25. Великий тріп на Закарпаття: фортеці, полонини та перевірка Крузака горами ⛰️ (Частина 1)

Привіт усім! 👋
Давно не було постів про подорожі, а розказати є про що. Вирішили ми влаштувати великий сімейний автомобільний тріп на Закарпаття. Маршрут побудували так, щоб поєднати красиві дороги, історію та справжні гори. Забігаючи наперед крузак в котре довів, що це ідеальний корабель для далеких дистанцій.

Знаєте цей класичний ритуал, без якого жодна далека подорож не вважається легітимною? Це коли перед виходом з квартири ти перетворюєшся на суворого інспектора з техбезпеки. Ми обійшли всі кімнати і влаштували детальну фотосесію: сфоткали ввідний кран води (що точно перекритий), кожну розетку (що все вимкнено), праску, перевірили, що закриті вікна, а також обов'язково фото з ключами біля вхідних дверей, що вони зачинені😅. У телефоні обов'язково має бути окрема папка "У нас вдома все добре", щоб десь за 1000 кілометрів від дому не ловити паніку: «А чи вимкнув я світло в коридорі?»

Тож, вирушили ми у подорож по такому маршруту Кропивницький-Кам'янець-Подільський(переночували)-Хотин-Чернівці-Ворохта(переночували)-Жденієво (там ми проживали 7 ночей і відповідно кожного дня подорож стартувала саме звідти). Загальний пробіг до місця проживання+-1100км, а загалом за усю поїздку накатали майже 3500 км.

Ну а тепер погнали по порядку!
Зупинка №1: Величний Хотин 🏰

Дорогою до Закарпаття ми просто не могли оминути одне з найвідоміших історичних місць України - Хотинську фортецю.

Коли під'їжджаєш туди, дух перехоплює від масштабу. Ці величезні 40-метрові стіни над Дністром стоять уже сотні років. Ми з великим задоволенням погуляли територією, спустилися до самої фортеці. Атмосфера неймовірна - наче потрапляєш у середньовічне кіно. Хто не був - щиро рекомендую, це точка, яку мусить відвідати кожен.

Зупинка №2: Водоспад Гук (Женецький) 🌊🌲

Рухаючись далі, ми вирішили зробити ще одну круту зупунку в урочищі Женець (неподалік Татарова та Микуличина) - подивитися на знаменитий водоспад Гук.

Сам водоспад однокаскадний і дуже високий - майже 15 метрів. Навколо скелі, порослі мохом, вікові смереки і неймовірна свіжість повітря та прохолода. 

Окремий кайф для мене, як для водія був шлях до самого водоспаду. Частина дороги туди - це цілком пристойний асфальт, але ближче до кінця починається класична карпатська ґрунтовка з камінням та вибоїнами. Для більшості автомобілів це справжнє випробування кліренсом, де більшість повзе 5 км/год, а от для крузака це просто рідна стихія. Увімкнув "D" і спокійно, з комфортом котишся вперед, звисока споглядаючи на краєвиди навколо.

Після культурної програми ми стрибнули в машину, увімкнули круїз і рушили далі, адже попереду нас чекали гірські серпантини та справжні Карпати.

Зупинка №3: Місто Мукачево та замок Паланок.
Коли під'їжджаєш до міста, замок видно здалеку - він монументально височіє над усім Мукачевом. Чесно скажу очікування були величезні, але сама подорож до нього врешті-решт видалася куди більш емоційною, ніж сам замок. Розраховували ми на набагато більше.

По-перше, верхні оглядові майданчики, з яких мають відкриватися ті самі топові панорами, виявилися зачиненими (окреме «дякую» за це сусідам-3.14дарасам та повітряним тривогам). Тож нам залишалося лише скромно прогулятися внутрішнім подвір’ям та пройтися тими кількома кімнатами, які були відчинені. Ну, таке собі... Особливо після масштабів Хотина.

Але головне «шоу» чекало на нас попереду. Коли ми повернулися до машини, під двірником на нас гордо чекав подаруночок - свіженький штраф за парковку! 😂

Для розуміння ситуації: там дійсно висів знак, який забороняє паркування. АЛЕ! Коли ми туди приїхали, весь майданчик був щільно заставлений величезними двоповерховими туристичними автобусами, за якими того знаку не було видно від слова «зовсім». Звичайно, інспекторам це нецікаво: "Ось вам папірець, будьте ласкаві, оплатіть". Чесно скажу, якби у моєму рідному місті так завзято працювала поліція чи паркувальна інспекція, наш міський бюджет, мабуть, був би одним із найбагатших в країні!

Ну що робити? Забрали ми цей «сувенір» на згадку, вирішили не псувати собі настрій і пішли заїдати стрес у кафешку прямо під замком. Закарпатська кухня трохи згладила кути, але осадочок, як то кажуть, залишився.

Зупинка №4: Підземелля Лінії Арпада. Коли гори накрила негода 🌧️

Карпати штука мінлива, і в один із днів погода вирішила перевірити нас на міцність. Небо затягнуло хмарами, увімкнувся рясний карпатський дощ, а гори сховалися у густому тумані. Прогулянки горами/водоспадами довелося скасувати, але сидіти в будиночку - це точно не про нас. Швидкий моніторинг карти, і ми приймаємо рішення: їдемо під землю! Наша ціль найбільший бункер Лінії Арпада у селі Верхня Грабівниця, що неподалік Жденієво. Дорогу туди важко навіть просто називати дорогую, то просто жах, проте діватись нікуди їдем далі.

