Нижня Баварія та повернення додому

В минулому дописі я зупинився на тому, що ми заїхали до Нижньої Баварії і першим містом, яке ми відвідали в цей день, стало Пассау - 2ге за величиною місто в цьому регіоні. Насамперед мене тут цікавила місцева фортеця (Оберхауз), тому до неї ми спочатку і поїхали. Вона розташована навпроти старого міста Пассау на правому березі Дунаю. Заснована у 1219му р., вона більшу частину своєї історії служив замком і резиденцією князя-єпископа Пассау. Її збудував Ульріх 2й, перший князь-єпископ Пассау, навколо існуючої каплиці Святого Георгія. Замок мав бути вираженням військової могутності та водночас захистом князівства-єпископства Пассау, яке воно здобуло в 1217му р. Крім того, він мав служити захистом від зовнішніх та внутрішніх ворогів, включаючи громадян Пассау, які хотіли створити Імперське Вільне Місто (так-так, вони часто брали замок в облогу). Завдяки розвитку техніки облогової війни, фортеця постійно розширювалася та розвивалася протягом століть, що дало можливість вивчати мистецтво фортифікації з 13го по 19те ст. До 1918го р. Весте-Оберхаус був грізною «Бастилією Баварії», а у 1932му р. місто Пассау таки придбало цю власність та заснувало в ній музей. Замок розташований на висоті 105 м над долиною на пагорбі Санкт-Георгсберг між річками Дунай та Ільц, захищений з обох боків крутими схилами. Внизу, вздовж річки та з'єднаний критою доріжкою, розташована фортеця Нідерхаус, а з боку Ільца до замку веде дорога. Нідерхаус стоїть на вершині скелястого мису біля злиття річок Ільц та Дунай, збудована близько 1250го року. Нідерхаус зберігав свій статус фортеці до 1867го р., а від 1890го він перейшов у приватну власність і по сьогоднішній день закритий для публіки.

Пассау називається містом 3х річок, адже біля підніжжя фортеці Нідерхаус річка Ільц впадає в Дунай зліва, а невдовзі праворуч - річка Інн. Вода Інну, яка частково бере початок у Швейцарських Центральних Альпах, зелена, Дунай - блакитна, а Ільц, який бере початок у болотистій місцевості, - чорна. Таким чином, на значній відстані після злиття Дунай має три кольори (зелений, синій та чорний).

Собор св. Степана є резиденцією єпископа Пассау. Його походження сягає церкви, яка існувала ще в 450 р. н.е. Собор вперше згадується в документах 730 р., а кафедральним він став у 739му. Сучасна барокова будівля, завдовжки приблизно 100 м, була збудована між 1668 і 1693 рр. після пожежі 1662го р. 

Дизайн інтер'єру створив Джованні Баттіста Карлоне, а фрески написали Карпофоро Тенкалла та Карло Антоніо Буссі. Бароковий фасад з двома вежами розташований на східній стороні соборної площі. Той факт, що дві стилістично різні, величезні споруди періодів пізньої готики та бароко так гармонійно поєднуються, як всередині, так і зовні, в збалансоване ціле, надає Пассауському собору особливе місце серед усіх соборів німецькомовного світу. Собор св. Степана – найбільший бароковий собор на північ від Альп. З 17974 трубами та 233 регістрами його орган є найбільшим кафедральним органом у світі та найбільшим органом за межами США.

На березі Дунаю стоїть ратуша 14го ст. з 38-метровою вежею, яку було добудовано лише у 1890му р. На площі перед ратушею, у патриціанському будинку «Вільдер Манн», розташований Музей скла Пассау з експонатами всесвітньо відомого богемського скла. На схід від площі ратуші знаходиться головна митниця в неокласичному стилі, збудована між 1848 і 1851 рр. Фрідріхом фон Гертнером. Неподалік від ратуші знаходиться колишній єзуїтський костел св. Михаїла з прилеглим комплексом колишнього єзуїтського колегіуму, а ще трохи далі на околиці старого міста знаходиться колишній бенедиктинський монастир Нідернбурга.

За кілька сотень метрів вище за течією вздовж Дунаю розташований замок Фройденгайн, збудований між 1785 і 1792 рр. кардиналом Йозефом Францом Антонієм графом фон Ауерспергом, принцом-єпископом Пассау. Під ним, біля дороги вздовж річки, стоїть пізньоготичний панський будинок з бароковим фасадом - останні залишки колишнього замку Еггендобль. На протилежному березі на набережній стоїть кругла оборонна вежа Шайблінг, зведену в Середньовіччі для захисту соляного порту.

