Ford A-series (Transit): справжній трудяга на службі порятунку.

У світі комерційного транспорту є машини, які просто виконують свою роботу, а є ті, що стають справжніми легендами. Сьогодні мова піде про Ford A-series (Transit). Заводський евакуатор, створений у добу, коли техніка будувалась на совість, він і сьогодні вражає своєю витривалістю, надійністю та характером. Цей трудяга не знає відпочинку — його покликання рятувати, тягнути, допомагати. Його власником є Сергій з Умані.

- Чи пам’ятаєте Ви історію покупки Transit?

- Звичайно! Як сьогодні пам’ятаю. Форд А-серії (Транзит) 1980 р.в. Він закривав прогалини між малими фургони та вантажівки середньої вантажопідйомності Ford, серії N і D відповідно.

Ця модель випускалась з 1973 по 1983 рік на заводах у Кельні (Німеччина) та поблизу Англії (в Ірландії).

Надійна, міцна машина на рамі — не те, що теперішні «банки з фольги».

Я пригнав його у 1990 році. Саме ця версія була першою серійною евакуаторною модифікацією, яка з’явилась у нас в Україні. Тоді це був справжній прорив — заводський евакуатор, який не треба було переробляти кустарним способом. З того часу — він зі мною, як вірний напарник.

- Це справді заводська комплектація!? Я шокований, гадав, що це перероблена кимось тут. Виходить, Ви перший власник цього авто в Україні?

- Саме так. За роки спільної роботи ми подолали понад 560 тисяч кілометрів. І це на рідному двигуні — 3.8-літровому дизелі, який ніколи не підводив у найважчі моменти. Тягнув, возив, рятував інших із найрізноманітніших ситуацій.

За ці роки об’їздив на ньому пів Європи. Бував у Бонні, Нейвіді, Кельні, неодноразово їздив до Криму, був у Білорусі, Росії, країнах Прибалтики, Молдові, безліч разів у Польщі.

Беру до 3 тонн вантажу — тягає легко. Вивозив джипи, легкові авто, буси з середньою колісною базою. В салоні 6 повноцінних місць, комфортне авто для будь-якої погоди. Взимку дуже тепло — стоїть три пічки, одна з яких автономна.

Раніше, коли ще не було МНС, доводилось працювати по-справжньому: витягав і зажатих, і навіть тіла загиблих з аварій. 35 років за кермом цього евакуатора — це ціле життя, і я побачив багато.

Мав у своєму парку три евакуатори — на 3.5, 5 і 6 тонн. Зараз лишився тільки цей — старий, перевірений боєць.

- Невже двигун і досі рідний і без капремонту?

- Та ні. З часом, звісно, техніка потребує оновлення. Нещодавно зробив капітальний ремонт і встановив новіше серце — 2.5 турбодизель з Транзита 2000 року. Підійшов ідеально, без жодних перепилювань чи «колхозу». Машина вийшла як нова — заводиться з півоберта, працює тихо, впевнено тягне.

Стан — робочий, справний, евакуатор повністю готовий до експлуатації. Вкладався завжди з душею — не для продажу, а для себе.

А от коробка передач залишилася рідною від 3.8-літрового двигуна — має чавунний кожух, а сам корпус алюмінієвий. Це 5-ступенева коробка з підвищеною передачею, на відміну від звичайної «прямої» в Транзиті. Вона значно міцніша та надійніша, повністю підходить по кріпленнях — встановлюється без жодних доопрацювань.

Кардан вал потужний, майже як у КамАЗа — довгий, бо база авто складає 4.20 м. Міст трохи "розвели", передня балка залишилась рідна — і вона набагато масивніша, ніж у серійного Транзита.

Після встановлення нового двигуна витрата пального знизилась: по місту приблизно 12 л/100 км, по трасі — 10–10.5 л/100 км. Для порівняння — старий 3.8-літровий мав 87 к.с. і був з фолькамерною системою. Нинішній мотор — із прямим упорскуванням: повернув ключ — і одразу працює.

Хоча двигун за об’ємом менший, по потужності і тяговитості він набагато кращий. У парі з рідною коробкою — просто ідеальне поєднання, тяга «знизу» чудова. Крейсерська швидкість — 75–80 км/год, але якщо потрібно, йде і 100.

Зараз стоїть стандартний міст, але в наявності є також швидкісний, хоча для евакуатора це вже не обов’язково — основне в ньому сила, надійність і витривалість.

- Ого, для наших доріг цього залізного коня більш ніж достатньо!

Давно вже продаєте? Люди хоча б цікавляться?

Розумію, зараз усім подавай «свіжого» турбо-Спрінтера — модного, але не завжди надійного.

- Люди шукають шару, але не розуміють, що це справжній робочий автомобіль на рамі. Кабіну повністю відновлено, і в чудовому стані. Авто повністю розбиралось до голої рами, кожен вузол перевірявся і збирався заново. Платформа нова, усе зроблено з розумінням і для довготривалої роботи.

Але що я бачу? Дехто взагалі пропонує обмін на якусь легкову машину — ну, вибачте, це вже дурість.

Зараз дійсно важко знайти покупця з грошима. Хтось дивиться на Газелі по 5–6 тис. доларів чи китайські варіанти по 6–7, але це все чермет, на сезон-два.

Цей евакуатор — для тих, хто розуміє, кому реально треба працююча техніка. Така людина приїде, подивиться, і, впевнений, забере. А за 3–5 тисяч — нехай стоїть і далі працює на мене.

Є новий техогляд на 2 роки, страхування, авто повністю на ходу — сідай і їдь.

А щодо тих «турбо-Спрінтерів» — то, вибачте, велосипед, а не евакуатор. Без рами, без тяги, з мінімальним запасом міцності. Це не для роботи, це для "показати". Тут же — рама, тяга, надійність.

Спрінтер — це максимум для легкової Таврії. А в цьому евакуаторі — кайдани, міцні мости, демферне зчеплення, усе зроблено для справжньої важкої роботи.

Є навіть табличка з технічними даними: повна маса — 5700 кг.

Для порівняння, у того ж Спрінтера — 3200 кг, а після віднімання ваги авто й платформи, на вантаж залишається 800–900 кг. То це що — не евакуатор, а іграшка?

Якщо потрібно, можу оформити все це як текст для оголошення або посту в соцмережах — підкажіть, куди саме плануєте публікувати.

- Насправді хочу сказати, що ваш Транзит справді виглядає дуже добре — особливо враховуючи його вік. Такі машини в нас — велика рідкість, а заводський евакуатор у такому стані, не побоюсь сказати, мабуть, лише у вас один.

Звісно, трохи шкода, що двигун вже не рідний і є деякі зміни — маю на увазі дверні карти, салон, задні ліхтарі — не зовсім оригінал. Але з іншого боку — це ж робоча конячка, а не музейний експонат. Вона ж працює, а не стоїть під покривалом у гаражі, як згадка про минуле.

Щиро дякую вам за те, що поділилися історією свого Транзита.

- Дякую. Я його продаю не тому, що щось не так. Просто мені вже 65 років, і далекі поїздки стали важкими. Час передати надійного «залізного товариша» у хороші руки, щоб він ще комусь послужив так само вірно, як і мені, новому власнику, який оцінить його по-справжньому.