Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Привіт усім власникам коліс!
Оскільки у минулий пост про наші карпатські пригоди все не вснуеш😅, продовжую ділитися цікавими місцями у другій частині.
Цього разу географія тріпу вийшла ще не менш насиченою: змішали в один коктейль цивілізовані парки, бездоріжжя, трохи старовинної архітектури і, звісно, заїхали в саме серце Закарпаття.
Погнали по черзі, як усе було.
Зупинка №7: Парк Шенборна (Воєводино) 🌲⛲
Першою точкою (другої частини) став курорт Воєводино, а точніше - реконструйований Парк Шенборна. Чесно скажу, місце контрастів. Після диких Карпат потрапляєш у дуже доглянуту, майже європейську картинку. Газони вистрижені під лінію, красиве озеро з містками, працюючий млин. Тут ми влаштували круту пішу прогулянку, щоб трохи подихати свіжим повітрям. Місце дуже фотогенічне, але довго сидіти на одному місці не наш формат, тому рухаємося далі.
P.S. Ділюся гарячим лайфхаком, як зайти сюди безкоштовно: 😉 Вся фішка в часі. Якщо ви приїдете сюди раніше і зайдете на територію парку до 10:00 години ранку, то ви спокійно проходите без жодних квитків. Схема стовідсотково робоча, але дізналися ми про неї, звичайно ж... після того, як приїхали десь о пів на одинадцяту і слухняно заплатили за вхід на касі 😐😂. Класика жанру! Тож ми цей квест проспонсорували, а ви беріть на озброєння і плануйте маршрут грамотніше!
Зупинка №8: Перевал та оглядовий майданчик у Воловці 🏔️📸
Коли їдеш у бік Міжгір'я, оминути Воловець просто неможливо. Ми зупинилися на оглядовому майданчику над селищем. Хто знає ці місця, той зрозуміє: краєвид велетенських хребтів - це чистий екстаз. Сфоткати крузака на фоні цього масштабу - виконано. Постояли, зловили вітер у обличчя і погнали на штурм вершин.
Зупинка №9: Гора Гимба та водоспад Шипіт 🌊
Пилипець зустрів нас шумом води. Спочатку зайшли на водоспад Шипіт. Народу, звичайно, як завжди, але сам водоспад тримає марку — потужний, гучний, водичка гарно розбивається об каміння😆.
А далі була подорож на гору Гимба.
На відміну від більшості туристів, на верхню точку підйомника ми вирішили підніматися машиною. Дорога туди, звісно, далеко не асфальт, але по камінню їхати можна цілком адекватно. По дорозі нагору зустріли Фольксваген Т4, який, на жаль, так і не зміг заїхати вище через брак кліренсу та брак ходів підвіски.
На вершині біля витягу відкриваються просто шалені краєвиди! Там же є місцеві кафешки та знаменита чайовня, тож за бажанням можна перекусити й випити гарячого чаю з видом на хребти.
Ми залишили авто і пішли далі на саму гору пішки. Проте Карпати не були б Карпатами без сюрпризів - прямо під час підйому нас накрило затяжним дощем та сильним вітром. Не буду прикрашати реальність і розказувати, які ми герої та як круто видерлися до дзеркала на самій вершині. Насправді ми не дійшли буквально якихось 500–600 метрів. Дорога, яка складалася з землі та глини, через дощ миттєво перетворилася на ковзанку, а наше взуття, звичайно, і близько не було пристосоване до таких альпіністських сходжень. Тому, щоб не ризикувати, вирішили помаленьку повертатися назад, поки погода не зіпсувалася остаточно.
Вже потім, спустившись, ми дізналися, що на саму гору є інша, об'їзна дорога, якою катають місцеві джип-тури. Ну, склалося як склалося! Навіть без фінальної вершини емоцій, адреналіну та крутих фотографій ми отримали більше ніж достатньо.
Зупинка №10: Замок Берегвар (Шенборнів)🏰
Далі ми вирішили вдарити по архітектурі. Почали з класики — палацу Шенборнів (це той, що на території санаторію «Карпати»).
Тут варто зробити хвилинку цікавої логістики, бо цей замок і наше перше місце (Воєводино) пов'язані між собою напряму. Як ми підсуховували за екскурсією графи Шенборни свого часу були головними олігархами Закарпаття і володіли тут майже кожним кущем. Так от, цей розкішний замок Берегвар із його 365 вікнами був їхньою офіційною дачею для пафосних тусовок. А Воєводино, де ми вже гуляли - це були їхні далекі дикі мисливські угіддя.
Ззовні замок виглядає просто як із казки, але всередині... Чесно кажучи, дуже шкода, що окрім однієї-єдиної кімнати з легендарними дерев'яними сходами та автентичною люстрою, всередині не вціліло майже нічого. Ми пройшли весь замок повністю, зазирнули в ті кімнати, які, як подейкують, досі можна орендувати і пожити (тут і передачі різні знімають, і кіно колись крутили). Але чомусь капітально відреставрувати приміщення зсередини та повернути йому колишню велич досі ніхто не схотів — пахне класичним радянським санаторієм.
Зате нам дуже сподобався парк навколо замку. Він хоч і невеликий, але дуже затишний і симпатичний. Є озерце і доріжка до знаменитого джерела, де, як запевняють місцеві торговці, можна набрати справжньої цілющої води (ми, звісно, набрали). На території парку також працює невеличкий сувенірний базарчик, де можна прикупити вишиванку чи якісь карпатські побрякушки на згадку. В цілому - місце однозначно рекомендую, поїхати і подивитися точно варто!