Нагулявшись старим містом ми рушили далі і встигли ще вдосвітла побачити замок Зьольденау, який вперше згадується в документі 1323го р. У 1799му р. через структурну нестабільність було проведено капітальний ремонт, в результаті якого замкові будівлі були перетворені на пивоварню. Замок був заселений до середини 1990-х рр. Деякі частини замкового комплексу поступово відновлювалися, але великі ділянки все ще потребують ремонту. Замок перебуває у приватній власності та закритий для публіки. Сучасна будівля являє собою чотирикрилу споруду епохи Відродження, хоча її ядро ​​має середньовічне походження. Замок має 45 кімнат і займає площу приблизно 2000 кв. м.

Після цього ми заїхали подивитися на замок Егг, який вперше згадується у 1103му р. як резиденція Тьємо де Екке. Комплекс було відреставровано між 1838 і 1842 рр. за часів графа Йозефа Людвіга фон Армансберга під керівництвом архітектора Людвіга Фольца з Регенсбурга. Під час цієї реконструкції колишні господарські будівлі та пивоварня були знесені. Замок також був прикрашений орнаментами в середньовічному стилі, такими як фронтони, балкони та башти. У 1839му р. старий дерев'яний міст було знесено та замінено мостом, що складається з кількох кам'яних арок. У 1939му р. промисловець і китайський консул Йозеф Максиміліан Гартль придбав замок без господарських земель і сьогодні замок належить його родині.

Наостанок ми ще подивилися замок Оффенберг, який вперше згадується у 1325му р. як фортеця на схилі. На початку 18го ст. граф Антон фон Монфор перетворив замок на його сучасну трикрилу форму - споруду в стилі бароко з аркадним внутрішнім двором, замковою каплицею та двома колишніми розвідними мостами та ровами. Замок знаходиться по сьогодні у приватній власності, тому далі входу я не потрапив...

А далі ми затарилися в супермаркеті стравами для вечері, заправилися і виїхали на автобан, щоб доїхати до нашої квартири під Регенсбургом, але не так то сталося, як гадалося. Я завжди маю звичку перевіряти маршрут через Гуглокарти, перед тим як виїхати. Так і було того разу, але через 2-3 км після виїзду на автобан ми стали в мертвий корок. При тому, це був його початок, адже через кілька хвилин вже вили сирени пожежників, поліції та медиків. Десь півтора десятка авто з сиренами прорвалися вперед через обов'язкову "рятувальну дорогу", яка за законом утворюється між 2ма крайніми лівими смугами. Вже було ясно, що щось серйозне трапилося, але ніхто не очикував, що ми там пробудемо всі 4 години. Ми стояли і спостерігали за щасливцями, що змогли об'їхати автобан паралельною дорогою... По радіо казали про аварію 2х вантажівок. На протилежній частині автобану теж час від часу перекривався рух, бо дорожники наносили розмітку і переставляли пілони... Лише через 3.5 години проїхав повз катафалк і всі зрозуміли, що справи в когось кепські... Ще через 15 хв приїхав вантажний евакуатор і ще через наступні 15 хв ми поїхали і побачили місце аварії:

Отак дорожники перекривали нашу частину автобана теж, одна вантажівка зупинилася в крайньому правому ряду, за нею мікроавтобус із легковиком на лафеті, а от водій наступної вантажівки просто не помітив кінця корку і запресував буса з легковиком прямо в попередню вантажівку. Гадаю, по фото і так ясно, що шансів вижити там не було ніяких... На житло ми заїхали по 12й годині ночі, коли діти вже непонано так виспалися в корку...

