блокпост), далі - у спокійну Полтавську область.
Від окупації місто звільнили 26 березня військові 93 ОМБ. Але наслідки перебування орків видні й дотепер. 

Глава 6. Дощові Суми

У Сумах погода трохи підвела і розпочався дощ, проте чекати його закінчення часу не було: потрібно швидко робити свої справи і повертатися у Київ. Такі от одноденні заїзди у місто, навіть з одноклубником @serhii_sumy не встиг побачитися😅 Повний бак залив на тій же BVS, там був 95 Pro.

Заключні фото з дороги назад:

Глава 7. Унікальна АЗС "Урожай". У Київ

Майже на в'їзді у Полтавську область організм попросив закинути у нього трохи холестеринного палива і так вдало на маршруті виявилась АЗС "Урожай". До цього я ніколи навіть не чув про таку, але щось тригернуло звернути саме туди. 

Місця для паркування вдосталь, є окремі місця для інвалідів. Позаду будівлі АЗС знаходиться літня площадка. 

Кава з кавомашини якості вище середньої: пити можна спокійно і навіть отримуєш якесь задоволення від того. Біля туалету є окрема кімната з душем. Цін не дізнавався, але не думаю, що щось космічне. У туалеті чисто, техніка від Dyson, і є усе, що потрібно, навіть гель для сидіння унітазу, ахахах - ну чесно, на багатьох АЗС ви бачили то?

Поїсти можна або всередині (ні, не туалету), або за літніми столиками, про які згадував раніше. Ми розмістилися всередині. Біля кожного столику є розетка та окремі USB гнізда для зарядки, що також приємно. Сосиски для хот-догу від Mr. Grill - смачні, мені подобаються🙂

Досить незвично бачити таку крутецьку АЗС прямо посеред поля, фактично. От за пальне нічого не можу сказати, адже до Києва вистачало і планував заправити уже там. Пізніше трохи прочитав в Інтернеті про Урожай. Виявляється, це - повністю місцева АЗС, яка належить власнику однойменного фермерського господарства. Ну і, відповідно, вона лише одна.

А от ділянка кордону Полтавської та Сумської областей, про зрізаний асфальт якої описував у першій подорожі, уже мала зовсім інший, приємний вигляд з новеньким чорним асфальтом😊

Ось хороший приклад сюрпризів, які можна вловити по дорозі Лохвиця-Пирятин. Для розуміння контексту: їдеш ти собі такий спокійно 90-100 км/год, асфальт класний, музичка грає, майже темно, особливо у оцих лісових тунелях, а тут бац, оце:

І це пощастить, якщо не буде зустрічного авто, яке буде сліпити фарами. Ясно що ніяких попереджувальних знаків про ремонт дороги перед цим не було. Про червоно-білі стрічки я взагалі мовчу. 

Далі без пригоди доїхав до Києва під 22 годину. Витрата цього разу склала 10.6 л/100 км.

Глава 8. Епілог

Що ж, можу сказати одне точно: поїздки наблизили час наступного планового ТО, ахахах. Взагалі хороші дороги тут десь зайняли 90% маршруту, що досить високий процент. Сказати, що десь я їхав прямо таки матюкаючи автодор - та ні. Так, є неприємні, небезпечні ділянки саме у нічний час, але чогось супер критичного я не помітив. Ото тільки позрізати гілки дерев, що нависають над дорогами Полтавської області - було б взагалі супер. А то зараз цим зрізанням займаються фури, і працюють вони без доплат🤣

Бажаю усім вдалих подорожей. І неважливо, чи це поїздка у сусідній район міста за хлібом чи на узбережжя Атлантичного океану, подивитися у містечку Назаре на найвищі у світі хвилі.

А я поки займаюся наступними записами з автозвуку, ахахах. Там є про що розповісти😏

----------------------------------------------------------------------
Дякую, що дочитали! Підписуйтесь, коментуйте, поширюйте