Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Якось у грудні сидів, читав новинні сайти й натрапив на статтю під назвою
«Я витратив понад $30 000 на авто, щоб їздити на ньому лише тричі на місяць».
Стаття вразила своєю тупістю. Тож вмощуйтеся зручніше — покекаємо разом. Тут буде переклад статті плюс мої коментарі.
Для початку — трохи контексту.
Я володію тут Лачіком. І хоч живу я в Сайгоні, я прекрасно розумів, що таке володіти автомобілем у цьому місті. Це:
постійні корки
подряпини
дрібні ДТП
проблеми з паркуванням
Я все це усвідомлював. Але все ж таки придбав.
Мій лачікен ін зе мідл оф ноуве
Я не назву себе петролхедом — просто люблю авто- і мототранспорт. Машину брав із розрахунку на:
далекі поїздки
вікенд-трипи
інколи їздити на роботу
Почнемо з останнього. Так, я не катаю на роботу щодня — банально не встигну, застрягши десь по дорозі. Тому 3–4 рази на тиждень — максимум.
Вихідних мало, тому поїздки вихідного дня трапляються не часто, але все ж бувають. А от у відпустці — там я відриваюся на повну.
І тут авто — це зовсім інший рівень комфорту:
кондиціонер
багажник
дупці м’яко
ніхто не дихає в спину
Загалом, я розумів, що таке володіти авто в Сайгоні та у Вʼєтнамі в цілому. Тому, зваживши всі плюси й мінуси, я придбав найдешевше ± робоче авто. Так вийшло — це лачік. Взагалі — не жалкую.
Якось дізнався, що колега, вʼєтнамець, купив собі майже нову Kia.
Чувак катає на повністю роздовбаному мотику — і раптом нова Kia.
Я такий:
— О, круто! Давай кудись катнемо, зробимо тімбілдінг для колег, загрузимось у дві машини!
Він такий:
— Неа… Я не дуже на ній катаю.
З того часу я час від часу питав його, як там авто.
Він, дивлячись кудись вдалечінь і максимально апатично, відповідав:
— Стоїть. Пилиться.
І тут я почав помічати цікаву річ: більшість сімейних авто або стоять у вітальні (так, прямо в хаті), або на парковці — і нікуди не виїжджають.
І виникає питання: чому?
Тому настав час почитати преклад статті: "I spent over $30,000 on a car, only to drive it thrice a month". Поїхали:
Я з радістю купив авто у 30 років, сподіваючись не відставати від інших, але в підсумку їжджу на ньому лише два-три рази на місяць.
«Не відставати від інших». Тобто ми одразу розуміємо: авто куплене не тому, що людина його хотіла, не тому, що любить машини, не тому, що є реальна потреба, а тому що «в інших є». На цьому моменті, чесно кажучи, можна було б уже закривати статтю. Бо якщо головна мотивація покупки — соціальні перегони, то фінал передбачуваний.
Але читаємо далі.
Минулого тижня молодший кузен зателефонував мені, щоб розпитати про мій досвід купівлі авто. Він сказав, що думає внести перший внесок за чотиримісну машину. Я запитав, як далеко від його дому до роботи, і він невимушено відповів: «Приблизно 3 кілометри (ну я хз, пішки пробував?). Але в усіх моїх колег є машини, тому я теж хочу».
"Але в усіх моїх колег є машини, тому я теж хочу" ну ви поняли, хочу я усі.
Його історія нагадала мені мене самого два роки тому — такого ж схвильованого і сповненого бажання не відставати від однолітків, не замислюючись про те, що буде після купівлі авто.
Я купив свою першу машину майже за 800 мільйонів донгів (приблизно 30 400 доларів США), коли мені було 30 років. У день отримання я був переповнений радістю — нарешті я володію «великим активом». Я думав, що дорога на роботу стане простішою, сім’я почне частіше подорожувати, а життя стане комфортнішим.
Однак реальність виявилася протилежною. Через два роки, глянувши на одометр, я з подивом усвідомив, що їжджу на машині лише два-три рази на місяць. В якийсь момент навіть майстер на сервісі пожартував, чи я взагалі користуюся автомобілем.
І це, по суті, звична правда тут. Мій колега взагалі не подорожує на своєму авто. Більшість вʼєтнамців, яких я знаю в Сайгоні, просто залишають машину вдома. Навіть на свята — нікуди не виїжджають. І тут виникає логічне питання: чому? Чесно? Хз. Багато хто тут не любить подорожі. Вважають, що це складно, довго, дорого, втомливо. Краще залишитися вдома, сходити в мол або кафе. Тоді навіщо брати авто? Відповідь, як на мене, очевидна: Щоб бути як усі. Продовжимо:
Я живу в густонаселеному районі в центрі міста. Кожного разу, коли сідаю за кермо, витрачаю багато часу й грошей на паркування, затори, техобслуговування, страхування та щорічні податки. Тим часом поїздка на мотоциклі або виклик таксі через застосунок — швидші та гнучкіші варіанти. Тому у будні я їжджу на роботу на мотоциклі, а у вихідні для довших поїздок беру таксі, щоб не морочитися з пошуком паркомісця.
Скоріше за все, автор з Ханоя. А там із транспортом взагалі жопа: вічні затори, вузькі вулиці, паркомісць майже немає.
Моя машина здебільшого просто стоїть на парковці. Щомісяця я все одно витрачаю кілька мільйонів донгів на її утримання, хоча користуюся нею лише кілька разів. Я питаю себе, чи справді мені потрібне авто, чи я купив його лише тому, що «в цьому віці вже треба мати». Здається, воно навіть стало невидимим фінансовим і психологічним тягарем.
