Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Фіат починав свою історію як абсолютно звичайний сімейний хетчбек. Це було моє перше авто. Як будь-яка людина, що виросла в нульових, я грав у NFS MW зразка 2005 року і пам'ятав, що там був Fiat Grande Punto. Ще тоді мене вразило, що ця модель отримала +/- цікавий дизайн як для свого сегменту і дуже вигідно вирізнялась у порівнянні з попередніми поколіннями. З самого початку я шукав комплектацію з турбомотором t-jet, МКПП та дисковими гальмами по колу. Знайшовши, як мені здавалось, підходящий варіант, я звернувся до знайомих, бо тоді дуже слабо в цьому розбирався. Мене відмовили, знайшовши більш "живий" варіант з меншим пробігом. За класикою жанру, варіант виявився зі скрученим пробігом та парою дрібних косяків (про це я вже дізнався, будучи гордим власником). Замість турбо "шіснаря" на 120 сил, мкпп і дискових гальм на всіх 4 колесах, я отримав ледве живий "восьмиклоп" в парі з роботом та барабанами ззаду. В міському режимі робот - суцільна мука, якщо ним користуватись в автоматичному режимі. Проте, в ручному, секвентальному режимі ним користуватись доволі цікаво. Трохи копнувши в історію того, що це за "текнолоджія", я доєднався до київського Alfa Romeo клубу, бо технологія дійсно була розроблена інженерами Magneti Marelli для Ferrari в епоху, коли Формула-1 переходила з МКПП на "пелюстки".
Давши хлопцям з альфа-клубу привести машину до ладу в технічному плані, я вирішив спробувати "текнолоджію" в її рідній стихії і поїхав на трек. До цього я пару разів їздив глядачем на етапи RTR Time Attack і в голові прозвучала думка: "а чому це вони їздять і кайфують на треку, а я як лох сиджу на трибуні?" Перші трек-дні їхав на абсолютно стоковій машині, щоб зрозуміти, подобається мені таке чи ні. І мене дуже міцно закусило. На наступний сезон я зібрався їхати як повноцінний учасник. Метою було +/- норм виступити в класі ClubSport S4 (монопривід до 1400сс). Я купив койловери, повноцінний ковш, комплект 4-точкових ременів та трохи гуми.
Перший етап я проїхав дуже так собі. Клас S4 був закритий через проблеми з наповнюваністюю Нас кинули на клас вище до спортсменів, у котрих кубатура на моноприводі доходила до 1600сс. У випадком з двигунами Honda, це могло бути аж до умовних 180 сил на заводському залізі при тому, що сівіки важили на приблизно 200кг менше за мій автомобіль і мали більш вдалу кінематику підвіски.
Проїхавши перший етап, я приймаю вольове рішення готувати фіат до продажу (ні-ні, криві руки тут ні до чого, це тільки машина винна в тому, що я так погано проїхав свою першу гонку). В Одесі як раз продавали праворульну Селіку 6 покоління і я мав стійкий намір встигнути продати фіат і забрати її. Ледь не в той же день в мене влітає кур'єрське авто і фіат з пошкодженнями відправляється на майданчик чекати висновку спеціаліста з оцінки. Далі суд і ремонт авто. Не маючи змоги повністю відновити авто, ми з механіком приймаємо рішення зібрати машину в режимі "як виходить" і їхати на наступний етап RTR в Одесу.
Одеський етап зустрів нас нереальною спекою. Не витримувала навіть добре підготовлена техніка. Я був після безсонної ночі в дорозі за кермом і приїхав радше проїхати етап для досвіду, щоб в наступному сезоні повернутись з більш серйозними намірами. Можливо той пофігізм зробив своє діло. Я, відкинувши сумніви та хвилювання, якимось чудом заїхав на 2 місце у своєму класі, заробивши свій перший в житті кубок.
Повернувшись до Києва, я твердо вирішив, що хоча б спробую проїхати сезон до кінця. Мій диференціал мав іншу думку. Після добрячих навантажень в Одесі, палець сателітної групи вирішив тріснути і пробити картер. На усунення проблеми пішло багато часу. Машину зібрали лише в день гонки, котра проходила в Полтаві. Пропущений етап і втрачені бали сильно підривали мораль. Проте, ми вирішили хоча б прикольно оформити автомобіль до наступних етапів.
Маючи круглі форми та специфічний колір, фіат мені постійно нагадував старі легендарні Alfa Tipo 33. Це підштовхнуло до ідеї пофарбувати бампер в жовтий, і ставка зіграла.
Останні два етапи, подібно до відкриття сезону, проходили на столичному автодромі Чайка. Тут я знову мав найповільнішу техніку в класі, якщо рахувати співвідношення ваги і потужності, але вирішив, що проїду обидва.
Мабуть більш просте ставлення до того, що мало відбутись, дало змогу відкинути хвилювання і більше сконцентруватись власне на пілотуванні. Незрозумілим мені чином, Фіат заїхав на 3 місце в класі на двох останніх етапах, що дало мені змогу за результатами турнірної таблиці отримати 3 місце за підсумками сезону.
Проста машинка отримала життя, яке було набагато цікавіше і більш сповнене емоціями, ніж життя сотень тисяч економних хетчбеків, що кожного дня возять людей від точки А до точки Б.
