Посвята у тру субариста: капіталка опозитника

Після Сівіка пересадка на Форестер була шоком. Посадка зовсім інша — вища, вертикальніша, і довго не міг до неї звикнути. Було дещо не зручно. У Хонди все було більш «лежаче», крісло як під мене. Та й пересісти з автомата на механіку в міському житті — відчувалось як крок назад по комфорту.

Але одразу кинулось в очі й хороше. Потужність відчутно виросла, а повний привід узимку відкрив зовсім інший рівень свободи. Я перестав думати, де краще проїхати, щоб не зачепити дном і часто просто їхав напряму.

Зручностей теж стало більше: величезний багажник після Хонди здавався цілим сараєм, в от салон здалось лиш трішки просторіший, мультикермо, сама машина свіжіша від Сівіка була на цілих 10 років.

Але були й нюанси. Найбільше нервувала механічна коробка. Дивне співвідношення передач, дивна робота зчеплення. Навіть мої друзі, які постійно катають на «механіці», глохли, коли пробували рушати на моєму Форіку. З часом я просто звик, вивчив, як його перемикати і керувати, але думки «а чи не варто було купити щось простіше, більше і на автоматі?» мене ще довго переслідували.

Перша велика проблема яка стала вирішальною:

Проблема з мотором стала для мене холодним душем. В усьому винен я сам. Якось поїхав у сусідню область і вирішив погратись у гонщика. (Ага-ага, на 2ох літровому атмосферному двигуні, більш відомий як атмо-дід) По трасі кілометрів 15–20 їхав у відсічку, перемикаючись майже на червоній зоні. На під’їзді до міста машина різко втратила тягу на пару секунд, а вже в місті я почув дивний звук.

Діагностика підтвердила найгірше — застукали вкладиші. Ось він, славнозвісний «тук-тук від Subaru», якого я найбільше боявся ще перед покупкою...

Я був розбитий. Варіанти крутились у голові:

продати як є й шукати інше авто;

поставити контрактний мотор і кататись не знати скільки до наступного «кінця»;

або ж влізти у найдорожчий, найважчий і нераціональний варіант — капіталку.

Але залишитись без машини я не міг: декілька робіт, ремонти, та й Хонду я вже продав. Вирішив що я не маю часу на продажу авто, підбір нового, під питанням чи знов я не потраплю на такі проблеми.

Тож я пішов по темній і довгій дорозі капітального ремонту.

Капіталка — переломний момент

Ремонт робив у того ж самого друга, у кого купив авто. Це Псіх, він же Олег Матюшин — відомий моторист і автоспортсмен в Івано-Франківську.

Також уже тоді я познайомився з іншим Олегом який був одним з топових учасників всеукраїнського клубу власників Форестерів. Він мені дуже допоміг з запчастинами.

Діагноз: вкладиші 3-го циліндра, стружка й емульсія у картері.

Що робили:

розточка ціліндрів у 0.5 розмір,

шліфування площин блоків і головок,

клапани,

нове коліно у стандарті,

вкладиші,

нові поршні й кільця у 0.5,

Насос, помпа, комплект ГРМ,

усі сальники й прокладки,

обслуговування навісного.

На все пішло півтора місяця....

Коли мотор ожив, я зрозумів одне: це був переломний момент. Відчуття було таке, що ця машина тепер надовго в моїй сім’ї. Вона інколи «пручалась», інколи не подобалась, але я прийняв її такою, якою вона є. Як інколи сприймаєш трошки «притрушеного» рідного дядька — він не ідеальний, але він свій, рідний.

І тоді я вперше почав думати: а що я хочу від цього авто далі?...

Реклама

Знижка 10% за промокодом!