Відвідини національного автомузею Loh Collection

Що тут сказати, про цей музей я знав давно і знаходиться він лише за 32 км від мого дому в протилежний від цивілізації бік. Але як то прийнято, те, що знаходиться під боком, відкладається на потім, бо типу ж завжди встигнеш. Чарівна @Erzaix перенесла бронювання готелю та взяла авто на прокат, щоб відвідати цей національний музей в тих *бенях (частина 1ша, частина 2га, частина 3тя). В музеї є постійна експозиція та тимчасова, яка цього року призначена 75річчю Формули 1 (посилання на сторінку національного автомузею тут), працює він з початку березня по кінець листопада. Рушійним моментом, що я таки доїхав до музею, стало те, що мій колега повертався з початком листопада до Мюнхена, щоб продовжити працювати більшість часу віддалено. Це той чортяка трохи за 60, що їздить зараз на М2, має 2 спортивні мотоцикли в господарстві, грає на електрогитарі в рок-гурті з 80х років та 9 років тому так добряче розворотив на автобані свою 3ку купе, що його позбавили водійського посвідчення на рік, а сам отримав пару шурупів в плече))) Це з ним ми в першому ж нашому спільному відрядженні до Італії відвідали музеї Феррарі та Ламборгіні, а також гоночний трек в Маранелло. Минулого року в музеї на тимчасовий експозиції була Феррарі, а ми, обидва стародавні фанати Скудерії так довго збиралися, що прийшов кінець листопада і ми її відверто про*бали. Тепер вже був його переїзд на початку листопада, осінні канікули в жовтні, тому єдиною можливістю лишалася остання неділя вересня яку ми не мали права змарнувати))). Погода вдалася чудовою, хоч для відвідин музею це вторинне, хоча й налаштовує на гарний настрій. 

Недалеко від входу нас зустрічає Ф1-2000, на якій легендарний Шумі взяв Великий Приз Канади 2000го року. Саме ця модифікація стала матір'ю всіх "червоних богинь" від Скудерії.

Після короткого ознайомлення із авто у фойє ми вийшли у внутрішній двір, де на нас чекав неймовірний монстр на колесах 24го розміру!!! Такий собі мікс 1932го року із Бугатті Рояль та хотрода. Їх було випущено лише 6 шт. і до сьогодні дожили лише 3є. 6,36м довжини при цьому десь половина приходиться на капот))) Навіщо? По-перше, треба ж кудись сховати безклапанний V12 об'ємом 4.9л та потужністю 180 коней. По-друге, тут передній привід і відповідно КПП стоїть перед двигуном впоперек кузова. Цього вам мало для авто 1932го року випуску? Тоді тримайте ще незалежну підвіску кожного колеса! В ці часи це було найпрогресивніше авто Франції. Завдяки відсутності кардану салон розташувався неймовірно низько у порівнянні до решти авто тих часів. Та й сьогодні 1.48 м висоти приходиться десь на рівні скажімо так М3. Шкода, що такий технічно просунутий авто народився в часи економічної кризи і відповідно нульового попиту на розкішні авто...

До речі на цьому цікавинки цього не закінчуються. Виявляється, що 4дверного седана з колісною базою 4.1 м за задумом Поля і Анджело Буціаллі виконав Жак (Яків) Савчик (Савчук) - французький дизайнер українського походження. У 1905му він заснував кузовне ательє, яке відрізнялося неперевершеною якістю та власним стилем. У 1920-ті роки ательє стало одним з провідних у кузовній справі. Кузови Савчика монтували на шасі дорогих і престижних марок - Isotta-Fraschini, Hispano-Suiza, Delahaye, Cord та ін. А лелека збоку теж не просто так, адже в 1шу СВ Поль-Альберт Буціаллі служив у 3й ескадрильї аса Жоржа Гінемера, званій "Група Лелеки" від емблеми ескадрильї лелеки. На згадку профіль лелеки розміщували на боковинах капоту Bucciali.

