Остання подорож Турана до України

Отже, завантаживши власні шмотки, 4 колеса, крило, фару, коробки із запчастинами (така і така), коробку з фарами для кума на Полку і коробку з фарами на Б7 для харківського товариша по VW Club UA, гостинці друзям та родині, Туран був прогнозовано набитий до стелі.

Як на зло в вечір перед виїздом при повороті керма щось зліва почало дико скреготати. Вранці, коли я натягував в дорогу "свіжий" комплект коліс, глянув що до чого - обламався виток на пружині. Ну збс, ну вчасно... Добре, з Божою допомогою якось та і доїдемо до Києва, бо часу на пошук пружин та їх заміну вже просто немає.Т.к. події відбувалися ще 2.5 роки тому, то корона все ще лютувала в головах чиновників, які повводили різні обмеження в своїх країнах. На той момент туристичні подорожі були заборонені в Польщі, тому бронювати готель я навіть не намагався, а вирішив просто їхати скільки буде їхатися, а якщо стане вже зовсім погано, то з'їду покімарити на наступній стоянці. Я дуже переживав щодо швидкості стирання гуми, адже після аварії в мене були лише "місцеві" покатеньки і запасні 2 колеса завжди були із собою. Тут же ж я взяв комлект "живих" колес, щоб на них повернутися додому після ремонту. Отже о 16.30 в п'ятницю після роботи ми тільки виїхали. Спочатку я зупинявся приблизно кожні 50 км, щоб оглянути швидкість знищення задньої гуми. Т.к. нічого критичного я не бачив, то вже після 3ї зупинки ми просто спокійно їхали далі.

Завдяки кільком коркам та лише 105 км/год максимальної швидкості (такий я собі вирішив зробити компроміс між швидкістю руху та зношенням гуми на задній осі) та одній зупинці до півночі ми ледве виїхали з Німеччини. Дуже незвично так повільно їхати з одного боку, а з другого боку це мегалегко:) Їдеш собі своє весь час на круїзі, під'їжджаєш до фури, пришвидшуєшся до 120 на обгоні і знову їдеш свої 105 на круїзі. Повний розслабон, майже нічого не треба прораховувати наперед, хоч фільм включай собі :)

Попри неважкий маршрут, одну зупинку та голосно волаючий Раммштайн зі сходом сонця втома мене зморила, очі пекли і сльозилися, тому о 5й ранку я був вимушений стати покімарити під Краковом. Ну це я собі хотів трохи поспати, але через 5 хв. як я опустив спинку сидіння і зручно вмостився спати прокинулася моя донечка (а дитяче сидіння завжди за мною стоїть) і ніжкою чемно постукала в спинку мого крісла, мовляв, тато, а якого дива ми тут стоїмо :) Таким чином заснути я вже більше не зміг, але оці  півгодини із закритими очима допомогли мені відновити сили. Потім вийшов, погуляв трохи на свіжому повітрі і поїхали далі. Двигун навіть не встиг сильно вихолонути.

О 9.15 я заїхав на КПП в Шегинях і через 1.5 години виїхав звідти, тобто доволі таки швидко, але це завдяки малій дитині в салоні, що допомагає швидше заїхати на контроль з польської сторони. На українській стороні я вже знав які бумажки де брати, як заповнювати і кому віддавати їх. Головне для українців на авто з іноземною реєстрацією мати штамп в закордонному паспорті, що власник ТС стоїть на обліку в українському консульстві. А, у зв'язку з короную ми мали з собою мати свіжі ПЦР тести чи сідати в карантин, я обрав 1й варіант, наші тести на німецькій мові без проблем були прийняті нашими митниками. Таким чином на обід я вже заїхав на подвір'я до тещі :)

Вже в тещі я помітив, що на задніх колесах гума стерлася і навіть протерся вже й корд, як я доїхав я не знаю, але на 1300 км їх вистачило - рівно стільки до подвір'я батьків моєї дружини. В результаті ротації передні колеса переїхали помирати назад, а наперед пішли вже 2є з тих, що мають бути для справної ходовки (ну спереду ж я проблем з неправильним зносом гуми не маю). Наступного дня ми продовжили наш маршрут до Києва. В Києві на Туран спочатку чекала малярка, а потім і СТО для перебирання ходовки.

По дорозі заправився до повного на UPG і попхнули далі, далеко не заїхали, бо натрапили на подвійну аварію, через що рух транспорту неймовірно сповільнився через те і так не особливо широке місце:(

На кільцевій Києва нас зустрів кум і ми поїхали до нього додому, де і гостювали майже весь час в Києві :)