Volkswagen Golf Variant (Mk4) ⌘ Silbern Wagen ⌘ AZD 1.6 2000

Я вас категорично вітаю, панове!

Так сталося, що я несподівано опинився у великій родині VAG.

Все своє автомобільне життя я володів радянською класикою Жигулів, яка стала частиною мого життя. Машиною, яка з недавнього часу стала світлою пам'яттю про батька, та майже 5 десятків років служила нашій сім'ї вірою та правдою.
Але вона втомилася.
Якщо комусь цікаво – ласкаво прошу до бортового журналу Кумира, його ви за бажанням легко знайдете в моєму профілі.

Гольф з'явився у моєму житті досить спонтанно.
З недавнього часу шукав надійне авто, яке не шкода експлуатувати щодня цілий рік. Гідну заміну для Кумира, якій просто настав час на спокій.

Опускаючи різноманітні, але мало цікаві подробиці, було визначено вектор пошуку нової машини – VAG. Остаточний вибір припав на марку VW. Також слід зазначити, що нове авто я свідомо шукав саме у кузові універсал.
Спочатку дивився в бік Пассата – якби то авто ширше та більше... У результаті везли мені на замовлення з Німеччини В5 Variant 2000 р.в. – темно-синього кольору, у непоганому, майже комплектному стані, із заявленим (читай чесно скрученим) пробігом 215 тис. З TUF-ом, кондеєм, велюровим салоном та двигуном 2.0 на ручці. Але везли трудно-важко, і чекав я на нього майже 3 тижні. І не дочекався – продавець виявився каламутним типом, і зрештою просто загубився, переставши виходити на зв'язок.

Так сталося, що в паралельній (читай страхувальнїй) лінії пошуку/підбору підвернувся цей сріблястий Гольф. При першій зустрічі з ним наживо зрозумів що буду брати, тому що машина відразу дуже сподобалася, що називається "стала до душі", і в поєднанні ціна/якість мене повністю влаштувала. Ще й продавець виявився досить приємним в спілкуванні чоловіком, який цілком охоче поштовхався в аргументованому торгу, та непогано в сухому залишку поступився ціною.

Як результат – маю в наявності Golf Мк4 Variant 2000 (модельний 2001) р.в., із бензиновим двигуном AZD 1.6 16v, прямісінько з Германських земель, я перший власник в Україні (та третій взагалі).

Від самого початку новенька автівка була придбана першим власником на ім'я Christiane Petifglau 28 вересня 2000 року в західній Німеччині, а саме – в сервісному автоцентрі TRAVAG GmbH (нині Senger Holstein GmbH, VW & Skoda Verkauf & Service / Audi Service), що розташований за адресою: Ліндхофштрасе 13-15, 23795, м. Бад-Зегеберг, земля Шлезвіг-Гольштейн. Гольфу був виданий перший в його житті реєстраційний держномер SE-CP 62. Коли він набігав перші 98000 км – 17 липня 2006 року його другим власником став такий собі Hermann Ludwig. Гольф (доречі з тим же номерним знаком)  возив цього пана аж до кінця квітня 2021 року – коли його нарешті в нього викупили, та 14 травня привезли на побачення зі мною. 

На момент придбання – майже 265000 км чесного пробігу чужоземними автобанами та різними штрасе, що підтверджено докладними записами із купою штампів ТО у сервісній книжці, що в бардачку. І це – без нашого строкатого, як клаптева ковдра, "латкового ремонту", щиро милих серцю вибоїн, ковдобин, та чарівних дорожніх ям для дрібного водоплаваючого птаха.

Колір по VAGівській таблиці фарб – LA7W (Reflex Silver Metallic Clearcoat).

Схоже що машина дуже мало їздила взимку, про що наочно свідчило відмінне збереження по кузову для віку 20+. Та цілком гідне по салону – бо у більшості автівок, які я встиг подивитись до зустрічі зі своїм Гольфом, інтер'єр переважно перебував у стані від "прикра бідулька" до "жах трешаковий".  

