#9 Гідропідвіска, частина 2. Біль, страждання, ненависть, прийняття

Привіт всім, хто завітав на сторінку мого блогу. Поволодівши цим авто вже певний проміжок часу, я зрозумів, що нікнейм автомобіля пора міняти на фразу «вона тебе ви*бе  вилюбить».

І справа не в тім, що вона часто ломається, а в тім, що вона дуже часто любить мені 🧠. Недоцільність ремонту новими/оригінальними запчастинами, мала кількість їх у продажу, людей які взялися б за ремонт такого автомобіля, дійсно обтяжують володіння такого авто. Але ж тут діло в іншому. Стильне авто за купу грошей може купити кожен, а стильне авто без грошей/з обмеженим бюджетом, + вміти втримати його на плаву, самому не потонувши в боргах та чеках з СТО, при цьому залишаючись в здоровому глузді (сумнівно звучить, коли в 2024 купуєш авто з 5 літровим двигуном та «найнадійнішою» підвіскою з усіх, які тільки встановлювались на авто) підвладно не кожному. Але намагаючись надати життя «напівмертвому» звірові, постійно стикаєшся з необмеженою кількістю різного плану проблем, в результаті яких витрачаєш купу грошей та часу.

Наприкінці минулого бортовика про гідропідвіску, все закінчилось тим, що мені залишилось її відкалібрувати, що зі слів людини, яка займалась реставрацією, може зробити лише оф. дилер.

Ситуація так склалась, що 2 тижні після ремонту, я майже не їздив, а на СТО до офіціала, я записався у іншому місті, за 400км від місця проживання, обʼєднавши відрядження та візит на сервіс.

Не встигнувши відʼїхати від дому, перша ямка внесла корективи у мої плани. Пʼятниця, 19:00, всі працівники шинних сервісів збираються додому. Я ж без запаски, провести наступних 400км на 30 профілі, не мав наміру.

Примчавши на вже знайомий мені шинний сервіс, де мене вже впізнають по дисках, майстри ввійшли в положення, та взяли мого коня в роботу. 
40 хв роботи і диск як новий відновлений. 

Приїхавши в точку призначення, ледве встигнувши до комендантської, день успішно був завершений, оскільки добрався вчасно, і більше нічого не відригнуло. Наступний день - СТО.

Завітавши на сервіс, пояснивши, що треба зробити (а калібровка гідропідвіски - це не основна була проблема, проте про це вже в іншому пості), приступили до роботи. 

Для того, аби виконати калібровку, необхідно виконати тест «Родео».

Попри всі застереження майстра, який відновлював насос, що «ні в коєм случає нє дєлай родео, ано убьйот машину», все ж вирішили його виконати. Необхідність заключалась в тому, що при діагностиці був виявлений тиск, увага… ‼️ 22bar!! Karl!!! Щойно ж відновлений насос, клапана, та промита система.

Тест «Родео» вирішили виконати, щоб прокачати систему, може якесь чи повітря, чи ще щось продавити в системі.

При першому запуску тест не почався за браком тиску. Після того, як нажав на акселератор, оберти двигуна піднялись до 1500об/хв, перевірка все ж розпочалась, проте не на довго. За 5хв часу пішов дим, запахло гореним маслом. Під авто зʼявилась калюжа, а тиск в системі просів. І тут мої надії добитись результату згасали рівно пропорційно збільшенню масляної плями під авто

Вивішали авто на підйомнику, зняли захист, все в оливі, звідки тече - невідомо.

Пригаю за кермо, на «безкоштовний» атракціон, підіймають мене догори, запускаю авто, і вуаля, блок клапанів в зʼєднанні з трубкою не те щоб капає, а тече річкою😤😤😤

Дефектувавши трубку, оглянувши все ретельно, було прийнято рішення підставити шайбочку від форсунки з 611 двигуна, посадивши все на фумку.

Результат не заставив себе довго чекати, герметичність відновлено, датчик тиску на холостих замість 22 показує вже 90. Краще звісно, але не достатньо, для нормальної роботи авто.

Знизивши плечима, бо калібровку авто так і не пройшло, мене послали… до того, хто ремонтував насоса, пообіцявши, що якшо з насосом та системою буде все ок, то мені виконають цю процедуру без лишніх клопотів та зусиль. Ось так, проїхавши 800км на сервіс та назад, я повертаюсь додому ні з чим.

Знову звернусь туди ж, де мені все робили до цього, з актами оф. сервісу, та їх висновками, якось будемо вже виходити з тієї ситуації, бо кошти були заплачені чималі. Але все вже після того, як вирішу питання по електриці, про що я напишу згодом.

Історія продовжиться в третій частині, якою ж вона буде, я наразі не знаю, проте здається буде весело)

Володіючи 220-м, я багато їздив, не маючи часу ні на ведення бж, ні на ремонти і тд, авто радувало надійністю і невибагливістю, попри його не зовсім добру славу. Тут ж, при мінімальному пробізі «під мною», сипатись починає капітально, навіть коли стоїть, а стоїть вона більше ніж їздить.

Але жалітись немає чого, я ж не обрав шлях «мегана»(нічого проти меганів не маю), я обрав шлях некролакшері, яка постійно потребуватиме ласки і смазки.

Стиль не купиш за гроші. Я завжди знаходжу красу в дивних, недосконалих речах. Вони набагато цікавіші, адже мода зникає, стиль залишається, він вічний.