Під час зливи, цей об'єкт сприймається максимально антуражно. Лінія Арпада оборонна система, яку будували угорські війська в 1939–1944 роках для захисту від радянської армії.

Ми спустилися вглиб скелі на кілька десятків метрів. Усередині понад 800 метрів відновлених тунелів, бетонні каземати, колишні склади зброї, шпиталь та казарми. Враховуючи, що температура там цілий рік +-7°C, то навколо відповідно відчувається сирість, а в тунелях стоїть луна від кроків і якась монументальна тиша. Масштаби інженерної думки того часу вражають і водночас викликають мурахи по шкірі. Дуже сильне місце з глибокою історією, яке в дощову погоду розкривається на всі 100%.
Заїхали, подивилися, кайфонули.

Зупинка №5: Центр реабілітації бурих ведмедів 🐻
Після темних підземель та воєнної історії нам дуже хотілося чогось світлого і живого, тому наступною точкою нашого маршруту став Центр реабілітації бурих ведмедів. Він розташований якраз на території Національного природного парку «Синевир».
Спостерігати за ведмедями можна годинами. Особисто для мене це місце стало просто казковим, адже до цих звірів я завжди мав якусь особливу внутрішню симпатію. Враховуючи, що всі вони роками бачили лише залізні прути кліток та проходили через жорстокі знущання "дресирувальників", цей ліс став для них максимальною компенсацією за кривду у минулому. Тут вони знову вчаться бути справжніми дикими ведмедями, і це викликає величезну повагу до людей, які створили цей центр Тут у них умови, максимально наближені до дикої природи з деревами, берлогами та навіть штучними озерами для купання.
Дуже круто, що в Україні є такий проєкт, де тваринам повертають їхнє справжнє, вільне життя. Обов'язкова локація для відвідування, особливо якщо подорожуєте з родиною - емоцій купа і в дорослих, і в малих.

Зупинка №6: "Морське око" Карпат - Озеро Синевир.

Залишивши ведмедів насолоджуватися їхнім заслуженим спокоєм, ми рушили далі. Наступна точка був легендарний Синевир, найбільше та найглибше високогірне озеро України, яке розташоване на висоті майже 1000 метрів над рівнем моря.
Ми обійшли озеро навколо пішохідною стежкою. Вода в Синевирі настільки прозора, що біля берегів добре видно, як плаває форель. Посередині озера височіє той самий знаменитий острівець (на якому встановлено флагшток , на якому гордо майоріє наш Український прапор), через який Синевир і прозвали "Морським оком". Пейзажі тут просто кінематографічні - у яку сторону камеру телефона не поверни, виходить готова листівка. Це місце справді має якусь особливу, заспокійливу енергетику. Сюди варто приїжджати без поспіху, щоб просто погуляти, подумати про своє і перезавантажити голову від щоденної метушні.

Окремий кайф (і водночас тест на витривалість) - це сам підйом до озера. Коли ти йдеш туди вгору цим затяжним, крутим схилом, у голові крутиться лише одна думка: «Господи, скоріш би вже дійти... Ну що взагалі може бути гірше за цей підйом?!». Ноги підкошуються, дихалка проситься на вихід, але ти вперто повзеш до мети.

Проте, справжній сюрприз чекає на зворотному шляху коли ти, нагулявшись навколо озера, починаєш спускатися тією ж дорогою назад до парковки, раптом приходить прозріння. Твої коліна і литки починають жити своїм життям, і ти розумієш: підніматися вгору було взагалі квіточками! Спускатися вниз — ось де справжнє випробування для ніг 😂. Але, чесно кажучи, коли згадуєш краєвиди нагорі, розумієш, що кожна секунда цього "фітнесу" була того варта.

Окремо хочу сказати про самі дороги Закарпаття це суцільний візуальний екстаз. Краєвиди навколо вражають настільки, що в якийсь момент ти просто втрачаєш лік часу. Ми ловили себе на думці, що перетворилися на якихось божевільних фотографів: їхати без зупинок просто неможливо. Бувало таке, що ми ставали на узбіччі зробити фото кожні 3–5 хвилин! Тільки-но сховав телефон, увімкнув передачу, проїхав дві сотні метрів за поворот, а там відкривається ще більш фантастичний вигляд на гори, долини чи стрімку річку.

Ну а після такого насиченого, емоційного та важкого фітнесу, ми повернулися до будинку. Сил залишалося небагато, але карпатське повітря розпалило просто звірячий апетит. Фінал вечора був максимально класичним і душевним: розпалили вогонь, посмажили соковитого шашличку з димком і, звичайно ж, продегустували трохи колоритної місцевої настоянки для повного перезавантаження.

У другій частині розповім, як ми штурмували гору Гимба, про  лайфхак на безкоштовний вхід у парк Воєводіно та повне розчарування всередині палацу Шенборнів, про замок із секретними ходами всередині стін, який вразив нас найбільше, та про подорож в Ужгород . Ну і куди ж без гастрономічного гріха у вигляді майже щоденного бограчу та баношу!

Тож не перемикайтеся, заправляйте повні баки і слідкуйте за бортжурналом - далі буде ще цікавіше! 😉✌️

Реклама

Комплексне обслуговування автокондиціонерів: повертаємо ідеальний клімат в авто з першого разу