Бережіться! Бережани! Або про мерседес в тапках

Якщо хто подумав, що тапки - це про колеса, то ні, це про тапки. Шльопанці. Але все ж будемо дотримуватись хронології )
Сьогодні була неділя, як завжди з цим щось потрібно було робити. Іще з п'ятниці я чкурнув на дачу, бо трава сама себе не покосить, та й взагалі за крайні роки запустив я сю свою локацію в межах Гологоро-Кременецького кряжу ) 
Хотілось катосити, і зануритись у воду. Друзі поїхали на наш прикольний кар'єр в Ясниськах, але ліньки було пиляти туди й назад поза 200 кілометрів, тому обрав я свій шлях. І поїхав в Бережани. Там є цілий Бережанський став )
Дорога сяко-тако терпима (через Перемишляни-Брюховичі), поки, власне, не в'їжджаєш в самі Бережани. Танковий полігон! В Бережанах треба дуже Берегтись ) Але я прокравсь, заїхав на вуличку, що веде прямо в пішохідний центр, припаркуватись, і тут мені назустріч виїхав Рендж-Ровер першої моделі (!), гарно підготовлений до бездоріжжя. Треба було бачити очі його власника, що дивився на моє купе - як блюдця ))) Згоден, купе на вулицях Бережан дивиться досить трешово і невідповідно обстановці:

Самі Бережани - трохи сонне, невелике містечко, яке було б дуже атмосферним, якби його хоча би трохи поремонтувати

Це я вибрав ще найкращі ракурси, щоб не демонструвати жахливий паркан в центрі, криве асфальто-бруківкове покриття і... загальне запустіння, на жаль.
Проте, як зелений паросток крізь асфальт, життя знаходить собі дорогу, і місцями трапляються приємні крапки.
Час був пообідній, а я був голодний, тому розпочав пошуки чогось цікавенького. На гугломапі вибрав ресторан "Варенька" - а хто б не вибрав таку назву? Проте спіткала мене невдача в пошуках. Бо, схоже, Варенька знаходиться на території ринку, який у неділю зачинений. То ж помандрував назад в центр, пройшов повз МАФ "Бон Апетіт", колоритненько, знаєте, в Бережанах такі назвиська )), і зайшов в Онотоль Анатоль. Бо в піцерії і сушарні (це від слова "суші") не хотілось. Ну і от:

Підозрював, що після бограчу деруни вже будуть зайвими, але таки спокусився. І був правий, бо зараз ото уже по десятій вечора, а я все ще не голодний )

Взагалі став я лінивим, і сам харчуюсь майже до противного здоровою їжею, типу крупи, салатки, запечене м'ясце, оце от усе. Хоча бограч робити вмію правдивий закарпатський, на шкварках, як має бути. Але куховарив його напевно востаннє уже років п'ять назад. А деруни напевно років два тому. Бо воно смачно, але ж не корисно, та й ліниво, та.

По цінах вийшло 280 грн, що таки цілком по-львівськи, якщо знати місця. Бограч прийнятний, канапки з салом і часничком - те, що треба, і деруни зовні хрумкі, а всередині м'якенькі та легкі. Чудово, іншими словами.

Але мусить бути й кава. І от - Тато:

Дуже приємна маленька кав'ярня, де баняк капучіно коштує 50 грн, цілком прийнятної якості, як для балуваного кавою мене, гарний інтер'єр, легкий джаз, і, що дуже здивувало - картини Олега Щупляка на стінах. Атмосферненько, раджу.

Ну але кого здивуєш темою car&coffee, тому піднімаємо градус. В прямому сенсі - car&beer ))

