Невеличке ДТП. Подорож назад до DDR.

Всім привіт! Давно нічого тут не писав. Машина їзде кожного дня, нічого не траплялося. Але дружина почала сама їздити лише з травня місяця, та більшу частину часу їздив я на Дайхатсу. Потім коли я вийшов на роботу вона повина була скоріше навчатися самостійно пересуватися. З гарного тут то, що в Німеччині якій би "гальмівник" не сидів за кермом, ніхто не почне виступати, кричати та інше. Тому відносно спокійно можно навчитись їздити. Перше ДТП вона зробила майже відразу, тоді я придбав донора з якого зняли необхідні запчастини  та зробили різнокольоровий авто. Він був дійсно привабливий. Потім джужина во дворі дома зайхала задньою лівою частиною авто. В наслідок чого постраждав лівий фонарь, нижня кромка задньої двері. Фонарь залишився майже цілим, зламані були кріплення. Їх я відремонтував за допомогою єпоксідного клею та тканини. З дверюю було хуже - нижня частина дуже пошкоджена. Як зміг в домашніх умовах відрихтував. Але повітря вільно заходило через пошкоджену ділянку. Літом то таке, а взимку при минус 12 це вже стало проблемою. Я постійно шукав потрібні запчастини. Вони були, але дорого та під Голландським кордоном. А саме головне що доставка по Німеччині коштує іноді дорожче запчастин. Задні двері 250 евро, а доставка 180. Так от 29 грудня дружина знов во дворі не розминулася зі стовпчиком. В наслідок чого фонарь, який я раніше лагодив - розвалився на окремі складові. Крім того постражав бампер, та ліве кріплення бамперу. Поліз знов до інтернету шукати що де є. Знайшов продавця, який купляв таке авто заради двигуна. Різниця була в тому що я хотів задні двері та бампер золотистого кольору, а в нього був сірий авто.

Але дуже переконлива ціна за потрібні запчастини. Якщо на шроті за двері просили 250 евро, за фонарь 125, кріплення бампера 40 та задній бампер 250, то тут він мені віддав все потрібне за 300. Приумові що я сам маю забрати. Подивились по мапі. Їхати до Ганновера, це приблизно 370 км. по паливу туда-назад 100 евро, що значно дешевше ніж пересил однієї задньої двері. Та окремо домовились що на місці міняємо мої биті двері на цілі.  Тому з ранку в неділю 11 січня вирушаємо в дорогу. Цього року зима по всій Європі та Україні буже сніжна, тому замість запланованних 4 годин, їхали 4.5. Десь в 12 були на місці. Всі запчастини були заздалегідь зняті з авто.

Тому не гоячи часу почали міняти дверцята. Стара вже в сміття.

Я хотів відразу поміняти битий ліхтар, але продавець відмовив робити це на морозі. Я з ним погодився. Тим більш що він знимаючи на морозі бампер зламав кріплення. Дуже неприємно. Але зробив знижку. Тому все необхідне я забрав за 270 евро. Продавець поцінювач Дайхатсу Матерія, та має ексклюзивний варіант

Спойлери, диски. Це все штатне. Після повернення до дому я тиждень не підходив до авто, бо повертався з роботи коли вже темно, та на морозі не хтів щось робити. Тому вчора при плюс 3 нарешті встановив новий ліхтар, перед цим з'їздив до автомагазину та придбав нову лампу (габарит/стоп). Поки що залишив старий бампер. Може ближче до літа поміняю. Так було

Новий ліхтар: 

Так стало: 

 Нові наліпки з рекламою салону вже замовлені.

А тепер про подорож "назад у DDR". На роботі дали пару днів на відпочинок на 25-26 грудня. Тому вирішили поїхати в Берлін.  Коли в 2023 році я їздив із ЗСУ в відпустку, то поїхав до невиличкого містечка біля Берліну, де ще дитиною жив з батьками. Це Олімпийська деревня, що була побудована до Олімпійських ігор 1936 року. Але після війни там було військове містечко для радянських військвослужбовців. Коли я побачив свій будинок в 2023 році, був засмучений. Бо він виглядав так:

Але через 2 роки вже все стало по іншому. будинки відновлюють, за з'єднують між собою. Виглядає дуже міцно та сучасно.