Я розповів кузену всю цю історію. Я не сказав йому не купувати машину — у кожного свої потреби. Але я порадив чесно відповісти собі, як часто він буде нею користуватися і чи справді вона йому потрібна, якщо до роботи всього 3 кілометри і він рідко кудись далеко їздить.
Сподіваюся, моя історія дасть іншу перспективу тим, хто розглядає купівлю авто. Добре подумайте, як часто ви реально будете ним користуватися, перш ніж приймати рішення. Купити машину легко, але утримувати її та справді використовувати її потенціал — ось що потребує обдуманості.
Ось і кінець статті. «Купити авто легко» — ну так, звісно. 30 тисяч доларів викласти — як за хлібом сходити, а потім сидіти й думати, що з тим «активом» робити. Але повернемося до суті. Чому тут беруть авто? Статус і символ успіху. Машина — це маркер «я вибився в люди». Не інструмент, не задоволення, а демонстрація досягнення. Як великий телевізор або золотий годинник. Одним словом — понт за 30 кусків. Я довго не міг зрозуміти, чому тут по-справжньому майже ніхто не любить авто. Зараз усе стає на свої місця. Тут немає ретро-двіжухи, зустрічей фанатів конкретних марок, автоспільнот. Просто купив, загнав у хату або на паркінг — і нехай усі бачать, що ти успішний. Ось чому на мій лачік дивляться зневажливо. А коли питають, як я можу так далеко подорожувати «на цьому», в мене просто закочуються очі. Насправді дуже сумно бачити людей без інтересу до того, що вони мають і що роблять.
На цьому все. Сподіваюся, вам сподобалися мої писульки.
І ця їзда по Львову на ВЧЖ (великих чорних жипах) ))) Та я купехою не завжди в центр їжджу, бо при довжині 4.60 уже третина паркомісць стає недоступною ))
Люде - вони всюди такі люде ))
Дика азіатчина чистої води.
До цивілізованого суспільства (Європа, Північна Америка, Японія) нам ще як до Місяця рачки, та й взагалі схоже ми вже рухаємося зовсім не туди…
1. У В'єтеамі настільки високий рівень життя?
Бо у 30 років придбати собі авто за 30000 $, тим більш просто "шоб було", в Україні може мізерний відсоток громадян. Це або власники успішного бізнесу (до 30 років таких просто одиниці), або державні чиновники на певних посадах (що дозволяють пт..ити з бюджету, або провертати оборудки за хабарі), або рідкісні наймані працівники високого рангу у успішних компаніях, переважно західних. Або "золота молодь" так звані "мажори".
Але ж у статті йдеться про людину яка працює найманим працівником! І схоже таке нікого не дивує, бо вважається звичайним.
Мій добрий знайомий у Києві багато років працює у дуже успішній українській IT компанії розробнику ігор. І його авто не коштувало 30 тис. доларів.
Тож хіба у В'єтнамі люди заробляють як найрозвиненіших країнах Європи?!
2. Ціни на авто. Ну от візьмемо твій Лачеті. Бляха, 5000 $ це дорого, у нас ні хто б не купив Лачеті за такі гроші на вторинному ринку! І вживане авто за такі гроші, це якось не так щоб й дешево, у нас купа народу їздить на Ланосах, інших старих автівках, чи навіть ТЗАх, які коштують набагато дешевше.
Це було про фінансовий бік.
Думка була така, що автомобілі у В'єтнамі з'явились відносно недавно, тому ринок просто не наситився достатньою кількістю старих автівок. Через що вони і дорожчі, ніж будь-де.
Я нещодавно пів року прожив у Києві без авто. І з'ясував що це набагато простіше, навіть морально. Тобі не треба щовечора думати чи буде місце у дворі аби припаркуватися. Тобі не треба хвилюватися чи не зачепить хтось з сусідів твоє авто, або якийсь йовбак не пошкодить його вночі навмисне, від нудьги. Або на нього не впаде кацапський дрон, і воно не згорить, еге… Коли ти кудись їдеш по справах, особливо у центр, тобі не треба наперед вираховувати де там поблизу можна запаркуватися. Кінець кінцем тобі не треба перейматися як запаркувати авто біля твоєї роботи (бо офісні центри часто мають дуже малі парковки, а на деяких підприємствах існують дибільні правила не пускати на територію авто своїх співробітників). Крім того, їдучи кудись по справах ти можеш "залипати" у соцмережах, листуватися з друзями у месенджерах, або й подивитися щось цікаве онлайн.
АЛЕ.
Київ має дуже добру мережу громадського транспорту, яка працює за нинішнього мера Кличка найкраще ніж вона взагалі коли не будь працювала. Ба більше, в усі околиці і сусідні містечка ходе купа маршруток, тож дістатися скажімо у Бровари, чи Васильків, теж без проблем.
Та знову ж таки, я дуже сумніваюся що є якесь інше місто в Україні з настільки розвиненою транспортною мережею як Київ, та область.
ПРО ТЕ, уся моя ідилія скінчилася, коли довелося з певних причин переїжджати на інше тимчасове житло, яке ще й знаходилося на протилежному березі.
Без авто, та ще й взимку, це був справжній жах, і підірване здоров'я (((
Я тоді так намучився, і мав такі погані наслідки, що зрозумів для себе - нехай би авто пів року стояло під хатою, але от у таких випадках коли воно справді треба, то без нього ні як.