Пиво я люблю, та. Ні, не алкогілик (ну, надіюсь), але якісний хмільний напій мене манить. Крафтовою революцією перехворів давно, розчарувався, бо крафтярі роблять вічно якісь експерименти, а мені до вподоби класика: портер, чи віденське, наприклад. А зовсім недалечко від Бережан є інше містечко - Козова. І якщо бути трішки поінформованим пивуном, то це місце повинне прямо заграти усіма пивними барвами, адже там народився 12 травня 1846 року Альфред Філіпович фон Вакано (Alfred Philippowitsch von Vacano) - австрійський дворянин, купець, пивовар, меценат, засновник Жигулівського пивоварного заводу у Самарі. Ну, жигулівським воно стало називатись потім, коли самарські пролетарі націоналізували після революції підприємство і вирішили, що трудовому народу потрібна трудова назва напою. А спершу воно називалось - віденське. Так, цей чудовий віденський лагер, різновид європейського бурштинового лагеру, з вираженим солодовим смаком і чудовими хмелевими нотками. У Львові його можна пізнати в ресторації "Кумпель", хоча крайні роки воно таки відчутно зіпсувалось. Раніше його варили лише в ресторанчику на пл.Митній, але ковід їх доконав, тому виробництво перенесли до "Голодного Миколи", і це негативно вплинуло на якість. Та все рівно воно варте того, щоб завітати до Кумпеля і спробувати.

То ж при такій нагоді, очевидно, потрібно було заскочити до пана Володимира в Козівську Ремісничу броварню, і затаритись. Правда, там зараз переобладнання, тому усіх сортів не було, але:

Це крафт, з усією притаманною йому специфікою, але експерименти в броварні таки трапляються досить вдалими, можна спробувати, як мінімум.

Що ж, не закритим залишився один гештальт - зануритись у воду. А в Козовій гуглилось Козівське водосховище. І раз я уже тут, то... 

... і цей гештальт закрився ) І вчасно, бо почали грізно насуватись чорні хмари, погрожуючи дощем.
Пооглядавши околиці, вирішив не вертатись тією ж самою дорогою, бо це був напрям прямо в хмару, вирішив об'їхати по межі грозового фронту, з Козової на Зборів, що на головній трасі Тернопіль-Львів. А місцеві новини ще й радісно повідомляли про завершений ремонт цього сполучення. 
Ремонт виявився "ямковим", коли латок більше, ніж асфальту

І тут сталось. Насунулась темна хмара, видимість суттєво впала, і мені назустріч вискочила яма. Не дуже велика, та й їхав я кілометрів 50 на годину. Проте бум відбувся.
Я зупинився, пооглядав колесо, все ціле. Продовжив їхати, але щось гримить... І тут я зрозумів, що це, знову зупинка, піднімаю капот:

Знав я про таку імовірність, хотів зварити спеціальні дуги над опорою, але в ейфорії виїзду з реставрації забув. Сам винен, та. Хоча опори нові, лемфердер, і явно не китайський.

На жаль, дісталось і капоту

Але фігня трапляється. Це жиза. І треба якось їхати далі. До дачі ще кілометрів 50. І в багажнику нічого кращого, як дачні шльопанці, що захопив з розрахунку пляжування, не знайшлось ))

Так і доїхав. З колесом все гаразд, так виглядає, бо при 100 км/год нічого в руль не било. І цікаво, який ще автомобіль, в якому амортизатор впирається в капот, буде їхати, як справний? )) Його нікуди не вело, контроль над машиною залишався чудовий. Добре, коли в підвісці не стійки, а пружини стоять окремо від амортизаторів )
В Зборові, зі здивуванням, ще зустрів гарно збереженого 126-го

А потім мене накрила добряча злива, втекти на вдалось, що ледве давав собі раду двірник на максимальній швидкості. Але все має свій кінець, а часто ще й красивий

І ні, я не сильно огірчений, а з огляду на те, що далі планую покатосити на більші відстані, навпаки радий, що це сталось сьогодні, недалеко від дому, можна вважати, а не десь в горах. І є час виправити. Капот, звісно, поки просто легко підрихтую та законсервую лаком тріщинки, а опори поміняю й виготовлю оті захисні дуги, про які я забув.
І це краще, подорожувати та потрапляти в пригоди, ніж сидіти дома, зате цього б не сталось. Бо ти не будеш колись згадувати те, чого не сталось, а лишень те, що сталось )

Після дощу пагорби димлять, ніби вони справжні гори )

А тепер ще й над Гологорами сходить чудовий жовтий місяць, оточений сяйвом, красиво

А про ремонт машина уже напишу в бортжурналі, наступного тижня.