Зупинка №11: Замок Сент-Міклош (Чинадієво).
Замок Сент-Міклош у Чинадієво зачепив нас, мабуть, найбільше за всю поїздку. Хоч ця фортеця і не дуже велика, але вона виявилася неймовірно атмосферною.
Що одразу приємно вражає вхід у замок абсолютно безкоштовний. На вході у замок вас зустрічають волонтери, які збирають добровільні благодійні внески на ремонт та реставрацію. Тут же на місці проводять екскурсії, які, до слова, також безкоштовні (за донат) і при цьому слухаються на одному диханні. Нам провели таку круту прогулянку, що ми просто були у захваті. Секретні проходи прямо всередині двометрових стін, справжнє живе дерево, яке росте прямо в одній із кімнат, і купа автентичних дрібниць, які трапляються по ходу - усе це просто вражає. Та й сама територія навколо споруди виглядає дуже охайно, зелено та доглянуто.
Окремо хочу розповісти про те, ХТО і ЯК рятує цей замок, бо ця історія заслуговує на повагу. На початку 2000-х років Сент-Міклош був у жахливому стані, там буквально була сільська сміттярка, дах провалився, а стіни розтягували на цеглу. Врятував його місцевий закарпатський художник Йосип Бартош. Він разом із дружиною Тетяною взяв цю напівзруйновану фортецю в оренду на 49 років. Тільки уявіть: звичайна творча родина взяла на себе обов'язок підняти з руїн середньовічний замок! Вони продавали власні картини, залучали кошти закордонних фондів, згуртували навколо себе волонтерів і крок за кроком, власними руками почали розчищати зали та перекривати дах.
Сьогодні замок живе і дихає саме завдяки такому догляду. Усі кошти від туристів та благодійників до копійки йдуть на матеріали для реставрації. Тут не просто білять стіни, а намагаються зберегти кожен оригінальний камінь. Завдяки пану Йосипу замок перетворився на культурний центр: тут проводять художні пленери, концерти класичної музики, шлюбні церемонії та навіть епічні міжнародні фестивалі середньовічної культури Срібний Татош. Коли бачиш, з якою любов'ю та фанатизмом люди віддають своє життя пам'ятці, цей замок починаєш сприймати зовсім по-іншому. Будете в цих краях — заїдьте обов'язково, підтримайте людей хоча б гривнею, вони роблять неймовірне!
Зупинка №12: Колоритний Ужгород.
В один із карпатських днів погода вирішила показати нам свою силу і пустився затяжний дощ з самого ранку. Сидіти в будинку й дивитись у вікно взагалі не варіант, тому ми вирішили: якщо вже не судилося поїхати милуватися дикою природою, то хоча б відвідаємо столицю краю - місто Ужгород. І це було найкраще рішення!
На наше величезне здивування, буквально за годинку після приїзду сталося диво: сонце просто на очах прогнало цей проклятий дощ, небо розвиднілося, і наш турпохід містом почався повним ходом!
На жаль, до самого Ужгородського замку ми цього разу не потрапили, вирішили не бігти галопом і залишили його як залізобетонний привід повернутися сюди наступного разу. Проте центром міста прогулялися знатно. Особливо порадувала крута фішка Ужгорода - система міні-статуеток, розкиданих по всьому місту. Це прям якийсь реальний квест, ходиш, дивишся на перила, стовпчики, ліхтарі — і щоразу радієш як дитина, коли знаходиш нову фігурку.
Прогулялися красивою набережною вздовж річки Уж, пройшлися знаменитим пішохідним мостом і, звичайно ж, заглянули в місцеву кав'ярню, де дуже смачно затестили закарпатські смаколики. Нам ну дуууууже сподобалося це місто! Атмосфера максимально розслаблена, затишна, ніхто нікуди не поспішає.
Гастрономічний тайм-аут, або проти чого неможливо встояти в Карпатах 🍲🔥
Жоден наш день не минав без святої закарпатської класики. Банош, бограч і велетенські деруни з грибами - це те, що ми смакували майже щодня, просто щоразу в різних закладах та колибах.
Чесно скажу, пройти повз ці аромати чи встояти перед тарілкою гарячого, гостренького бограчу після цілого дня на ногах — місія абсолютно нездійсненна. Організм сам підсвідомо шукає вивіску Колиба на дорозі. Порції всюди карпатські (тобто від душі), усе максимально ситне, колоритне і дуууже смачне. Так що наш тріп виявився не лише автомобільним та екскурсійним, а ще й конкретно так гастрономічним!
Шкодую лише про одне — що ми так і не дісталися до дегустації місцевих крафтових сирів. 🧀😔 На заваді став або брак часу, або те, що в нас після бограчу з дерунами банально не залишалося вільного місця в шлунках. Але тут, як і з Ужгородським замком: закидаємо цю ідею в скарбничку планів і залишаємо на наступний раз. Буде чудовий привід знову завести крузака і взяти курс на Закарпаття!
Ужгород, мені, як людині, що звикла до скаженого ритму Чернігова-Києва здається занадто повільним і неповоротким. Та і зараз він переповниний переселенцями і в тому числі мною😁. Місто, що з туристичного одного разу стало домом.