Також на території подвір'я стояло кілька Мерсів-кубіків у різному виконанні, але у зв'язку з моєю неприязню до цієї моделі як лакшері-авто (це ж вонючий німецький бобік, звідки тут взятися люксу?!) я їх оминув увагою. А от дворик сам по собі гарний:

Далі ми зайшли в приміщення і пройшли до основної експозиції. Тут нас зустрів найстаріший на сьогодні зареєстрований у Великобританії авто - 4сильний Даймлер "Марсель" 1898го року випуску:

Біля нього розташувалося ще одне творіння Савчука на базі Формульного боліда 1948го року. Talbot-Lago T26 Grand Sport будувалися виключно кузовними ательє Pourtout, Figoni & Falaschi, Chausson, Saoutchik та Ateliers Henri Chapron. Кузови виготовлялися відповідно до конкретних запитів клієнтів, тому немає двох зовні однакових Grand Sport. Сьогодні автомобілі, що збереглися, є одними з найцінніших історичних автомобілів. Grand Sport часто перемагає в різних конкурсах елегантності Concours d'Elegance. У свій час моделі Grand Sport вважалися не лише елегантними, але й, можливо, перш за все, високопродуктивними автомобілями. 6-циліндрові рядні двигуни у своїй останній версії видавали 200 к.с. Максимальна швидкість була заявлена ​​на рівні 200 км/год.

Поруч стояли 2 Ле-Манівські автомобілі: найуспішніша модель Альфи Ромео 8C 2300 Le Mans  LWB 1934го р.в., що мала 4ри перемоги на Ле Мані, 3ри на Тарго Флоріо та 3ри на Мілле Мілья, та Бентлі 4.5 літра, що примала участь у перегонах 1928, 1929 та 1931го років та знаходиться в оригінальному нереставрованому стані! 

А ще мою увагу привернуло пожежне авто з Відня 1906го р.в., яке було спочатку чисто електричне авто з 2ма ступичними електромоторами від Порше на передній осі. У 1927му році на авто встановили бензиновий двигун, що приводив в рух задню вісь. 

Поруч стояв перший 4ри-колісний Бенц, що був наступником першого запатентованого автомобіля. Бенц Вікторія Фаєтон мав тільки 2х попередніх власників: родини Бенців та Генрі Форда. 

Також впав в око Бентлі 8 літрів, що був збудований лише в 3х екземплярах. Це була остання модель Бентлі до злиття з Ройс-Ройсом. Виробник гарантував швидкість 160 км/год незалежно від типу кузова 😁

Також я не зміг спокійно пройти повз 2 чорних "монстрів". Одним з них був Мерседес-Бенц 770К Cabriolet F 1939го р.в., що в народі називався "Великим Мерседесом" і використовувався багатьма країнами для перевезення персон найвищого рангу. 8циліндровий двигун об'ємом 7.7л розвивав в молодості 230 к.с. та розганяв цей розкішний кабріолет до 180 км/год. Іншим був Дюзенберг Model SJ 1933го р.в. - люксовий америкос, який би по сьогоднішнім цінам коштував би понад 1.5 млн. євро!!! Це був один із перших авто з вбудованим радіо, а 8циліндровий компресорний двигун об'ємом 6.9л видавав солідні 320 коней, що розганяли цей корабель до 225 км/год. 

Потім в експозиції стояли 1й патентований автомобіль Бенца, 1й серійний авто Форд Т та кілька найпоширеніших двигунів в розрізі, але я зупинився біля шасі Бугатті Широн. Модель отримала назву на честь автогонщика Луї-Александра Широна, який виступав за марку з 1928го по 1958й р. Його двигун - перероблений 8л. W16 квадро-турбо від Veyron потужністю 1500 к.с. при 6700 об/хв, 1600 Нм при 2000–6000 об/хв, трансмісія - посилена 7-ступінчаста коробка DSG, максималка для звичайнох версії складає 420 км/год, маса авто 1995 кг. Таких випущено лише 500 шт.

Наступним експонатом, що мене зачепив, став подарунок доктору Ло з нагоди його 75ти річчя від учнів проф-тех-училища. Це точна копія Феррарі Ф2004, зроблена з тисяч зварених між собою окремих деталей! Просто ВАУ!!!