Вікна моєї колишньої хати на 4 поверсі

Будівництво триває. Що німці залишили, не знищили, або вкрали, то бетонні будки для вартових, які були побудовані або ще під час війни, або відразу після неї. Цікаво що бетонні дверцята доволі повільно рухаються не дивлячись на вагу бетону.

Ми, коли були дітьми , гралися в них. В нас навіть був справжній автомат ППШ. Хлопчина, який був його власноком - був другом для усіх))) Я розумію що майже нікому це не цікаве, але то мої спогоди, та моє життя.

Далі поїхали до Берліну в район Карлсхорст. Там в той саме час жив мій дядько з тіткою та братом. Він також був військовослужбовцем, охороняв Рудольфа Геса в Шпандау. Я дуже часто бував в  їх будинку напроти іпподрома . 

Дім мав "П" образну форму, де в однієй половині жили радянські військові, а в іншій - господар будинку. З цікавого: кожен рік на 1 червня він організовував свято, з подарунками, солодким столом. А відбувалося це саме тут (нажаль зараз паркан)

Дитячі спогоди - сами чарівні...

Далі поїхали до отелю , який заздалегідь замовили. Відстань обирали таку, щоб можна було пішки дойти до Бранденбургских воріт . Залишили речі в номері, та авто на паркінгу, та пішли до центру. 

Знов спогоди з DDR, а саме:

Яблука в сахарній та шоколодній глазурі. Та справжні берлінськи сосиски, які виробляють лише тут

Далі пішли по Александр-плац до телевежі. Та якй 2 роки тому. вирішив зайти до центрального автосалону Фольксваген. Та знов нові (старі) авто. 

Справжній довоєнний Жук. З вінкерами, двома маленькими вікнами позаду. Оригінальною, хоч потертою фарбою. 

Далі Фольксваген. 

Гібрид, якого вживу ніхто не бачив. але він вироблявся десь 15 років тому. Далі Ламбо Коунтач. Ми всі її бачили на вкладишах Турбо. Але в живу, можливо вона для когось є мрією, та самим гарним авто в житті, для мене особисто виглядає як саморобне авто. З великими зазорами по кузову та іншим. Можливо на час її виробництва то був ідеал, але мені не сподобалося. Вибачайте

Порше 

Інший, але новіший

Далі два Т буса. Онук та Дід))

Онук дуже гарний та сучасний на мій погляд.

Ще один цікавий Жук, там саме

Далі повернулися до готелю, їхали на берлинському метро.

 Що цікаве - вагони метро мають ззовні той саме вигляд що й майже 100 років тому. Звісно вони нові, з сучасним обладнанням, але вигляд та традиції зберігають. П.С. В 1945 році майже всі робочі та непошкоджені вагони метро були вивезені в мАцкву. Німцям залишили лише непотріб, але вони відновили состави та використовуввали набагато довше ніж кацапи.

Далі про мою  роботу. Я як інженер механік , на щастя знайшов роботу щодо своєї освіти та особистого досвіду. Робота тяжка, але я дуже вдячний що суто німецький колектив мене прийняв досить гарно. Допомагають де потрібно. З боку керівництва також все гарно. Можливо сприяло моє військове минуле. Тому що перші питання були (не тільки тут , а в багатьох установах) - чому ти не борониш державу? Мені немає чого скривати. Проказав де служив. що робив, що отримав. Як то кажуть якісь незвісні борги віддав на декілька поколінь наперед . Тому зараз все гаразд. Працюю в майстерні в горах, відновлюю все що потрібно. Зима тут УХ! 

Майстерня обладнана всім необхідним обладнанням. Є тавіть таке, що я не думав що таке існує. За цей час навчився тому, що не знав до того часу.

Всім миру та добра. З виликою повагою до Вас.

Ціна питання 370 EUR,