Останній день нашої осінньої подорожі ми почали з культового для німців місця - Вальгалли. Це меморіал, храм слави історичних особистостей, які зробили видатний внесок у німецьку культуру. Був збудований у 1842мк р. за наказом короля Людвига 1го у неокласичному стилі (на кшалт давньогрецьких храмів) на березі Дунаю, поблизу міста Регенсбург. Будівля в стилі неокласицизму, що являє собою копію давньогрецького храму, побудована архітектором Лео фон Кленце під впливом архітектури афінського Парфенона. Розміри Валгалли майже збігаються з розмірами Парфенона, довжина становить 48,5 м, ширина 14 м і висота 15,5 м. За задумом Людвіга його Валгалла мала стати пам'ятником найвидатнішим представникам Німеччини за 1800 років, починаючи від битви в Тевтобурзькому лісі в 9му р. н.е. Якщо у скандинавській міфічній Валгаллі бенкетували тільки воїни, героїчно загиблі на полі битви, то баварська Валгалла Людвіга була призначена не тільки для воїнів, але також і для науковців, письменників та інших видатних особистостей. Напередодні утворення Німецької імперії в 1871му р., «німецький» був синонімом «германського», тому в залу включили представників готів, лангобардів, англосаксів, франків і швейцарців. До часу коронації Людвіга в 1825му р. створили 60 бюстів. Сьогодні серед умов для тих, чиї бюсти поміщають в Валгаллу - особа мала померти більше двадцяти років тому. З часу відкриття додано тільки 32 бюсти і одну меморіальну дошку. Отже, нині у Валгаллі представлені 193 пам'ятних знаки, з яких 12 присвячені жінкам. Серед останніх доповнень: Альберт Ейнштейн (1990), Кароліна Герхардінгер (1998), Конрад Аденауер (1999), Йоганн Брамс (2000), Софі Шолль (2003), Карл Фрідріх Гаус (2007), Едіт Штайн (2009), Генріх Гейне (2010), Кете Колльвітц (2019), Макс Планк (2022). Читаю донечці вечорами казки Братів Грімм і там як раз є всі-всі особи зображені на меморіальних дошках. Серед тамтешніх німців, лишивших слід в історії Російської імперії (і відповідно України як її частини в ті часи) я знайшов таких персон: Михайло Богданович Барклай де Толлі (при народженні Міхаель Андреас Барклай-де-Толлі) - російський фельдмаршал; Іван Іванович Дибич-Забалканський (до рос. служби Ганс Карл Фрідріх Антін фон Дибич-унд-Нартен) - російський фельдмаршал; Катерина 2га Велика (при народженні Софі Августа Фредеріка фон Анхальт-Цербст-Дорнбург) - російська імператриця. Якщо вояки були як вояки, то та *лядь українській історіографії сприймається вкрай негативно, так само як Петро 1й; як писав Тарас Шевченко в поемі Сон: «Це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала Вдову-сиротину». Ех, хочеться вірити, що в Україні буде колись побудовано пантеон своїх героїв...

Після екскурсії цим культовим місцем я повіз сімейство до Регенсбурга, з яким я вперше познайомився в грудні 2015. З населенням близько 152 т. мешканців Регенсбург є четвертим найбільшим містом Баварії після Мюнхена, Нюрнберга та Аугсбурга. Стара частина міста, що була закладена ще в часи Середньовіччя, визнана об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО та є засвідченням ролі Регенсбурга як культурного центру середньовічної південної Німеччини. У старому місті Регенсбурга, що виходить на Дунай, височіє Кам'яний міст, який разом з його вежею над брамою був збудований між 1135 і 1146 рр. Лише після будівництва середньовічних міських укріплень на початку 14го ст. вежа мосту стала частиною оборонних споруд міста.

Єдина, що залишилася від трьох оригінальних веж мостової брами, зараз є місцем розташування Музею мостової брами, який надає інформацію про міст та судноплавство по Дунаю. Вище за течією, вежа мостової брами з 1900го р. з'єднана з місцем колишнього Амбергерського штаделя (побудованого в 1487му р.) широкою аркою, спочатку побудованою як прохід для трамвая. Зараз у цій арці розташований студентський гуртожиток. Нижче за течією, безпосередньо на схід від мостової брами, знаходиться історичний Соляний склад, в якому зараз розташована туристична інформація.

На вулиці Унтер-ден-Швіббоген (під аркою) на можна побачити чудові залишки римських табірних воріт римської доби Порта Преторія, які були включені до комплексу Єпископського двору з 1650го р. та були повторно відкриті, розкопані та відреставровані лише в 1885 та 2015–2017 рр.

Регенсбурзький собор - найважливіша церква міста та кафедральний собор Регенсбурзької єпархії. Поряд із Кельнським собором, це один із найважливіших готичних соборів Німеччини. Він був побудований на місці романського собору, від якого досі збереглася так звана Осляча вежа. Будівництво готичного собору розпочалося в 1275му р. і лише з 1450го р. в ній почали проводити богослужіння. Дві вежі та їх шпилі були завершені між 1859 і 1869 рр.

На сході соборна площа закінчується аркою Римської вежі, яка була збудована після відступу римлян. Пройшовши через неї, потрапляєш на Старий зерновий ринок. Площа датується часами герцогського палацу, який колись стояв на цьому місці. Герцогський двір поруч із Римською вежею досі свідчить про цю епоху. На північ від площі знаходиться церква абатства Нідермюнстер з її монастирською школою, на півдні – колегіальна церква Старої капели, а на сході – кармелітська церква св. Йосипа.

Нагулявшись старим містом сонце вже було доволі низько і ми посунули додому, відклавши кілька попутних замків до наступного разу. Через пару заправок метаном та 450 км ми були вдома.

Рухаємося далі 😉

Реклама

Зимова вигода: знижка -1000 грн на ремонт авто!