Mopar MEATing 2025. Day 1.

Цю подію я вже заспойлерив у попередньому дописі, а запрошення отримав персонально ще під час грандіозного фестивалю American Cars Mania 2025. Два місяці пролетіли як мить, і прийшов час збиратися до Вавшковізни, селища поблизу Белхатува, де протягом уікенду мав відбуватися фестиваль Mopar MEATing в форматі триденного пікніку на природі.

Якихось надмірних сподівань щодо фестивалю у мене не було, позаяк це мав бути перший подібний захід від організаторів, і список схвалених учасників на сторінці у Facebook не вражав (після вже дванадцятого щорічного ACM звісно). Але й пропускати таку подію я не хотів. 

Двома годинами і 180 кілометрами потому ми приїхали до місця події, і настрій одразу покращився. Аеродром із стовпами пилу - це гарно для фанатів моторизації, але ліс та озера - це зовсім інший рівень комфорту!

Отримавши свій стартовий пакет із грамотою, браслетами, футболкою, чашкою і наліпкою з номером ми поїхали до готелю розвантажувати Додж.

Готель дуже нагадав карпатські курорти - старий, трошки занедбаний, неадекватно дорогий (хоча 120$ за двомісний номер за мірками Польщі не занадто неадекватно), але чистенький. 

Трошки пізніше ми пошкодували, що не взяли деревʼяний котедж. Думали, що там буде холодно і гучно. Але ж виявилося, що ті будинки розташовані між дерев у безпосередній близькості до майданчику з автівками, а весь гучний двіж організатори перенесли на інший бік озера. Отже жити у такому було б неймовірно круто, але ж хто знав?

Втім, і з балкона готелю вид був непоганий.

Хоча до біса той готель! Тепло, тихо, ліжка, душ, холодильник у наявності - що ще треба? Не заради цього ж ми сюди приїхали.

Адже більш важливим є те, що увірвалися ми одними з перших, завдяки чому знайшли для ANEMOIA фантастичний майданчик на березі озера у єдиному місці без дерев. 

Там і для моїх малюнків місце знайшлося, і Челік почував себе максимально комфортно:

Приємним сюрпризом одразу стало те, що попри марочний фокус фестивалю, одними Мопарами тут не обійшлося. Адже одразу біля в’їзду нас зустрічав поліцейський Chrysler Crown Victoria…

… а повз готелю пробуркотів Dodge Thrifmaster ранніх 50-х у супроводженні дуже гучного лімузину Chrysler Brougham:

На парковці готелю стояв чорний Челік, який попри стоковий вигляд все одно надовго приклеїв мене до себе своїм Шейкером. Невже колись я його встановлю і заспокоюся? Перше хоча б в теорії можливе, друге - малоймовірно. 

На терені вистави в перший день особливо цікавого для мене нічого не було. Спонсором фесту був польский RAM Club, і більшість експонатів складали саме Реми. Попри мою щиру любов до траків, стайлінг більшості з них був не на мій смак. Але ж виглядало це все ліфтоване, розклеєне, освітлене і гучне вкрай ефектно.

Такої кількості гаджетів і аксесуарів для overland експедицій я ще ніколи не бачив, не кажучи вже про те, що більшість взяли з собою свої приватні малоквартирні будинки на колесах.

Та й без цього було на що подивитися. Старе взагалі не могло не привернути мою увагу…

…а 3gen Dually з Cummins 6BT - то просто уанлав - тут все зрозуміло:

Але й на новий Heavy Duty з 6.4 HEMI подивитися цікаво:

По сусідству зі мною став жовтий T/A, із власником якого одразу ж розпочався перший small talk, адже це було легко, бо моє татуювання цьому дуже посприяло:

Хоч там як, а ввечері першого дня виставковий майданчик залишався напівпорожнім. Тож зʼявилася можливість без жодних сумнівів залишити автівки і насолодитися іншими розвагами заходу. А розваг цих було чимало!

Хочеш вражень - стаєш в чергу на політ гелікоптером, який привезли на ошатному чорному Кенворті:

Треба випустити пар - йдеш стріляти в тір.

Крім того є катання на конях, подорож повозкою лісовими стежками, водні ровери, каяки… Коли б я ще Челік пофоткав з озера?

До того ж власні ноги та повозка - не єдиний засіб пересування територією, адже був і прокатний  транспорт, яким донька приїхала до виставкового майданчику.

Ентузіазму їй щоправда вистачило лише на подорож в один кінець, але на щастя у мами є права. Крутити педалі у кожній подорожі - це вже якась традиція для нашої родини. 

А ввечері почалася гріль-паті, до якої я до свого сорому не підготувався взагалі. Через брак мангалу, шампурів та небажання везти з собою дрова я вмовив дружину не купувати і мʼясо. Але виявилося, що те, що я спочатку вважав місцем для окультних розваг та страшних обрядів ілюмінатів, насправді було величезним «вічним вогнем», який організатори  заздалегідь влаштували на лісній прогалині біля струмку.

Там всі бажаючі могли користуватися півтораметровими шампурами, жарити що завгодно і їсти це на величезних столах, оточених американськими прапорами. Дуже затишно і атмосферно! Особливо, коли усвідомлюєш, що ти - принаймні станом на сьогодні - перебуваєш у мирній країні.

Отже нам залишилося скористатися послугами фудтраку, що стояв поруч із багаттям і задовольняти апетит найкращими в моєму житті бургерами з котлетами вагою під 200г. 

Дуже непогана альтернатива, маю зазначити. 
Залишивши своїх дівчинок у готелі, я ще трошки поваландався територією, попив пивка (відсутність необхідності кудись їхати в кінці дня безцінна), покурив пару-трійку цигарок і ще раз сходив до автівок. А там своя програма - теж дуже приємна для ока і атмосферна:

Засинаючи під Джон Уік на польському телебаченні я остаточно переконався, що наступні два дні в цій локації будуть вкрай приємними. Ба більше всі цікаві автівки мали приїхати вже суботнім ранком. 

Реклама

Знижка 10% за промокодом!