Відпочинок на чобітку!) ч.1

Доброї ночі шановне паньство. Давно мав на меті розповісти Вам про те як я зі своєю дівчиною зїздили на відпочинок в Італію.

музяка під розповідь

Розпочну з того, що добиралися ми туди автобусом. Думали, гадали стосовно добирання літак чи автобус, тай вибрали автобус, на некст раз треба буде обирати літак, бо їхати у автобусі — тяжкувато. Хоча в автобусі працював кондиціонер, були зручні сидіння, навіть печеньком з чаєм пригощали, все ж таки вночі незручно, особливо коли за тобою всілися дві мадам (мама і дочка), які не розуміють що можна відкинутися і спокійно поспати, а всю ніч щось воркочуть, щей їм мало місця коли ти відкидаєшся.
Одним словом, змучені перемучені ми добралися точки призначення, тай слава Богу)

Стосовно того, чому саме Італія? Відповідь дуже проста, давним давно, за царя гороха, коли в Україні була страшна біда, відбувалася масова міграція людей на заробікти, хто куди, моя маман виїхала в Італію. По фаху вона вихователь, працювала після універу у дитсадку, потім в школі-інтернат. Памятаю це початок 200-их, зарплата не більше тис грн.а може і меньше, ну і як без затримок по виплатах, тай таке(
Через певний час легалізувала своє перебування на території цієї країни, і зараз на правах чуть не громадянина макаронної держави проживає там, користується усіма благами суспільства, працює(основна мета), а взимку на канікули приїзджає додому в Україну))

Перші мої враження від поїздки, ще з минулого року, Італія свого роду нагадує Україну, їдучи по автобану, все прекрасно, трава зелена, пташки співають, але як тільки ти звертаєш на другорядну дорогу, на узбіччі появляється сміття(про це буде окремий абзац), автодорожнє покриття в деяких місцях в трошки гіршому стані( звичайно не така як в Україні), будівлі звичайні, ніц особливого, дуууже багато закинутих багатоповерхівок, недобудов. Глобальна економічна криза 2008-2009 рр. нанесла безжальний удар по місцевим підприємцям, дехто закрив лавочку, а хтось на свій страх і ризик незаконно, уникаючи сплати податків і далі пробує займатися старим ділом.

Ринок як наший краківський (хто зі львова той зрозуміє). Доречі, у них дуже популярна тема використаного або уціненого одягу, ніхто навіть не скривиться, то наший би пан зі села сказав:"я шо, туйво буду на сєконді одіватися", але спостерігаючи останню тенденцію, і наші люди почали закуповуватися використаним одягом.

Так як моя маман асимілювалася з місцевим населенням, і для неї не проблема — наприклад взяти в оренду автомобіль, підрахувавши фінансову сторону нашого перебування і визнавчивши що більш доцільно буде орендувати авто. Усі говорять що в Європі розвинутий комунальний транспорт, я скажу:" НІ, це брехня!".
Від місця проживання, до найближчого пляжу біля 10 км., автобус ходить раз на 2 години, а у неділю два рази на день, тобіш ти повністю залежний від автобуса, ну і ціна за квиток не радує, наскільки памятаю — євро в одну сторону(4 євро за поїздку), коли солярка 1,26Є/літр .

Спочатку нам видали Фіат Мультіпла з 1,9 тді мультіджет. Тачка цікава, сімейний недомінівен, шестимісна(два ряда по три сидіння). Орендований авто, він і в африці орендований, але не настільки добитий, не працював кондиціонер (в італії без кондиціонер жах), навіть вентилятор пічки не крутився, поворотні кулаки стукали, шось у підвісці грюкало, сцеплення тяжке(напевне на підході корзина), мені було реально страшно, через день ми її повернули, і взамін взяли гольф 5, 1,9 тді.

Чудо німецького автопрому, також були косяки, заднє вікно не опускалося, дверка клинила, два сантиметра шпаклі на арці, але вона їхала, працював кондюк і ніц не грюкало.витрати в середньому 7 літрів з постійно включеним кондюком

Battipaglia-баттіпалія, батібалія, хто як називає. місто у якому ми відпочивала, і де тимчасово проживає моя матір. Місто у регіоні Кампанія, провінція Салерно. Населення 50 тис. осіб. Можна зрівняти з нашою Жовквою, центральна площа, ратуша, і від неї у різні сторони розходяться багато вуличок. Планування міста як на мене хаотичне, більшість будівель до 5 поверхів, також біля центру міста можна зустріти приватні садиби які належать сімям не один десяток років.

У день, під час обіду на вулицях майже нікого немає, більша частина магазинів закрита, великі торгові центри пустують, таке враження що люди зникають на певний час. Після 5 год. вулиці ще невдовзі пустого міста оживають, площа наповнюється місцевими, на деяких лавочках можна почути українську, торгово-розважальні центри кишать як мурашник, чуть не кожен місяць нові пропозиції по скидках "Saldi", вони це люблять, не дай їм макарона або піци, як повішай вивіску Сальді.

Металітет місцевого населення це окрема розповідь, а може й ціла поема. Люди зі спецефічним почуттям гумору, егоїстичні, імпульсивні, безцеремонні так я опишу 90% населення чобітка, ну а на 10% це звичайні для нас люди, в Україні якісь добріші люди, хоча у світлі останніх подій, і українці стають схожими на італійців. Італієць це така людина, що в очі тобі сміється, а за спиною такого на тебе наговорить, тому остерігайтесь)
А от найбільш такий негатив який вкарбувався мені у память після першої поїздки, це нелюбов своєї землі. Їдучи у автомобілі вони запросто можуть викінути пачку з під цигарок, або ж інше сміття. У місті за чистотою доріг ще слідкують комунальні служби, а от виїхавши на міжмісто, можна зустріти наступне:

Це була перша частина про подорож до країни мафіозі, у наступному запису я розповім про місцеву ретро культуру, процес відновлення національної гордості (Фіат 500 абарт) і піцу!)
до зустрічі)