Профіль reemo85

Про мене

До неї я йшов досить довго — багато думок і споглядань, багато інших машин (скучних і бездушевних, на мою думку). Довший час проїздив на офісній альмері n16, 2005 року — просте, надійне, комфортне авто, виглядало досить злісно — повнітю чорне, вікна наглухо чорні, старі столичні номера — пропускали, випускали, не підрізали). Після продажу Альки - на скучноті всякій - Тойота, фолькс, ланцер (жодним чином не в образу власникам). А потім на 124му купе 2.2 бензин, автомат —звикав до купе) Колись вже такий був, правда 3.2 amg - просто прекрасне авто) у всьому. Проте зараз цінники на них вже не ті) і на ньому гріх кожен день товктись) такі авто вже мають бути як авто для душі, стояти в гаражі, бути як дорогий конструктор на якому ти час від часу виїжджаєш потішити своє его та чужі очі.
Спочатку хотів 159, але в процесі вивчення ринку переключився на ГТ — почались форуми і ютюби. Надіюсь не розчаруюсь. Одного дня, коли я віддав ключі від гольфа, на якому проїздив ледве 2 тижні, я сказав що час настав, більше відкладати покупку не буду. Час біжить невпинно, ми не молодієм. Товариш поїхав шукати по німцях, адже на ринку України вибір майже відсутній, а хотів саме дизель - ну не те що хотів - бензин не вселяв довіри тоді, а заповітний 3.2 я не тягнув по грошах, як і він не тягнув на щоденне авто.
Дизельного авто ніколи не мав, лише чув що їх називали «тракторцями», тепер і я «фермер».
Багато хто відмовляв — та то ж купе, та то ж кліренс малий, та то ж альфа — будеш не вилазити з сто, будеш сам то крутити і тд.
Ну а хіба жити скучно варіант?) Точно не для мене. Будем любити і насолоджуватись володінням.

Станом на зараз можу сказати одне - я щасливий альфіст, у всьому значенні цього слова. Будь-яке авто хоче уваги, хоче ремонту, хоче догляду. Тим більше далеко не нове. 
Коли я відкриваю шухлядку з ключами - я беру яскраво червоний ключ саме альфи, а не модний ключ від цешки в дорогому замшевому чохлі) 

Вона досі викликає у мене посмішку мрійливу, я на неї оглядаюсь як на гарну брюнетку (хоч і люблю блондинок), та і роблю інколи фото. А про цешку так не скажу.

Це були машини, вони з душею, вони зі своїм справжнім шармом.

А не оці ось новітні пластикові стаканчики з електронікою, чи то транспортний засіб, чи то домашній світломузичний кінотеатр з функцією пересування з пункту А в пункт Б, продукти маркетологів для покоління консюмерів….так зручно, так модно, так - прісно та бездушевно)

На разі не знаю на що б я її реально поміняв - хіба на busso, хіба на Brery одного дня, чи джульку - і виключно червону.

Але кацапнота всім нам (хоча я тут, на жаль, ідеалізую) внесла корективи в життєві плани, зовсім не комільфо купувати червоне авто в такі часи, від слова зовсім. Гроші йдуть на «інші потреби».