Авто, ясна річ, не нове – за 20 з гаком років дещо втрачено з інтер'єру/екстер'єру, із цим доводиться поки миритися. Хоча я спочатку був трохи спантеличений деякими деталями. Начебто відсутність задніх підголівників та шторки багажника я можу зрозуміти – часто складали задні сидіння для трансформації в сарайку, і задовбались знімати/ставити. Але в нахабну відкручені задні бризковики, гвинти кріплення яких навіть не спромоглися вкрутити після акції вандалізму назад, але поблажливо-щедро насипали в кишеню водійської двері – це без сумніву робота деяких кмітливих поганців вже на нашій стороні. Дуже сумніваюся, щоб допочтенні германські бюргери займалися подібною маячнею, нехай навіть пропустивши для настрою пару келихів хмільного баварського.

Ходівка збита, не гримить, не таскає.

Двигун не стукає, не брязкає, не ляпає. Заводиться з півтичка, періодично стрекоче екологічна приблуда – клапан адсорбера. Спочатку напружувало, поки не розібрався – що, звідки і якого біса).

Усі скла рідні, із маркуванням VW. Доречі, виявилася дивовижна збірна: всі рухливі Splintex (E6, Бельгія), глухі Sicursiv (E2, Франція), задні бічні глухі Soliver (E6, Бельгія). Лобове Pilkington (марка британська, але, судячи з маркування Е1 – скло зроблено в Німеччині). На момент придбання була присутня невелика тріщина з пасажирської сторони, засвердлена та залита полімером. Але після першої зими вона все одно підло поповзла далі, тому скло врешті решт було замінено на такий же новий оригінал. 

Сидіння VAG Sport, оббивка Autostoff grau Bändchen.

Трьохспицеве кермо/куліса/ручник – у шкірі, заводська опція для комплектації HIGHLINE.

Штатні лінзовані туманки.

Багажник як у кошерній Борі – жорстка двосекційна фальш-підлога з усіма органайзерами, додатковий бічний ліхтар у чорному корпусі та гніздо прикурювача.

Цікава комплектація – заводський Webasto. З неодмінною цікавистю крутитиму цей корисний девайс, як настануть перші холоди.

Люк, що працює у всіх режимах, герметичність тримає. Кондея на жаль немає, але може сподоблюсь надалі встановити рідний заводський клімат.

Колеса до мене дійшли/докотилися в рідній заводській комплектації – VAGівське 15-те лиття (AVUS II, 1J0601025Q) на цілком пристойній по залишку протектора HANKOOK Kinergy 4S (всесезонка). Для зими придбав другий комплект AVUS II на турецькій LASSA Snoways Era, яку після першого зимового сезону змінив на більш свіжу FULDA Kristall Montero 3.

Фаркоп ORIS 1J9803882, розетка підключена. У повній заводській комплектації, з блоком керування для причепа. Але його я тягати не планую, тому що в цьому поки що немає жодної обхідності, як і самого причепа як такого. Тому із задоволенням зняв би цей "причал для роззяв" – але гак залочений, ключі відсутні (класика жанру, як я розумію). Номер ключа на личинці присутній, з нагоди стурбуюсь пошуком заводського дубліката, або виготовленням аналога у профільних майстрів.

Молдинги по колу сріблясті, заводська опція для комплектації HIGHLINE. Дуже сподобалося як вписуються в екстер'єр – з ними машина виглядає, як на мене, більш ошатно та гармонійно, на відміну від стандартно чорних. Що, до речі, стало додатковим аргументом в якості довіску до остаточного рішення про придбання саме цієї машини.

Їде бадьоро, після Кумиру просто літак. Після Жигулів зчеплення здається дуже м'яким та лінивим. Трохи нервує електронна педаль газу, але до всього можна звикнути.

Не все безхмарно, є питання з електрики. Не критичні, але такі, що неприємно докучають, скажімо так. Згодом усе вирішуватимемо.

На момент написання посту – у володінні всього 2 тижні, і поки особливо писати нема про що.
Та буде цікаво. Впевнений, володіння німцем після класики радянського автопрому – світ, нині повний для мене всіляких таємниць, несподівано крутих віражів та відчуття тривожної (поки що) новизни.

Заходьте в гості, завжди буду радий відгукам, коментарям, тямущим порадам. Бо запитувати знаючих і розуміючих тему людей буду з нагоди обов'язково і багато.
Щиро сподіваюся на доброзичливу підтримку новачка у дружній та великій родині VAG!

Загалом – прошу любити й шанувати.
З часом будуть нові публікації з життя машини, та нові фотографії.

Дякую всім, хто подужав усі літери вище.