Шильди: фінальний штрих. В пошуках сенсів

Шильдами я фактично завершую зовнішній стайлінг проєкту. Але про них слід розповісти окремо.

Якось тут на drive.top я читав пост про те, що номер авто нашого колеги відображає рік заснування його улюбленої футбольної команди. Мовляв, людина любить приховані сенси. І в мені це дуже відгукується, оскільки сам вважаю, що дрібниць не буває. А шильди, зокрема, покликані дати відповідь на питання: Що це за авто? Про що воно?

Почну з основної і, здавалось би, найпростішої. Це власне шильда Ford. Коли я все це починав, то уявляв, що має бути оця:

Але складність логістики її отримання та ціна дещо охолодили цей запал. Перебравши кілька альтернативних варіантів, я вирішив, що найкраще — це перефарбувати рідну. З чим успішно впорались хлопці зі студії SS-tuning. Комбінація чорного матового та глянцевого покриття, на мій смак, вписується дуже добре.

Наступна — це шильда моделі. Деякий час я обирав між рідною Fusion та Mondeo, оскільки в авто багато інтегровано саме з Mondeo: передні фари, дзеркала з автоскладанням, панель приладів, жовті поворотники (яких немає в американських авто), тощо. Але все ж зупинився на Fusion, оскільки саме тут і починаються пасхалки, які створюють відсилки до прихованих сенсів.

То ж чому Fusion? Тому що в перекладі це означає "злиття, сплав, синтез", що і читається червоною лінією у всьому проєкті. Це злиття комфорту сімейного седана із зовнішнім стилем Mustang.

Далі - шильда комплектації. Довгий час у мене не було жодних шильд взагалі. І хлопці з тюнінг-студії переконували залишити так. Але мені ця ідея не заходить, оскільки створює в мене відчуття, ніби я щось приховую. Ну от якась така "буба" в голові. Але це вже давно і не Titanium.

Зрештою, робоча назва проєкту — GT-Line. Я описав її походження в першому дописі, продублюю і тут:

В цьому питанні зіграли роль два фактори:

1. Клас Gran Turismo/Grand Touring (до того, як маркетинг перетворив цю назву на гонку) — це автомобілі, призначені для комфортних та швидких подорожей автомагістралями. Зазвичай вони мають спортивну привабливість, потужний двигун та комфортний салон. Це така собі проміжна ланка між спортивними авто та лакшері, при цьому не надто втручаючись на їхню територію. Підвіска м'якша, ніж у спортивних, та й двигун тихіший. А зовнішня естетика — дещо спортивніша, ніж у представницьких. Тобто це машини не для треку чи "веселих стартів" на світлофорах по місту, і не для нічних дрифтів. Це комфортна, швидка та далека поїздка. Цього я і хотів досягти в своєму авто. Така собі атмосфера Route 66.

2. Тут підказав маркетинг самого Ford. Те, як вони позиціонують Focus RS (машина для ралі/треку); Focus ST (заряджена тачка для любителів агресивної їзди); Focus ST-Line (майже спортивний дизайн — закос під спорт). Отак і народився GT-Line. Це закос під Grand Touring та Mustang одночасно.

З цією шильдою була довга історія у спробах обіграти оригінальний шильд ST-Line від Focus, змінивши в ньому лише першу букву.

Намагались зробити на 3D-принтері, але так чи інакше виходило дуже погано. 

Зрештою, замовив металеву версію. Хоч вона і не відтворює всю рельєфність оригіналу, виглядає цілком достойно.

До речі, що цікаво, мене часто питають: "А що це за комплектація Fusion? Вона заводська?" І кожного разу мені кортить відповісти, що так. Але потім ловлю себе на думці, що таким чином знеціню всі зусилля, вкладені в цей проєкт. Ніби просто купив таку.

Остання пасхалочка...

Мало хто знає, що авто Mustang запозичує свою назву не стільки від здичавілого коня з прерій Америки, скільки від літака часів Другої світової війни P-51 Mustang. Силует першого Mustang 1964 року ніби натякає на той літак. Довгий капот, кабіна. Досить вдалий маркетинговий хід Ford. Хоча робочих назв було декілька. 

Я не можу поставити собі емблему з авто Mustang, хоч дехто так і робить на своїх Fusion.

Як на мене, це неетично і трохи безглуздо. Але я можу приховати сенс, змінивши його подачу і вигляд. Саме тому в моєму авто є тема літака.

Остання емблема має дуже непросту історію. Лише третя посилка доїхала до мене з далеких прерій Сполучених Штатів.

Дві перші губилися в дорозі і на складах пошти. Їх, мабуть, збивали, не інакше. І кожного разу це було очікування 1,5+ місяця.

Все, тепер фініш.