Звичайно ж не міг не помилуватися технічною родзинкою знаменитого ралійного боліда Вальтера Рьорля чи Ханну Міккола - Audi Sport Quattro S1 E2 PDK. Так-так, вам не привидилося, тут дійсно 2дисковий робот від Порше, так що технологія ДСГ вже десятиліттями відкатана на ВАГах і не треба нити, що щось там сире і ненадійне 😜 600 коней надутих з 5ти циліндрового двигуна об'ємом 2.1л розганяли авто до сотні менше ніж за 2.5 секунди!!!

А ще мою увагу привернув незвичайний Дешво - це спецверсія Сахара 4x4, про існування якої я, навіть, не здогадувався. Він мав додатковий блок двигуна та коробки передач у задній частині, встановлений у зворотному напрямку для приводу задніх коліс. Обидва двигуни (а отже, і осі) можуть працювати незалежно та індивідуально, виробляючи 12 к.с. кожен у ранніх моделях та 16 к.с. кожен у тих, що були випущені з 1964го року. Кожен двигун має власний вимикач запалювання з кнопкою стартера, індикатором та дросельною заслінкою на приладовій панелі. Обидві коробки передач керуються одним центрально розташованим важелем перемикання передач замість типового для 2CV револьверного типу важеля перемикання передач. У Франції Дешво зіграв ту ж роль, що Форд Т в США або Фольксваген Жук в Німеччині - посадив за кермо націю. В Німеччині це ж просто один із найпоширеніших олдтаймерів (звісно ж після Жука та Гольфа).

Так, і Жук, і Гольф там були теж, але в Німеччині вони в мене просто викликають посмішку, не більше, а от милуюся я іншим Фольксвагеном - Karmann-Ghia Type 14, що не даремно вважається найкрасивішим Фольксвагеном всіх часів. Двигун та шасі значною мірою такі ж, як у Жука, хоча днище рами трохи ширше. Це була третя модель Фольксвагена після Жука та Буллі. «Маленький» Karmann-Ghia, який іноді глузливо називають «Porsche домогосподарки» або «Ferrari секретарки» в Німеччині, виглядав як спортивний автомобіль, але з початковою потужністю 30 к.с. та максимальною швидкістю 118 км/год, він був далеко не спортивним з точки зору продуктивності. Аналогічно потужний VW Beetle 1200 досягав 112 км/год, а Porsche 356 1100 1953го р. з 40 к.с. досягав 140 км/год.

Далі мене зачепила тачка, яку я бачив тільки на картинках і не особливо міг уявити, що вона реально існує - Майбах Екселеро. Цей унікальний автомобіль виготовлений заводом Maybach для виробника шин Fulda. У 1930-х роках Fulda та Maybach співпрацювали над створенням високошвидкісного автомобіля. Метою було просування власних високопродуктивних гумових шин, які мали бути продемонстровані за допомогою постійних стрес-випробувань на цьому автомобілі. Попередником Exelero був революційний обтічний автомобіль, унікальний екземпляр, побудований кузовобудівною компанією Dörr & Schreck на базі Maybach SW 38. Цей автомобіль використовувався для випробування високошвидкісних шин (тоді розрахованих на швидкість до 200 км/год) у 1938 році. Він був втрачений під час 2ї СВ. З виходом на ринок своєї нової високошвидкісної шини Fulda Carat Exelero, Fulda відродила історичний проект та відновила контакти з брендом Daimler Maybach. Згодом на базі Maybach 57 S було побудовано унікальне спортивне купе. Клаус Людвіг провів високошвидкісні випробування на гоночній трасі Нардо в Італії з використанням шин 315/25 ZR 23, під час яких Exelero перевищив необхідну швидкість у 350 км/год з другої спроби.

Поруч стояла Ф40 - перша модель Феррарі, яку я побачив в своєму житті на власні очі (привіт, далекий 2003й рік). Біля неї модель Енцо - можливо, не така культова, але не менш "формульна" Феррарі свого часу))) Навіть, у Папи Римського Івана Павла 2го така була))) Біля неї стояла чорна Феррарі 2021го року випуску, існування якої пройшло повз нас з колегою - Daitona SP3. Звісно це були не єдині Фури на виставці. Трохи поодаль я спочатку побачив Monza SP1 2018го р.в. та ще трохи далі F50 1996го року (власне 2й в житті побачений мною "живий" Феррарі). Потім далі в експозії на частині овалу я ще знайшов останній карбюраторний 12ти-горшковий Ferrari512 BB.

Але не Фурами єдиними я там був зачарований. Наприклад тут був один суперкар зі смішним об'ємом двигуна - Mercrdes-AMG ONE має лише 1.6л 6ти циліндровий двигун. Щоправда він має формульне минуле (двигун з сезону 2016го року) та 4 електродвигуни, таким чином загальна потужність складає вже солідні 1063 коняки.

Також тут була ще пара класних Мерсів: CLK GTR Roadster 1999го р.в. з повністю карбоновим кузовом та шасі та один із 75ти SLR McLaren на честь відомого британського гонщика Стірлінга Мосса.

Та й взагалі, експозиція просто мегашикарна. Куди не глянь - щось особливе. Наприклад, 1 із 10 дорожніх прототипів Bugatti Centodieci 2022го р.в. з 8літровим 16горшковим дубльве на 1600 коней. Вони були збудовані в пам'ять про ЕВ110 до 110 річчя марки.  Ну а Вейрон сам по собі унікат, а тут один із 6ти передсерійних зразків 2005го р.в. 

От повз гоночний авто 2018го року я, звісно ж, теж не зміг пройти спокійно, адже ID.R я ніколи і ніде ще не бачив до цього. Власне як і іншу спортивну електричку - ABT Schäffler Audi Sport FE02 - чемпіонський болід Формули Е.

Поруч з ними розташувалися не менш цікаві боліди з 4ма кільцями: переможець Себрінгу 2002 та Ле Ману 2004 - відкритий R8, та переможець Себрінгу 2013 та Ле Ману 2012 - R18 e-tron quattro.

Окремо біля них стояв переможець сезонів 2011-2014 - 4літровий 6ти-горшковий в-образний турбодизель потужністю понад 560 коней та моментом понад 850 нм.

Якщо ви гадаєте, що я нарешті заспокоївся зі своїми Феррарі, то глибоко помиляєтеся, адже в протилежному куті павільйону стояв командний бус з кількома болідами біля нього. 

А далі ми перейшли до тематичної експозиції, яка цього року привячена Формулі 1. Тут теж багато цікавих і історичних болідів, спробую виділити декілька з них. Наприклад, найперший побудований Енцо Феррарі гоночний болід - Alfa Romeo 16C Bimotore 1935го року - так-так, це була Альфа з 2ма двигунами)))

Переможець Гран-Прі Німеччини 1935го року - Alfa Romeo P3, якою керували такі легенди як Таціо Нуволарі та Луіс Широн.

Один з 3х формульних Феррарі з 1.5л 12-ц. двигуном.

Найперший Феррарі легендарного Нікі Лауди, яким також керували не менш знамениті Рей Регаццоні та Жакі Ікс.

Єдиний чемпіонський болід Кімі Райконена післяшумахерної ери Феррарі.

Автомобіль привезший Хуана Емануеля Фанхіо до 5го титула чемпіона світу і взагалі науспішніший формульний Мазератті всіх часів.

Найавтентичніший в світі гоночний болід з 4ма кільцями 1938го року - Auto Union Typ D.

Bugatti Type 35 B 1928го року - найкраще збережений болід першого Гран-Прі Монако та найважливіший для Бугатті гоночний авто всіх часів.

Шасі Mercedes Benz W125 1937го року з найпотужнішим формульним двигуном до турбо-ери - 646 коняки на компресорній 8ці.

Цей бридкий болід 2012го року - останній формульний болід Міхаєля Шумахера, на якому він у Монако 2012 завоював свій останні поул.

Ось така в мене вийшла вибірка фоток з відвідин цього неймовірного музею. Більше фото ви побачите у дописах пані @Erzaix, посилання на які я робив на початку допису. А доки ми каталися туди-сюди, Гольф вже розміняв 278 т. км.

Реклама

Знижка 10% за промокодом!